Побутує думка, що в Болгарії міцні проросійські настрої. Попри це, з початку повномасштабної війни в Україні тут проводились як проукраїнські мітинги за участі українців і болгар, так і мітинги, де люди виступали за припинення постачання зброї для України. А протестанти з російськими прапорами в руках кричали: «Ми за мир». Але який саме мир? Про настрої щодо російської збройної агресії проти України в болгарському суспільстві, підтримку України та протести говоримо сьогодні з Емілем Йордановим, болгарином за походженням та програмістом за спеціальністю. Від початку повномасштабного вторгнення чоловік підтримує український народ різними способами: від пожертвування коштів до створення подкасту, у якому він засуджує агресію росії.
Біографічна довідка
Еміль Йорданов. Народився в Болгарії, місто Ґаброво. Йому 22 роки. Живе в Софії. Навчається на 4-му курсі Софійського університету Святого Климента Охридського (спеціальность «Комп'ютерні науки»). Також наразі працює розробником програмного забезпечення.
Еміль ЙордановФото: з особистого архіву Еміля
Що знав про Україну до початку повномасштабної війни
— Ти почав цікавитись Україною після повномасштабного вторгнення чи це було раніше?
— Вперше я почув про Україну, коли був підлітком, десь років у 13-14. Мій батько, який дуже захоплювався політикою та геополітикою, показував мені новини про Революцію Гідності, а потім про війну в 2014 році. Це було моє перше знайомство з Україною. Але в той час я не дуже цікавився, тому що, по-перше, був ще малий, а по-друге, мене цікавило більше те, що відбувається в Болгарії, аніж поза її межами. Я пам'ятаю, мій тато у 2014 році казав: «Це дуже важливо, тому що ці події відображатимуть політику в Болгарії, Європі та, зрештою, в усьому світі. Українці воюють і за нас також, адже якби ми не були в складі НАТО, країною, яку б росія хотіла захопити, була б Болгарія».
— Як ти прийшов до позиції стати на бік України? Чи було для тебе очевидно, хто є агресором, а хто жертвою?
— Так, у ситуації з Україною та росією це надзвичайно очевидно, тому що є суверенна країна з її територією, і є інша країна, яка просто намагається загарбати деякі з цих територій або навіть всю країну. Я ніколи не вірив у казки типу «війну розпочали США», і що «Україна винна в тому, що на неї напали». Для мене це нісенітниця.
«Я навіть не відвідував лекції, бо був упевнений, що в цьому немає сенсу»
— Ти пам'ятаєш момент, коли почув про війну в Україні? Якими були твої перші думки?
— По-перше, повномасштабне вторгнення в Україну було очевидним, я думаю, для всього світу, тому що ЗМІ почали писати про це за два місяці до вторгнення. Пам'ятаю, я був в університеті, робив контрольну роботу. Я закінчив тест і планував піти додому, тому що я жив недалеко від свого факультету, просто поїсти і повернутися до університету. А потім, коли я йшов додому, я почав читати новини і побачив, що сталося. Я так злякався, що, повернувшись додому, впав у депресію. На той момент мені здавалося, що це початок Третьої світової війни. Пам'ятаю, я навіть не пішов до університету на наступний день, бо був упевнений, що в цьому немає сенсу.
— Чи були побоювання, що Болгарія стане наступною жертвою у разі програшу України?
— Оскільки всі чули легенди про те, що російська армія є другою найбільшою армією у світі, я думав, що війна закінчиться за 3-4 дні. І мені було дуже страшно, тому що я думав, що якщо путін зробив крок до початку війни, то його вже ніщо не зупинить. Я не боявся безпосередньо того, що він може вторгнутися в Болгарію, оскільки думка про те, що Болгарія є частиною НАТО, завжди заспокоювала мене. Але в той же час я хвилювався, і хвилююся зараз, що він може розпочати світову війну, напавши на нас, або на Румунію, або на якусь іншу країну. Люди тут сприймали це двояко. Одна з реакцій була подібна до моєї, а інша — я чув людей, які казали: «Українці на це заслуговують. Ми повинні бути обережними, тому що ми можемо бути наступними».
— Як ти думаєш, чому люди говорили, що українці на це заслуговують?
— Тому що вони дурні (сміється — авт.). Але насправді я не знаю. У нас певна частина населення в Болгарії здаються більш росіянами, ніж вони є болгарами, коли в них навіть немає нічого російського. Думаю, це просто тому, що їх так навчили батьки, яких навчили їхні батьки, і так далі. Існує, наприклад, поширена думка, що Радянський Союз і росія — наші брати, і ми повинні їх поважати, тому що ми тут завдяки їм, і взагалі, якби не росія, ми б тут усі вже розмовляли турецькою. Це типова річ, яку можна почути від таких людей. У мене немає чіткого пояснення, але я думаю, що значною мірою це також пов'язано з фейковими новинами, тому що я бачу багато людей, які вірять, що Україна напала б на росію, якщо росія не зробила б цього першою. Це була основна риторика фейкових ЗМІ.
«Найбільше мене мотивувало огидне відчуття всередині мене, що є болгари, які підтримують росію, і я теж болгарин»
Антиросійський протест. Софія, БолгаріяФото: Еміль Йорданов
— Як ти вирішив взяти участь у протесті?
— По-перше, моє рішення було досить легким, тому що, як я вже говорив, для мене було зрозуміло, хто є агресором, а хто жертвою. По-друге, я думаю, що найбільше мене мотивувало огидне відчуття всередині мене, що є болгари, які підтримують росію, і я теж болгарин.
— Чи відчував ти, що це може бути небезпечно?
— Мені було трохи страшно, тому що коли у нас був цей протест, був також антипротест, організований проросійською партією в нашому парламенті. І мені було трохи лячно, бо знав, що є люди, яким платять за те, щоб вони просто йшли і робили дурниці на цих протестах. Але в якийсь момент я побачив, що все було організовано досить добре, а люди поводилися досить спокійно, і я відчував себе в безпеці.
— Розкажи трохи про атмосферу протесту
— Якби мені довелося назвати це одним словом, я б використав bittersweet (гірко-солодкий). Гірко, тому що це про війну, а солодко, тому що я відчуваю себе частиною великої спільноти.
— Ти помічав болгар на акції протесту, чи там були переважно українці?
— Я думаю, що ситуація була приблизно 50/50. 50% людей були українці, які приїхали після початку повномасштабної або раніше. А інші 50% — болгари.
— Ти ведеш канал з подкастами. Розкажи, про що саме було твоє відео про війну між Росією та Україною.
— У мене є подкаст, де ми з друзями говоримо про політику та геополітику. І перший епізод був про війну в Україні. Ми говорили про всю війну, засуджували дії росії та обговорювали можливе майбутнє війни і те, що, на нашу думку, може статися. Ідея цього епізоду полягала в тому, щоб зробити нашу думку гучною і чіткою, зібрати всю інформацію з різних медіа і представити її в одній довгій послідовності аудіо, щоб її міг почути той, хто цікавиться темою.
Проросійська Болгарія: міф чи правда?
— Існує думка, що старше покоління тут проросійськи налаштоване, а молодше — орієнтоване на західні цінності. Що ти про це думаєш?
— Я думаю, як і кожен стереотип, це не на 100% правда, тому що я зустрічав людей старшого покоління, наприклад, мого батька, який не був проросійським, а також бачив людей молодшого покоління, які підтримують росію. Але я думаю, що причина проросійських настроїв старшого покоління полягає в тому, що вони жили в системі Радянського Союзу, в якій в школі вони вивчали історію Радянського Союзу і комунізму, і це було представлено їм як найкраща система найкращої країни в світі.
— Ти коли-небудь чув, що тут говорять про українських біженців?
— Було багато людей, які скаржилися на те, що українці «отримують все безкоштовно». Я чув багато скарг на кшталт: «Що ці багаті українці з їхніми надзвичайно дорогими автомобілями роблять тут, у Болгарії? Ви що, так тікаєте з війни? Вони не виглядають так, ніби були на війні». Але в той же час я бачив, що багато людей ставляться до українських біженців з великою підтримкою. Як програміст, я знаю приклад, коли в одній болгарській фейсбучній групі з програмування рекрутер шукав роботу для українських фахівців. І це було приємно. І як я знаю, багато українців почали працювати в Болгарії. Тож ви можете бачити як погане ставлення, так і хороше. Але я думаю, що ці скарги більше з минулого. А зараз людям або байдуже, або вони ставляться до українських біженців з підтримкою.
— Можеш розповісти про офіційну позицію політиків Болгарії щодо російської агресії?
— Я думаю, що це досить важко пояснити, тому що, якщо подивитися на папери, то в Болгарії близько 90% проєвропейських, пронатовських партій. Але якщо ви живете тут і цікавитеся політикою, ви побачите, що це не зовсім так, тому що є багато партій, які на словах є проєвропейськими, але в той же час вони приймають закони, які демонструють певну підтримку росії. Але зараз наш уряд контролюється однією з небагатьох справді проєвропейських партій. Саме тому Болгарія почала постачати більше зброї та артилерії в Україну після того, як цей уряд прийшов до влади. Але, наприклад, деяку частину уряду представляє проросійська партія, що має за головну ідею вихід Болгарії з НАТО і Європейського Союзу. Наприклад, їхньому лідеру Костадіну Костадінову заборонено відвідувати Україну, оскільки українська влада заявила, що має інформацію про те, що він є російським агентом. У нього є ідея, що ми повинні «боротися за бессарабських болгар» і отримати цю територію від України.
— Чи є шанс, що проросійська партія стане головною партією в Болгарії?
— Я думаю, що є шанс, що це може статися. Тому що в політиці є така річ, як популізм, і в такі часи інфляції, економічної боротьби та війни, не тільки в Україні, але й у всьому світі, дуже легко бути популістом. Все, що ти хочеш сказати, можна подати так, що пересічна людина сприйме це як щось, за що вона повинна боротися. Саме так наша російська партія отримує все більше і більше підтримки від болгар. Для мене це один зі страхів, з яким я живу. Я побоююся, що якщо ця партія буде контролювати наш уряд, вони досить швидко вирішать просто вийти з Європейського Союзу і НАТО.
— Як щодо твого оточення — друзів, родичів? Чи різні у вас погляди на російське вторгнення?
— Я намагаюся мати друзів зі схожими зі мною поглядами на політику. Але це досить складно, тому що на молодь великий вплив мають батьки. І коли у вас є старше покоління, яке є проросійським, це означає, що у вас є багато людей, які є молодими, але також мають ті ж самі погляди, що і їхні батьки. І в цьому випадку досить складно утримати всіх своїх друзів на одній хвилі з тобою в цьому питанні.
— Ти відчуваєш себе вільно, коли говориш про свою проукраїнську позицію?
— Так, абсолютно. Можливо, це трохи нерозумно, тому що мене можуть побити (сміється — авт.), але я відчуваю себе вільно, коли говорю про політику і свої особисті погляди перед іншими людьми.
— Як ти оцінюєш свій особистий внесок у підтримку України? Чи достатньо його, чи хотів би щось змінити?
— Можливо, я хотів би донатити більше грошей і продовжувати поширювати інформацію про російське вторгнення. Я впевнений, що поки ми говоримо про цю війну і продовжуємо засуджувати російську агресію проти українського народу, ми не дамо решті світу забути про цей конфлікт. Це є досить важливим сьогодні.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
