8 травня 2023 року відсвяткувала свій дев’яностолітній ювілей Діна Дмитрівна Дяченко — відмінниця народної освіти України, ветеранка праці, активістка, матір та бабуся. Привітати ювілярку прийшли рідні, подруги, помічниця народного депутата України Альбіна Бондаренко, депутат Первомайської міської ради Євген Цушко та голова квартального комітету Юрій Петроченко. Побувала на іменинах і журналістка, і дещо розпитала у ювілярки.
Діна Дмитрівна у місті добре відома освітянка. Більшу частину свого життя віддала дітям: працювала в школі, займалася вихованням дітей та навчала їх творчості. За свій багатолітній труд була удостоєна відзнаки «Відмінниця народної освіти України». Оптимістична, працьовита, творча, активна і дієва — вона заслужила повагу і любов рідних та у колективі. Про неї і досі в школі згадують, як про неймовірно енергійну та залюблену у свою працю людину. Вона активна учасниця художньої самодіяльності. Сама виступала і дітей навчала любові до слова, до поезії. Активна дописувачка місцевої газети. Там подружилася з журналісткою Надією Замчак, то і досі подружки. Активну позицію займала на кварталі, де живе. Тож має дружні стосунки з головою квартального комітету та сусідами.
Народилася Діна Дмитрівна в Кагарлицькому районі Київської області, в селі Мирівка, на 8 травня, в далекий 1933-й голодний рік. Пригадує, як їй розповідали батьки, що поруч їхні сусіди з’їли свою дитину, то потім її маленьку ховали, аби не сталося лиха. Так і виростала в голоді та холоді, але в любові та турботі. Батько у неї був вчителем, тож і дав їй напуття в життя.
Діна Дяченко: «Важко було, але пережили»
— Дуже важко було в голодний рік. Я мала була, але мама розповідала, що дуже важко було: поруч у сусідів навіть дитину з’їли. Потім мене дуже ховали, весь час на руках носили. Розповідала мама, що приходили забирати всі крупи, їжу, яка була в хаті. А я, маленька, сиділа біля пічки, то вони повз мене все виносили, але, дякувати, мене не чіпали. Важко було, але пережили.
— А Другу світову пам’ятаєте?
— Пам’ятаю початок війни. Німці ішли на Київ, тата забрали на фронт, а мати нам землянку викопала поруч з будинком, накрила кукурудзою, так і переховувала нас там. Напече нам картоплі, гарбуза, то ми так і обходилися. А то випадок був такий, коли я кабель зв’язку німцям зіпсувала. До мене прийшла подруга і у неї такі гарні буси. То я її й питаю: «А де ти взяла?» Вона й розповіла історію того намиста. І так воно мені запало в душу! А тут в полі бачу кабель. О, думаю, мені на буси знадобиться. То побігла, взяла нишком сокиру, щоб не дай боже мама не запідозрила. Перерубала кабель, та й принесла шматок додому. О, що тоді здійнялося по селу! Німці бігали, шукали партизанів, а мама швиденько в пічці спалила кабель, щоб ніхто не бачив. Ось так я на кілька днів німцям зв'язок зіпсувала. Це село Мирівка Кагарлицького району Київської області. І зараз є це село.
— А можете поділитися секретом довголіття? Що вам допомагає триматися в цьому світі?
— Тримала робота. Я дуже її любила. Любила дітей, старалася. Мені завжди допомагав мій голос, допомагала творчість, бажання працювати. Я ніколи не запізнювалася. В мене все було в порядку. За труд мене нагородили знаком Відмінник народної освіти України, ветеран праці та переможниця соцзмагань.
— Ви в якій школі працювали?
— Останні тринадцять років працювала в першій школі.
— Що ви викладали?
— Я з малими. Шестирічок наберу отих, хто ходив дворами, мам своїх шукали, то я їх позбираю. В міськвно тоді відкрили такий клас — підготовки шестирічок у перший клас. От я їх і готувала. Все вони у мене вміли: вони знали пісні про Первомайськ і разом зі мною танцювали і співали. Все, що я уміла, а я навчилася ще з пелюшок, бо у мене батько був вчитель і навчив мене усьому піонерському. А тоді треба було закінчувати навчання у школі, бо то я так від курсів та від себе особисто усе могла. Батько навчив мене, а потім я закінчила технікум педагогічний і тоді йшов стаж мені, і так найшов сорок чотири роки, десять місяців і шість днів. І виплатили мені пенсію.
— Знаю, що ви маєте акторські здібності. Ви десь виступали?
— Ну так, я була на курсах піонервожатої у Києві, потім їздила на олімпіаду художньої самодіяльності. Там виступала. Розповідала вірш про паспорт, тоді тільки обновили його, Маяковсього, пам’ятаю, читала, розповідала на огляді художньої самодіяльності. А то у мене кожен день художня самодіяльність була. Я дітей повинна була навчати, щоб вони шкоду ніяку не робили, не тікали від мене, і так воно було.
— Я знаю, що ви пишете поезію?
— Ні, я декламую.
— А улюблений вірш можете прочитати?
— Прочитаю про Первомайськ. Де хвилі Синюхи і Бугу злилися, і радують око врожайні поля...
— Ви всіх своїх дітей пам’ятаєте, онуків, правнуків?
— Діти — Валерій і Валя, онуки — Женя і Іра, правнуки — Ігор, Максим і маленький Даня, і маленька правнучка Аліса.
— Вони всі біля вас?
— Оце всі вони тут, а інші — не можуть, причини на то. Та всі завжди, як приїжджають, всі ми тут літом. Оце накрито подвір’я. Дідусь і мій син накрив, щоб усе було добре. Ми навіть тут весілля робили Жені та Наташі.
— Що б ви побажали первомайцям, українцям?
— Щоб був мир, щоб закінчилася війна, щоб жили мирно, щасливо, довго, друг друга пам’ятали завжди і виховували своїх дітей, і щоб все було добре. А ще — щоб закінчилася ця клята війна.
Ювілярка розповідала про себе, щиро раділа гостям та приймала вітання.
Альбіна Бондаренко: «Від імені народного депутата Максима Дирдіна передаю подяку та привітання»
— Від імені народного депутата Максима Дирдіна і від себе особисто хочу вручити вам подяку за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку освіти, за багаторічну плідну працю та високий професіоналізм, та побажати вам міцного здоров'я, добробуту, мирного неба та благополуччя на кожному подальшому році вашого життя. Вітаю вас. Квіти та пакуночок.
Юрій Петроченко: «Про цю жіночку книжки можна писати»
— Про цю жіночку, напевне, книжки можна писати. Це зірочка нашого кварталу. Я хочу від себе побажати міцного здоров’я, щоб ви залишалися таким же живчиком, яким є. Діно Дмитрівно! Хочу вам побажати любові до України, любові до землі, до близьких, до друзів. І не вистачає в цьому позитиві лише Перемоги! Я вірю в те, що вона зовсім скоро буде.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
