Особливу шану в День медичного працівника цьогоріч хочеться віддати бойовим медикам. Так, вони не зовсім медики в класичному розумінні. Їхнє завдання — вижити і врятувати. Під обстрілами, в польових умовах вони рятують своїх бойових побратимів. Бойові медики — військовослужбовці, які не тільки надають медичну допомогу, а й при цьому виконують бойове завдання. Журналістці Гард.Сity вдалося поспілкуватись з бойовим медиком зенітної ракетної бригади імені гетьмана Пилипа Орлика, який зараз знаходиться в «гарячій» точці. В’ячеслав Зеленський має 8 років військового досвіду, а в 2020-му отримав фах бойового медика, аби бути, так би мовити, при повній зброї. Чому — читайте в матеріалі.
«В бойові медики я прийшов з військового»
— В’ячеславе, яким був ваш шлях до професії бойового медика? З медика чи з військового починали?
— Спочатку віддав обов’язок державі — пройшов строкову службу, потім, у 2014, я відслужив рік мобілізації в зоні АТО.

Тому став військовим. Бо був впевнений, що ворога треба тримати там, де він є на даний момент, а не давати йому можливості пересуватися далі. Якщо сидіти вдома і чекати, що все буде добре, то нічого не буде.
Тож в бойові медики я прийшов з військового. Я був командиром ракетно-артилерійського відділення. Медичної освіти у мене немає. У 2020 році я поїхав до Навчального центру тактичної медицини в «Десні», пройшов повний курс за канадською програмою підготовки бойових медиків. Закінчив його на відмінно.
— Чому вирішили пройти ці курси?
— Я вважаю, що кожен військовослужбовець має бути сильним в будь-якому напрямку. Вміти стріляти, звісно, але й також мати знання в медицині. Як показує практика, це життєво необхідні знання. Бо більшість поранених вмирає від того, що їм не можуть надати допомоги. Там, де можна було врятувати, а допомоги не надали, люди помирають.
«Відсотків 80 поранених помирають саме від критичних кровотеч»
— То хто такий бойовий медик? В чому його завдання?
— В цю спеціальність входить домедична допомога в умовах бойових дій. Саме домедична допомога складає 93% успіху до моменту госпіталізації. І дуже важливо надавати допомогу саме на цьому етапі, в умовах бойових дій. Найбільш поширена причина смерті в таких умовах — це критичні кровотечі. Мабуть, відсотків 80 поранених помирають саме від критичних кровотеч, через те, що люди або не вміють надавати допомогу, або надають її неправильно. Потім уже прохідність дихальних шляхів — за алгоритмом — і все інше. Але найчастіше все ж зустрічаються відриви кінцівок. І якщо вчасно та правильно не зупинити кровотечу, не накласти турнікет, джгут, то людина стікає кров’ю за 2 хвилини. Це не тільки завдання бойового медика, це задача всього особового складу. Тому в процесі всієї служби я проводжу тактичні навчання з бойової медицини. Ще до початку повномасштабного вторгнення росії я показував військовослужбовцям, як це все робити. Один бойовий медик на більш ніж 100 осіб фізично не встигне. Тому хоча б мінімальні ази потрібно знати всьому особовому складу.
— Ви служите бойовим медиком з початку повномасштабного вторгнення росії?
— 24 лютого ми мали виїжджати на ротацію, вже завантажили машину, останній перекур — і мали виїжджати, але не виїхали. Почалась повномасштабна війна. Виїзд скасували. На той час я в нашій частині проводив заняття і по бойовій медицині, й інші — у мене багато фахів: я був і командиром гранатометного відділення, і командиром відділення ПЗРК. На той момент, коли почалось повномасштабне вторгнення, почалась мобілізація, прийшло дуже багато людей у військову частину. Сталось так, що з усіх бойових медиків — а їх всього чотири — один я був на місці, всі були на виїзді. То у всіх підрозділах я проводив заняття. Були групові заняття. Загальна кількість, мабуть, більше тисячі осіб. На той час інтерес до цього у військових значно піднявся. На момент вторгнення було дуже багато запитань. А потім я поїхав за призначенням за своєю військовою спеціальністю, на посаду бойового медика. Також проводив навчання: підходили бійці, розпитували — я все показував. В такий момент всім хочеться знати все і мати необхідні навички. Хлопці завжди вдячні. За мирних часів було таке, що після заняття навіть аплодували. Це було, звісно, приємно.
«Бойовий медик — це бойова одиниця»
— В’ячеславе, ви ж не просто знаходитесь в медчастині, а є повноцінною бойовою одиницею, і так само виконуєте бойові завдання?
— Так точно. Бойовий медик — це, в першу чергу, бойова одиниця. Так же воює, як і всі інші. Задача бойового медика: перше — виконання бойового завдання, друге — запобігання пораненням, і третє — медична допомога. Це не означає, що бойовий медик кидає все і одразу біжить рятувати. Якщо дозволяє тактична обстановка, лише тоді ти виконуєш функції бойового медика. Тільки коли є можливість надавати медичну допомогу, тоді ти можеш це робити. Тому що інакше можна втратити бойового медика, а він один на підрозділ. Якщо взвод чи рота втрачає бойового медика — це велика втрата. Тому якщо поранений боєць має змогу — то надає собі першу допомогу сам, з ним встановлюється контакт. А коли вже дозволяє тактична обстановка, немає прямого вогню, скажімо, — тоді медик вибігає і працює.
Є три зони, в яких працюють бойові медики: червона — безпосередньо під вогнем, під час прямого зіткнення, жовта — в укритті, це може бути якесь дерево, окоп, і зелена — це евакуація пораненого. Тут варто пам’ятати, що, наприклад, жовта зона може стати червоною в будь-яку секунду.
Що стосується особового складу, що необхідно знати їм, це надання допомоги саме в червоній зоні, безпосередньо під час бойових дій. Допомогу може надати будь-який військовослужбовець, який знаходиться ближче до пораненого. Якщо бойовий медик, скажімо, знаходиться за 50 метрів, а хтось є ближче, за 3 метри, то хоча б накласти турнікет він має.
— Кожен наш військовий це вміє? Ви саме цьому навчаєте в своєму підрозділі?
— Так, саме цьому бойовий медик навчає весь особовий склад. Я коли здобув цей фах, в своєму підрозділі проводив заняття з бойової медицини. Зараз, з початку повномасштабного вторгнення, на фронті, продовжую навчати.
— Як надає допомогу бойовий медик під час бою? Як це відбувається?
— Спочатку встановлюється голосовий контакт з пораненим: чи живий, які травми, чи може надати допомогу собі сам. Якщо так, він відповзає в укриття, накладає турнікет. Потім вже, коли дозволяє ситуація, бойовий медик надає допомогу. В жовтій зоні робиться первинний огляд: на предмет критичних кровотеч, прохідність дихальних шляхів, переломи і таке інше. В зеленій зоні вже працює медик.
— В яких умовах доводиться надавати допомогу пораненим?
— Умови різні бувають, дуже різні. Я навіть не знаю, як відповісти. В польових. І в поганих, і в гарних. Це важко, але людина до всього звикає. Я вже 2 роки на цій посаді і змінювати її не хочу.
— Пам’ятаєте першу людину, яку врятували в бойових умовах?
— Так, це ще було до повномасштабного вторгнення, в часи ООС.
— З якими травмами особисто вам довелося найчастіше зіштовхуватись?
— З травмами кінцівок. Я в житті не думав, що мені доведеться з таким зіштовхуватись. І цей курс тактичної медицини дуже допоміг.
— Як відрізняються принципи роботи медиків воєнних і медиків цивільних?
— Коли я був на курсах, нас було 90 осіб. Серед нас медиків було багато, близько 40, з вищою освітою і стажем. На перших заняттях з анатомії й фізіології людини для мене все було незвичним, я місцями взагалі не розумів, про що мова. Але на першому заліку почали відчисляти медиків. Тому що набагато важче перевчатись наново, ніж вчитись з нуля. Цивільна медицина від військової відрізняється повністю. Цивільних навчають рятувати людину і не нашкодити. У військових задача одна — врятувати. Так, в умовах бойових дій людина може втратити, наприклад, ногу, але ж може й померти, на всі дії долі секунди, нема часу розбиратися. Головне — зберегти життя. Задача бойового медика — відтягнути в жовту зону, в укриття, і подати на евакуацію. Чому це називається «домедичною допомогою в умовах бойових дій»? Тому що медичну надають вже в шпиталі хірурги, інші лікарі.
— Вам часто доводиться ухвалювати важкі рішення, як-то: кому надати допомогу першому, кого першого відправити до шпиталю?
— Всіх тих людей, яких ми відтягнули в жовту зону, зелену зону, однаково відправляють на евакуацію. А в червоній зоні є сортування поранених. До прикладу, є три поранених: у одного травми, не сумісні з життям; другий без свідомості; третій кричить від болю. То перший, до кого буде повзти бойовий медик, — це той, хто кричить. Бо точно зрозуміло, що він живий. З тим, хто без свідомості, незрозуміло, що. Можливо, він уже двохсотий. А той, хто кричить, — точно живий, і його можна врятувати.
«Надихає моя родина, мій син, якому 9 рочків, моя дружина, батьки»
— Як вам вдається триматися в таких умовах?
— Я не знаю, мабуть, я морально стійкий до цього всього. Допомагає триматися і надихає моя родина, мій син, якому 9 рочків, моя дружина, батьки.
— А яка ситуація зараз з медичним забезпеченням? Чи достатньо турнікетів, аптечок?
— Так, в принципі всього достатньо. У нас у кожного є індивідуальна аптечка, в ній є все, що необхідно для пораненого. Коли надається допомога, то використовується не свій турнікет чи препарат, а з тієї аптечки, кому надається допомога, тому вона й називається «індивідуальна аптечка». Якщо в пораненого чогось немає, чи аптечка втрачена, то використовується аптечка того, хто надає допомогу. Забезпечує нас військова частина, ЗСУ, волонтери також передають. Хоча доводиться й імпровізувати. У випадку з турнікетами — буває, вони лопають, то можна застосовувати палку, косинку, якусь футболку, скотч, будь-що, що може зупинити кровотечу. Можна вийти з ситуації, був би на це час. Тому важливо, щоб турнікети були якісні, бо всі на них розраховують. Звісно, ситуації бувають різні. Але в стресовій ситуації «смикалка» вмикається на раз-два — вигадуєш що завгодно, щоб тільки врятувати своє життя і життя бойового побратима. Я цього теж навчаю, показую, що робити, якщо турнікету немає взагалі.
— Чи відзначатимете День медика? Вважаєте це вже своїм святом?
— Це свято всіх медиків, але медиків цивільних. Мене якимось краєм також стосується. Але святкувати не буду. Так, на словах привітання від особового складу будуть, мабуть. Але всі свята відзначатимемо після нашої перемоги — всі свята, які були, є і будуть.
— В’ячеславе, що б хотіли передати нашим читачам?
— Вірити в ЗСУ, що вони непереможні, що все буде Україна — інших варіантів немає. Не опускати рук, не вішати носа. Ми вдячні кожному: волонтерам, цивільним, які допомагають, діткам, які передають малюнки і пишуть листи. Це важливо для військовослужбовців. Це піднімає бойовий дух і дуже-дуже потрібно. Вірте в перемогу! Слава Україні!

- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
