Сьогодні Гард.City розповість про земляка, який попри травму хребта, отриману 10 років тому, освоїв новий фах — веб-програмування. Денис Свінковський працює в команді над цікавими проєктами, мріє досконало опанувати англійську та просуватися далі у своєму фаху. Як йому це вдалося? Читайте.
З родиною Свінковських авторка познайомилася випадково: зацікавив коментар до статті про первомайчанку, яка виховує хлопчика з ДЦП і поблизу будинку якої місцева влада знайшла можливість на запит редакції відремонтувати дорогу. «І нам будуть робити, тож син зможе виїжджати частіше на колясці», — написала Лідія, мама Дениса. За кілька днів авторка уже сиділа за родинним столом. Пригощали кавою з власноруч випеченим ніжним медовиком, розповідали, як син отримав травму хребта, як боролися та вчилися жити з хворобою.
Денис, Лідія та Віталій Свінковські
Знайомтеся: Денис, Лідія та Віталій Свінковські. Денису 26 років, нещасний випадок з ним стався 10 років тому і тепер молодий чоловік прикутий до інвалідного візка. Зараз батько працює на залізниці, а мама — допомагає Денису. Коли Лідія говорить про навчання та роботу сина, очі її спалахують гордістю. А ще Лідія стверджує: «У нашому домі немає місця сльозам та печалям. Краще ми будемо сміятися!» Вони так і роблять: сміються над негараздами, приправляючи жарти чорним гумором, і радять всім, хто потрапить в біду, не здаватися.
Далі — пряма мова нашого героя.
Як Денис Свінковський опинився в інвалідному візку
До Первомайська наша родина переїхала із Великої Мечетні ще коли я був у 5-му класі. Вчився у 1-й школі, потім, після 9 класів, вступив до залізничного технікуму у Миколаєві. Тато мій залізничник, часто у відрядженнях. Мама зараз зі мною, а раніше працювала продавцем.
Травму я отримав у 2013 році, після першого курсу у технікумі: невдало пірнув у річку, зламав шию. Знаєте, як пірнають головою вниз? Послизнувся, не дострибнув.
Втім, у лікарні я зустрічав хлопця, який зашпортнувся на маленькій кладці, доля. По-різному буває.
Рятувала мене дівчинка, яка навчалася у Первомайському медичному коледжі, останній чи передостанній курс. Звати її Ірина Дубосару. Як вже потім ми проаналізували, у неї спрацювала інтуїція. Сталося це о 3-й годині дня, на річку вона заскочила на кілька хвилин, як відчувала, що там вона буде дуже потрібна.
Відразу ніхто не зрозумів, що відбувається. Потім Іра побачила, що мене зносить в комиші. Свідомості я не втратив, але рухатися взагалі не міг. Все, що я міг, — трішки повертати головою. Іра зрозуміла, що щось не так. Вона заскочила у воду, підтягнула мене до берега, перевернула, щоб я міг дихати. Скомандувала хлопцям тримати мене: щоб не зносило течією, та голову. І так більше години, поки знайшли, як витягнути. Ірина відразу зрозуміла, що це травма хребта, і знала, що якщо не так потягнути, можна зробити гірше. Значить, гарно вона вчилася у медичному коледжі.
Мені довелося пережити 3 операції. Важко про це згадувати. Було незрозуміло, що далі. Лікували мене у Миколаєві, направив туди Микола Володимирович Осітковський, хоча дехто з первомайських лікарів не давав мені шансу.
Санаторій в окупованому КримуФото: Санаторій імені академіка Бурденка в Саках (Крим)
З вдячністю згадую санаторій імені академіка Бурденка в Саках (Крим). Там медики — від лікарів до санітарок — розуміють, що роблять. Вперше за 1,5 роки мама покинула мене самого, і дуже переживала про це. Там не було якихось супертренажерів, однак були люди, які вміють робити те, що треба для реабілітації. Коли я приїхав до них, рук не міг підняти вгору, завдяки їхнім реабілітологам я можу це зробити. Звідти, із санаторію, ми виїздили вже через блокпости, хоча приїхав туди, коли ще все було нормально. Це був 2014 рік. Туди ми їхали медичним бусом, а назад всю дорогу я вже сидів.
На границі стояли фури, довжелезна черга, кілометри з чотири, а мама йшла спереду машини з документами і просила: «Хлопці, пропустіть, не висидить».
Домашній улюбленець Свінковських
Як потрапив на курси від Go It та знайшов роботу
Навчання у технікумі я продовжити не зміг. Спочатку довелося взяти академвідпустку на два роки, а потім забрати документи. Середню освіту доотримував у Первомайській вечірній школі.
Піти на курси програмування мені запропонувала двоюрідна сестра. Це був травень 2019 року. Саме тоді вона багато курсів проходила — і з дизайну, і з малювання. Чому б і ні? Пробний тижневий курс від Go It видався мені цікавим, а їй — не дуже. Вона пішла далі, а я звернувся до організаторів: «Чи є знижки якісь людям з інвалідністю, щоб продовжити навчання?» У відповідь мене розпитали про деталі, а потім і передзвонили. Я описав свою ситуацію. З Go It запропонували безкоштовний доступ по першого блоку навчання (а взагалі курс складається з чотирьох блоків). За умови, що я пройду сам першу частину, в своєму темпі, якщо мені далі буде цікаво, тоді мова піде про подальше навчання вже платно.
Коли проходиш курси, а не сам навчаєшся, організатори структурують знання і навички, які тобі будуть потрібні. І разом із тим вчать працювати в команді. Вже після другого блоку навчання ми командою почали роботу над проєктом, який згодом можна було показувати в своєму резюме. Курс навчання коштував 30 тисяч гривень.
Тепер я вже працюю у команді розробника сайтів на зарплатні, погодинно. Зараз виходить працювати 4 години на день. Взагалі 4-6 годин на день для мене нормально, коли було 8 — дуже важко, організм починає відмовляти. Мій роботодавець шукає та отримує замовлення. Ось, до прикладу, сайт для власників тварин, який ми робили в минулому році. Розробляємо для стаціонарних комп'ютерів та мобільні версії, додатки. Обидва своїх робочих місця я знайшов на LinkedIn — у соціальній мережі для пошуку і встановлення ділових контактів.
Денис Свінковський
Як родина Свінковських зустріла повномасштабне вторгнення
До війни ми не були готові, ані запасу ліків, ані продуктів. Я не вірив у те, що може розпочатися повномасштабна війна. Думав: та хіба вони настільки дурачки? А виявилося — таки так, настільки дурачки.
Думки виїхати у мене не виникало. Скоріше, думала про це мама, адже багато хто з моїх товаришів по нещастю виїхав. Однак у нас дві бабусі в селі, потрібно допомагати. І жодної паніки у нас не було, хіба що деякий страх перших днів зо три. Прилетить — так прилетить. Не знаю, як це вийшло, однак до 24-го лютого, тижнів за два, у мене почалося безсоння. А у першу добу почав нормально спати, навіть не реагував на сирени. І страшно було, коли росіяни підходили до Вознесенська. А після того, як їх відбили, вже не страшно.
Підвалу, щоб спускатися під час повітряних тривог, у нас немає. Та й ще спробуй мене спусти на візочку! Тож ховалися у моїй кімнаті. А тепер уже і не ховаємося, як, думаю, і більшість первомайців.
Як Дениса та його родину підтримують держава та друзі
Я отримую пенсію, мама — допомогу від держави за те, що доглядає мене. Однак на руки у мами виходить щось близько 47 гривень на місяць, тому що сплачує єдиний соціальний внесок, їй іде нарахування стажу для пенсії.
З року так 2019-2020-го місцева лікарня почала видавати спеціальні медичні пристосування для гігієни. До того не було. У Первомайську їх ще й не купиш, доводилося шукати по інтернету. Уже після 24 лютого 2022 року Товариство інвалідів допомогло отримати гуманітарну допомогу, яку видавав виконком, допомагав також Червоний Хрест, допомагали друзі, як-от: Олег Карпенко.
Свінковські донатять на конкретні потреби: на ЗСУ та товаришам по нещастю
Ми й самі допомагаємо. Зараз я можу задонатити на певні потреби, до прикладу, у Притули якщо цікавий збір.
А у перші місяці вторгнення наша родина і пиріжки пекла, і консервацію передавали, закупили молоко в селі — перевезли на військову частину. Збирали на лікарню — памперси, пелюшки, яких у мене був запас, рушники, ковдри, і наші, і по сусідам. Остання перед повномасштабним вторгненням зарплатня вся розійшлася на такі потреби.
А ще у мене багато друзів по нещастю. Доводиться їм допомагати. Більше цим мама займається, спілкується в групах і бере участь у благодійних лотереях. Тож зараз більше допомагаємо адресно, тим, кого знаємо.
Про безбар'єрність у Первомайську
Дуже хотілося б мати можливість без проблем виїздити з двору. Мама писала заяву на ім'я міського голови, приїздили до нас, фотографували цей в'їзд, пообіцяли зробити. Ми самотужки насипали щебеню, щоб не було болота, однак візком важко проїхати.
Вулиця Терези Марголіс у Первомайську потребує ремонту
До слова, останнім часом по місту почали робити спеціальні заїзди для візочків. Зараз можна сказати, що ситуація покращилася. Раніше взагалі було неможливо проїхати. Звісно, є ще багато місць, де не з'їдеш, де такі пандуси і такий кут нахилу, що страшно, але в більшості, особливо, де будують щось нове, там взагалі нормально роблять. У центрі зробили так, що я можу доїхати до центрального парка і прогулятися парком. Можу виїхати на Коротченка.
І дуже сподіваюся, що найближчим часом дорогу біля нашого двору відремонтують — буду за це щиро вдячний.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
