Їхня історія налічує багато століть, та наразі їх залишилося трохи більше тисячі. Цей народ має унікальні звичаї та культуру. Караїми споконвіку живуть в Україні, а традиція приготування караїмських пиріжків внесена до нематеріальної спадщини України навіть раніше, ніж борщ. Журналістка Гард.City поспілкувалася із представницями караїмів про те, як війна, розпочата росією у 2014 році, та повномасштабне вторгнення рф 24 лютого 2022 року вплинули на їхню спільноту.
Хто такі караїми та що пов’язує цей народ із Первомайськом
Караїми є одним із найдавніших корінних народів, які живуть на території України, що має унікальну культуру, мову, віру, традиції, національну кухню. У 2021 році згідно закону «Про корінні народи України» караїми, кримчаки та кримські татари вперше отримали цей статус. Вони мають право на самоврядування, Україна зобов’язується захищати народи від геноциду, підтримувати розвиток їхньої культури. Та наразі від геноциду із боку рф потерпають не тільки українці, але й усі народи, що приживають в Україні. Караїмському народові ще складніше зберегти свою ідентичність в умовах війни через малу чисельність (за переписом 2001 року, налічувалося понад 1000 осіб).
Караїмські традиціїФото: із особистого архіву Олени Арабаджи
У Первомайську свого часу жила та працювала видатна караїмка — лікарка-офтальмолог Бебюш Капон, на честь якої у місті нещодавно відкрили меморіальну дошку.
До 2014 року, до того, як рф захопила Крим, батьківщину караїмів, великі спільноти мешкали в Євпаторії, Сімферополі, Феодосії. Окупація півострова змусила більшу частину людей переїхати на материкову Україну. Проте росія дістала їх і там: найбільша караїмська спільнота до 24 лютого діяла у Мелітополі. Після повномасштабного вторгнення рф у 2022 році караїмів, що рятувалися, виїжджаючи з окупації, розкидало по всьому світові. На онлайн-зустріч із журналісткою зібралися люди із Німеччини, Ізраїлю та Дніпра:
- Олена Арабаджи, член правління Мелітопольського національно-культурного товариства «Джамаат».
- Світлана Бараш, координаторка караїмської спільноти України. До репатріації була головою національно-культурної караїмської спільноти у Феодосії.
- Ірина Бурче, представниця караїмського народу із Дніпра.
«Ця війна нанесла удар по нашому народу, як і по всій Україні»
— Як на вашу спільноту вплинула війна?
Пані Ірина:
— Мало того, що нас мало, тепер нас розкидало іще більше по всьому світі.
Пані Світлана:
— У нас проблеми почалися іще з 2014 року, оскільки основні наші спільноти були в Криму. Крим — це наше родове гніздо, там були найбільші караїмські громади та управління усіма караїмськими спільнотами України, навіть координація литовських, польських, ізраїльських спільнот відбувалася через Крим. І коли у 2014 році Крим окупували (росіяни, — прим. авт)., зв’язок припинився, і всі залишилися у розгубленості. І тоді Олена Арабаджи у Мелітополі — вони взяли на себе роботу із координації та об’єднання караїмських спільнот, які залишилися на материковій Україні.
Світлана Бараш, координаторка караїмської спільноти УкраїниФото: із особистого архіву Світлани Бараш
— А чи залишилися спільноти в Криму?
— Залишилися, але вони ізольовані. Якщо до 2022-го року вони ще якось спілкувалися, ще якось можна було потрапити в Крим, то після повномасштабного вторгнення вони залишилися повністю ізольовані. Звідти ніхто не телефонує й не пише. Коли це все почалося, українські караїми стали розповідати, що відбувається, що бомблять, що почалася війна, вони (караїми в Криму, — прим. авт.), відповідали: «Не кажіть дурниць, вас скоро «звільнять», будете разом з нами». За майже 10 років там пропаганда зробила свою справу.
Тому мені довелося із Ізраїлю займатися координацією в Україні. Бо люди стали шукати, куди евакуюватися, виїздити із окупації — куди, як?.. Ми стали допомагати з Ізраїлю, організували фонд, перераховували туди кошти, тоді я розробила гугл-форму, яку караїми розсилали родичам, знайомим, — усім, кого можна було знайти, — люди давали свої дані, і ми їм відправляли кошти, щоби вони хоч могли заправити бак бензином та виїхати, або придбати квитки на потяг, на автобус, не всіх безкоштовно вивозили. Із цього почалася робота з координації караїмських спільнот, що залишилися на вільній території. Так вийшло, що наразі я здійснюю цю координацію із Ізраїлю, мені виявилося простіше робити це, ніж тим, хто зараз відчуває проблеми і складнощі, перебуваючи в Україні. Хтось під обстрілами, хтось на фронті, хтось ВПО, хтось в евакуації. У них складна ситуація, тож мені простіше це робити.
Пані Олена:
— Важливо підкреслити, що ми нечисленний народ. Проте у 2021 році ухвалений Закон «Про корінні народи України». До речі, сьогодні (21 вересня 2023, — прим. авт.) Верховна Рада України проголосувала «Закон про національні меншини», тобто іще один закон додався. Ми є одним із корінних народів України, тому що у караїмів не було ніколи за межами України територій. Наразі в Україні три корінних народи: кримські татари, кримчаки і караїми. Цей Закон не був ухвалений за один день: розмова про нього велася усі 30 років незалежності України. Його п’ять чи шість разів подавали до Верховної Ради. І тільки у 2021-му Верховна Рада проголосувала, Президент затвердив цей Закон, і караїми стали корінним народом України.
Олена Арабаджи, членкиня правління Мелітопольського національно-культурного товариства «Джамаат»Фото: із особистого архіву Олени Арабаджи
Через російську агресію припиняються родинні зв’язки, переривається зв’язок поколінь
— Окупація Криму — навіть не перша хвиля, яка вдарила по караїмах, — продовжує Олена Арабаджи. — Тому що історія цього народу досить трагічна. Це й жовтневий переворот — те, що раніше звалося «жовтневою революцією», коли караїми теж емігрували з Криму і розсіялися по всьому світі, це і асиміляція радянських часів, адже у нас в паспортах у багатьох не ставили «караїм», ставилася яка завгодно національність.
Потім — окупація Криму і повномасштабна агресія, — зараз я кажу про геноцид народу, про те, що його знищують. Перервані родинні зв’язки, людей розкидало по всьому світу.
«Джамаат» означає спільноту, та від цього ж кореня походять слова «молитва» та «душа». Тож можна сказати, що «душа народу» перебувала саме у Мелітополі до окупації міста росіянами.
У Мелітополі спільнота нараховувала 66 осіб. Ми своє 30-річчя відзначили у 2021 році, якраз напередодні війни. Спільнота була утворена в 1991 році, одна із найперших національних спільнот міста. За цей невеликий період ми відшукали усі старі могили, реконструювали пам’ятники, створили історично-культурний центр, музейний центр, проводили конференції, недільні школи, був свій ансамбль. А зараз 50 відсотків людей виїхали. Я, наприклад, наразі у Німеччині, тому що були проблеми із проживанням, коли ми виїхали з Мелітополя. Хтось живе в Польщі, хтось у Литві.
Це можна назвати геноцидом: припиняються родинні зв’язки, переривається зв’язок поколінь, припиняється передавання культурних, мовних навичок. За останнім переписом, що був у 2001 році, в Україні нараховувалася трохи понад тисяча караїмів, звісно, із тими, що були в Криму. Зараз Крим анексований. На материковій частині України невеличкі караїмські спільноти — у Мелітополі, Бердянську (ці два міста наразі теж тимчасово окуповані), у Дніпрі, Харкові, Миколаєві.
У Галичі існує Музей караїмської історії та культури, створений у 2004 році. У трьох залах розташована експозиція, яка знайомить відвідувачів із релігійними та культурними традиціями караїмів та життям караїмської громади Галича. Це єдиний такий музей в Україні, окремий, присвячений тільки караїмам, подібний є тільки в Литві. Також у Галичі є повністю збережений караїмський цвинтар, який місцеві жителі дуже бережуть.
Пані Світлана докладає багато зусиль, щоби наші онуки, наші діти знали, хто такі караїми, щоби вони відчували себе караїмами. Війна — повномасштабна і до того, — нанесла удар по нашому народу, як і по всій Україні, по всіх національностях України.
Пані Ірина:
— У Дніпрі навіть була караїмська вулиця і велика спільнота. А до війни намагалися порахувати, скільки нас тут, у Дніпрі. І було десь 11 осіб, і усі вже пенсіонери.
Пані Світлана:
— У 2001 році я брала участь у проведенні перепису, і за його даними, в Одесі мало бути 100 осіб караїмів. Зараз я із труднощами відшукала чотирьох людей із тих, хто жив там постійно.
Пані Олена:
— Утім, ми оптимісти та вважаємо, що корінний народ України має бути на мапі, зберегти мову, культуру, традиції. Є ще носії мови, один із них залишився у Мелітополі.
Пані Світлана:
— Ми зараз стоїмо перед важливим рішенням: нам потрібно легалізуватися в Україні згідно Закону «Про корінні народи» та національні меншини, нам потрібно вибрати представницький орган, але як це зробити під час війни? Виявилося, що наразі на вільній територій у нас немає жодної офіційно зареєстрованої юридичною особою спільноти. Були у Криму та була в Мелітополі. Решта не були юридично зареєстровані. Зареєстровані були тільки релігійні спільноти у Києві та в Харкові. Тобто ситуація непроста.
Пані Олена:
— Треба зібрати усіх караїмів на велику конференцію, обрати представницький орган, зареєструвати його, тому що держава буде працювати саме із ним. А чи можна збирати онлайн, у законі не прописано. Тому що закон ухвалювали до війни, і там написано «присутність обов’язкова».
«Ми розділені між сторонами, що ворогують»
Пані Світлана:
— До Ізраїлю репатріюються люди з України, із вільної території, з Криму та з росії. Вони всі з’їжджаються до мене, і я їх усіх маю якось примиряти. Це непросто. Ця політична ситуація стоїть поміж нами. Найбільш жахливо усвідомлювати, що в одній родині є, з одного боку, чоловіки, які захищають Україну, а з іншого боку — ті, кого мобілізували в Криму зовсім на інший бік. І це все в одній родині, може собі уявити, як із цим жити? Є ті, хто в окупації, є ті, хто в евакуації. Їм дуже важко порозумітися між собою. Ми дуже чекаємо завершення війни. І вона закінчиться навіть не тоді, коли українці звільнять усі території, а ворог виведе війська. Війна закінчиться тоді, коли ми у серцях примиримося одне з одним. Це непроста задача, особливо для нас, тому що ми розділені між сторонами, що ворогують.
Війни та революції приходять і минають, а наш народ прожив тисячі років за різних обставин. Допомагали одне одному, витягли із попелу, відроджували та йшли уперед. Тож нам належить пережити і цю війну.
Про караїмські пиріжки, національну кухню та гостинність
Пані Олена:
— Караїмські пиріжки — для нас це не просто хліб — борошно, баранина та цибуля з картоплею, — це частина нематеріальної культурної спадщини України. Не просто рецепт пиріжка, а традиція.
Не просто рецепт, а традиціяФото: із особистого архіву Олени Арабаджи
У 2018 році ми внесли традицію приготування караїмського пиріжка у перелік нематеріальної культурної спадщини України під номером 013. Український борщ був внесений до переліку у 2021 році, напередодні війни. Ми представили автентичний рецепт караїмського пиріжка, так робили наші мелітопольські господарки.
Караїмські пиріжкиФото: із особистого архіву Олени Арабаджи
Пані Світлана:
— Треба ще запатентувати тимбил, Це тільки кримсько-караїмська страва, більше ніде такої немає. Тимбил — це ціла історія. Цей хліб готують із борошна та води, тоді змащують яйцем і на ньому роблять візерунки спеціальними інструментами, які передають у кожній родині у спадок. Це дерев’яні гребінці, зубцями яких роблять візерунки, а коли тимбил випікають, виходить справжня краса. Кожна господиня могла похвалитися своїм візерунком, ходили одне до одного в гості, обмінювалися. Це велика традиція, яка є тільки у кримських караїмів.
Пані Олена:
— Наша традиція — це гостинність народу. Пам’ятаємо наших бабусь: якщо у дім зайде гість, розмова не починалася, доки щось є на столі. Є приказка: «Що більше гостей у домі, то більше буде радості та щастя у родині». Навіть зараз, в умовах еміграції, — якщо людина прийде, спочатку чай вип’ємо із чебуреком чи пиріжком, що є на столі, — а потім вже розмова, вирішувати якісь проблеми. Тому ми зараз і говоримо не просто про рецепт —
Приготування караїмських пиріжківФото: із особистого архіву Олени Арабаджи
Про караїмів-лікарів та караїмські легенди
Пані Світлана:
— А ще серед караїмів було багато лікарів. Дуже багато. Особливо це проявилося наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Багато стали здобувати медичну освіту. І це були дуже просунуті лікарі. Де був лікар-караїм або лікарка-караїмка, це був талант. Неодмінно розробляли або якісь свої операції, або прилади, нові технології. І раніше серед караїмів були лікарі, але тоді не було медичних інститутів. Цій професії навчалися у своїх родичів або приватних вчителів. А коли з’явилася можливість здобувати освіту, караїми просто кинулися на лікарські факультети. В Одесі це родина Кальфа, — Семен Кальфа також був відомий офтальмолог, працював із Філатовим, в один час із Бебюш Юфудовною, — уся родина Кальфа — лікарі. Їхні родичі у Харкові — також усі лікарі. У будь-якому місті, яке б не взяти, — усі знають, що караїми — гарні лікарі, та згадують через декілька поколінь.
Пані Ірина:
— Останній носій прізвища Бурче, найбільш дальній, про котрого я хоч щось знаю, прадід, мав якісь унікальні здібності. Він не був лікарем, але до нього сходилися із усієї округи, він був костоправ. Він не був медиком, мав лавку, торгував сухофруктами, мабуть, возив їх із Криму. Але люди приходили до нього звідусіль, такі були здібності.
Ірина Бурче, представниця караїмів із ДніпраФото: із особистого архіву
Пані Світлана:
— У кожному народі розказують міфи та легенди, які здаються напівправдою, і серед караїмів є згадка про те, що мудрі люди спілкувалися із духами природи, благословляли врожай. Люди запрошували на поле, вони приходили, благословляли врожай, і на цій ділянці поля врожай був у декілька разів більший, ніж скрізь. Тому місцеві селяни, садівники запрошували та платити десяту частину від врожаю.
Караїмська громада висловлює щиру подяку та повагу, тому що для нас це знакова подія. Ми вам вдячні.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
