Первомайськ сьогодні, 14 лютого 2023 року, проводжав в останній путь героя України Владислава Чагаринського. Ще у 2020 році, відразу по закінченні Одеської академії сухопутних військ, Владислав потрапив у зону АТО. І 24 лютого разом зі своїми побратимами став на захист Батьківщини. У травні, в кривавих боях за Донеччину, зник безвісти. І лише зараз вдалося Владиславу повернутися додому. Проводжали героя з його рідної вулиці Рожевої, що неподалік школи, де він навчався. Прийшли попрощатися з Владиславом рідні, друзі, військові, однокласники, вчителі, сусіди.
Ранок 14 лютого видався похмурим. Сама природа прощалася з Владиславом. Йому б ще жити й жити. В квітні цього року хлопцю виповнилося б 24. Але не судилося. Підступна куля в бою під Лиманом обірвала життя молодого, сповненого сили та енергії чоловіка. Червоні троянди, жовто-сині хризантеми та прапор стали символами прощання. Люди йшли і йшли, низько схиляючи голови та проклинаючи агресора, який відбирає життя українських бійців. Навіть в повітрі відчувався невимовний біль. Говорити було важко…
Наталія Карічковська, мати друга Владислава, педагог ліцею «Ерудит»
— Це учень 15-ї школи, тепер — ліцею «Ерудит». Це учень, який запам’ятався нам як добра людина, чуйна, патріот із дитинства. Він закінчив у 2016 році школу і вступив до Одеської академії сухопутних військ на відділення ДШВ. В 2020 му році закінчив академію, дуже гарно її закінчив. І відразу після випускного був направлений в зону АТО. Він чесно виконував свій військовий обов’язок. Пройшов першу і другу ротацію. У березні повинен був приїхати додому. Але почалася війна, тому він продовжив свій бойовий путь в Ізюмському напрямку, а затим в Донецькому. І, на жаль, на Донецькому напрямку, в Лимані, і трапилося те, що трапилося. Але ми його пам’ятатимемо добрим, світлим та життєрадісним хлопцем. На жаль, ідуть від нас першими найкращі. А оскільки він був ще й старшим лейтенантом десантно-штурмових військ, він завжди перший, завжди найкращий.
Наталія Базелюк, перша вчителька
— Владичок був такий добрий, такий світлий хлопчик. Це дитина, яка ніколи нікого не образила. Якби мені хтось сказав раніше, що доведеться ось так прощатися, ніколи б не повірила. Я, коли дізналася про цю біду, була 12-та година ночі. Я всю ніч не спала, все думала, як же можна пережити таке горе, як може материнське серце таке винести. Як це все тяжко... Не можна підібрати тих слів, щоб висловити тугу. Це дуже важка втрата для мами. Я навіть не знаю, чим її розрадити. Цей біль залишиться на все життя. Важко…
Тетяна Горщинська, мати друга Владислава
— Владик дружив із моїм сином. Мені дуже важко говорити, бо це наші діти. Мій син не зміг прийти попрощатися, бо нині в шпиталі… Хай буде проклята ця війна, яка забирає від нас дітей.
Однокласники Владислава
— Ми не можемо говорити… Це дуже боляче… Світла йому пам’ять.
Ховали Владислава з почестями. Військовий караул. Військовий оркестр. Живий коридор та світла молитва від настоятеля храму святого архистратига Михаїла Володимира Головчака.
Поховали Владислава на Кінецьпільському кладовищі. Світла пам'ять герою. Щирі співчуття родині.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
