Україна і Польща мають багато спільних сторінок історії. Це факт. І серед них є вельми чутливі для обох народів моменти. Це також факт. Але чергова сторінка історії почала писатись в лютому 2022-го, і ось вже скоро рік, як увесь світ спостерігає на приклад допомоги, підтримки і взаєморозуміння, яким є взаємини Польщі та України. Як на державному рівні, так і на рівні суспільному. В чому є причина цього, ми спробували розібратись, завітавши до Товариства польської культури Іоана Павла ІІ і поспілкувались із настоятелем римо-католицького костьолу у Первомайську отцем Павлом. Спойлер — ще більше переконались в тому, що поляки з українцями будуть до кінця. До переможного кінця.
Розмова з отцем Павлом, який виявився суперцікавим та приємним співрозмовником, тривала кілька годин. Проте за відчуттями минуло кільканадцять хвилин. Чергова ракетна атака та енергетична криза дещо загальмувала опрацювання тексту, але не завадила. Тож про єдність в усіх сенсах, а також віру в українців та доброту містян у Первомайську, читайте далі прямою мовою.
Отець Павло Станяшек
Перші візити до Первомайська, враження від міста та містян
Верше я потрапив до вашого міста близько 10 років тому, познайомився з отцем Владиславом, протягом двох років я був тут і допомагав йому. Це було до 2014 року. А потім, у 2015 році, я на заклик єпископа поїхав до Одеси і отримав благословення їхати до Роздільної, де ми збудували костел.
Але ми люди все ж підлеглі, і самотужки не можемо вирішувати, де нам служити церкві. На все воля Божа і єпископа. І ось за вказівкою єпископа я саме тут, в цьому місті. Після 2 років у Роздільній мене направили служити сюди, бо отець Владислав уже людина літня і він повернувся додому, до Польщі. І ось від 2017 року, вже 5 років я тут.
Мене чомусь завжди тягнуло до Первомайська, якось в душі відчував тяжіння до цього міста. Певно, бо тут люди дуже добрі. Такі відкриті, щирі і безпосередні. І дуже вдячні. Бо всі без винятку, кому ми допомогли протягом останніх місяців, як місцеві, так і переселенці, всі дуже щиро віддячують. Оці дитячі іграшки, або листівки намальовані від руки, малюнки — все це дуже приємно і показує справжню щиру душу людей.
І так завжди відчувається, ніби тут в Україні час плине повільніше, ніж в Польщі, а особливо тут, у Первомайську. А з іншого боку дивишся, 5 років уже минуло, а здається, ніби геть нещодавно тільки почав служити в місті.
Про унікальність Товариства польського у Первомайську
Головне, варто сказати, що передусім я є тут завдяки людям. Взагалі, наша парафія виникла завдяки волі людей. Бо спершу, понад 20 років тому, у місті існувала тільки польська громада, Товариство польської культури Івана Павла ІІ. І вони запрошували до себе на службу священника з Миколаєва. І лише в 2001 році офіційно було засновано парафію римо-католицьку на базі цього польського товариства. Перші роки були вельми непростими, бо як і до всього нового і невідомого, люди ставилися насторожено, іноді й вороже. І це дивно, бо ми всі християни, ми всі віруємо у Христа і маємо заповідь любові до ближнього. Але між тим вже навіть на моїй пам'яті були випадки, коли біля дверей помешкання були папірці з написаними на них прокльонами і таке інше. Дякувати Богові, я маю терпіння і спокій це все витримувати і не звертати уваги.
Заняття з польської мови на базі Товариства польської культури
Ми ні з ким не ворогуємо, нікому не бажаємо зла. Звісно, неприємно, що тебе такі ж християни, як і ти, називають сектою чи розкольниками. Бо в Польщі нас вчать, що всі християни мають спільність, хай то християни Східного чи Західного обряду. І маю сказати, що за 5 років служіння у Первомайську я бачу, що всі віряни, всі християни, хто шукають церкву і Бога, всі живуть у мирі і злагоді між собою. Незалежно від конфесії, до якої належать. Підкреслю, ті, хто шукає Бога.
І аби розвінчати вчергове міфи про те, що наша парафія має на меті забирати вірян з якихось інших громад релігійних, я скажу, що моя головна місія тут — це радо вітати людей, які шукають Бога і приходять до мене з цим запитом. І друге — це пошук тих, хто має польське коріння, польське походження і прагне відновити історію свого роду. Бо якщо людина мала серед предків поляків, значить, це з великою ймовірністю були предки-католики, бо абсолютна більшість поляків є католиками.
Про історичні передумови виникнення парафії у місті
Існування польської громади і парафії саме у Первомайську невипадкове, бо колись саме в цій частині міста, на Богополі, мешкало чимало поляків, і навіть досі збереглося польське кладовище, на якому встановлений пам'ятний знак у пам'ять про поляків, які тут жили на цій землі. Звісно, з плином років і десятиліть, люди асимілювались, хтось приймав православ'я, хтось виїздив і таке інше. Але зараз ми бачимо, що у людей є запит на відновлення свого походження.
Приміщення Товариства польської культури Івана Павла ІІ
Нерідко до нашого костьолу заходять містяни, а іноді й приїжджі, які не належать до нашої церкви, і просять помолитись за їхніх предків, які колись тут жили і були католиками. Дуже допомогло те, що люди стали частіше виїздити за кордон, бачили ту ж таки Польщу, ставлення людей до церкви і релігії там або в Німеччині. І потім, повертаючись додому, вже не мали того остраху і заходили в наш костел. Бо тут насправді немає ніяких сектантів. Я не ходитиму попід хати і не стукатиму у двері, припрошаючи людей ходити до мене в церкву. Це все власна воля.
Наша парафія унікальна тим, що тут люди самі зібралися. І самі заявили про своє бажання утворити товариство і відновлювати своє коріння. Приклад наших містян-парафіян відомий навіть в Польщі! Там нашу парафію мають за приклад стійкості віри в людських серцях. Бо люди, попри тривалу епоху Радянського Союзу і попри відсутність католицької традиції саме в цьому місті, зберегли в собі прагнення до цієї віри і зберегли в своїх душах прагнення до відновлення свого роду. Це велика сила — втримати в собі і зберегти ці традиції, аби потім їх відновлювати.
Загалом між Польщею і Україною, в сенсі між католицькою і православною церквою, відносини дуже дружні. Я не знаю, звідки це береться, але дуже багато пропаганди, що тут вже й Польща Західну Україну захоплює, і віру міняє і таке інше. Але я сам з Польщі, і в нас не прийнято себе відокремлювати — ми всі християни. Ми товаришували завжди вдома з священником із сусіднього невеликого містечка, і ніколи в думці не було ворогувати і відділяти одне від одного.
Звісно, тут знову не можна забувати про вплив пропаганди, яка була спершу радянська, і її спадкоємицею стала російська пропаганда. Коли доводиться слухати нісенітниці про поляків, про якісь територіальні претензії, про католиків, що окатоличують Україну і так далі. А потім це все виливається у те, що ця пропаганда нав'язала світові, що в Україні немає війни, а є громадянське протистояння. Тоді як Польща від 2014 року заявляє, що в Україні війна, і що почала цю війну Росія.
Про війну, передчуття, розгубленість у перші дні та зміцнення віри
А щодо повномасштабного вторгнення, я, на жаль, відчував і усвідомлював, що це станеться рано чи пізно. Коли саме, важко було зрозуміти, але те, що це станеться, точно знав. Мої друзі та знайомі з Польщі часто запитували, чи не хочу виїхати, попереджали, запрошували до себе. І коли я почув виступ президента росії, зрозумів, що починається війна, побачив черги на заправках, то прийшов до храму, став і не знав, що робити.
У перший, другий та навіть третій день вторгнення росії я не розумів, як чинити далі. Не знав, що мені робити. От справді не знав. Зателефонував настоятелю греко-католицького храму тут, у Первомайську, ми з ним товаришуємо. Власне, в нас і церковний престол спільний. Ми відрізняємося лише обрядами та календарем. Греко-католики мають юліанський, тоді як римо-католики — григоріанський. А загалом ми як одна церква. І от я зателефонував, аби спитати поради. А на другий день побіг до нього на сповідь.
Склад гуманітарної допомоги БО «Карітас»
Думки змішались, але впевненість прийшла. Бо подумав про людей, які ходять до костелу, про те, скільки праці вкладено сюди, і фізичної, і матеріальної, і духовної праці. Я зрозумів, що не можу це все покинути. Адже люди потребуватимуть моральної, психологічної підтримки у такий нелегкий час. Люди змушені покинути свої домівки, фактично все своє життя, змушені будуть тікати і рятуватись, і на цім шляху теж потребуватимуть підтримки. І ми це згодом побачили, що до Первомайська прибули дуже багато вимушених переселенців. Ось це сукупно і ствердило в думці, що треба залишатись і допомагати людям.
Крім того, важливо було відчувати і запит людей на підтримку, перш за все, моральну, в перші дні війни. Коли вони побачили, що священник не втік, не виїхав, а залишився разом із людьми, то це теж додало впевненості людям і так само переконало мене, що правильно вчинив, залишившись у місті. І це для громади теж зіграло вирішальну роль, бо багато хто з парафіян має родичів чи друзів у Польщі, і відповідно, мав можливість виїхати. Але того не сталося, всі залишились у місті, а якщо на місці парафія, то на місці має бути й пастор. І я відчув, що Бог мене благословляє бути тут і приносити людям користь тут.
Протягом перших днів війни щодня в нас тривали богослужіння, весь храм був заповнений людьми. Багато містян з мікрорайону Коротченка переживали за свою безпеку і ми надали їм прихисток тут. Люди змогли оселитися тимчасово на базі Товариства і костелу. Всіх, кого змогли, ми розмістили. Багато було в перші дні й таких людей, хто просто проїздив повз місто, бачив храм і заходив, аби знайти душевний спокій. І я вірю, що наші спільні молитви були почуті, і місто від початку вторгнення не зазнало руйнувань. Фактично, в Первомайську спокійно і всі ми живемо у мирі.
Про героїзм ЗСУ, віру в перемогу та в українців
Загалом багато речей, що відбуваються в останні місяці, є чимось нереальним, практично нездійсненним. Але українські військові щодня роблять це неймовірне реальністю. Вони долають ворога, захищають рідну землю. Звісно, в мене одна з головних задач, як у священнослужителя, — це виїзд на фронт. Я багато разів відвідував різні ділянки в зоні бойових дій. Найбільше мене вразив виїзд під Херсон. Ще до його деокупації.
Емоційно було дуже складно все те відчувати, що там коїться. Я цього не приховую, бо хай там як, а в місцях, де тривають бойові дії, мимоволі відчуваєш атмосферу, що там є. Дуже сильне враження справило, коли багато військових, незалежно від конфесії, приходили на сповідь, причащалися. Притому що ми ж всі розуміємо, як то з боку виглядає. Приїхав священник, з Польщі, може навіть не все зрозуміти і таке інше. Але людей це не зупиняло.
І в мене було багато розмов, багато одкровень. Я бачив, що люди, навіть якщо доти не відвідували церкву взагалі, починали говорити на чутливі теми. Про сенс життя, про пошук істини, про життя після смерті. Я щиро радий, що у військових таке прагнення є. Це значить: українські військові — то люди високих моральних цінностей. Люди, в яких душа має праведні устремління. І з такими людьми можна бути спокійним за майбутнє цієї країни.
Взагалі для Польщі я можу це стверджувати, та й загалом для всього світу мабуть: Україна є прикладом боротьби за свою свободу, прикладом стійкості та незламності перед великою злою силою. Прикладом єднання. Ви знаєте, адже зараз на фронті є багато капеланів. І вони можуть належати до різних конфесій. Це і греко-католики, і римо-католики, і православні (представники ПЦУ — авт.), але всі ми як одне ціле стоїмо на захист України. Нас єднає ім'я Бога. І це саме те, що проповідує християнство. В Україні тих людей, хто віддає життя за свою Батьківщину, називають героями, а я би додав, що вони є святими. І їхні життя, вся пролита кров на цій війні, має бути недаремна. Всі ми маємо об'єднатися в ім'я того, аби захистити свободу і незалежність України. Не шкодувати для неї нічого так, як наші захисники не пошкодували свого життя».
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
