Люди, чия робота — стояти на варті закону, порядку та допомагати громадянам України, також інколи потребують допомоги — психологічної. Психолог сектору кадрового забезпечення Первомайського районного управління поліції Зінаїда Яковлєва розповіла журналісту Гард.City про роль психолога у поліцейському відділку та як їй самій вдається бути в ресурсі.
«Одна з перших наших задач — це донести до правоохоронців, що звертатися до психолога — абсолютно нормально»
— Як давно ви психолог в поліції?
— У поліції, саме на посаді психолога, я працюю 7 років. Роботу свою дуже люблю, вона наповнює мене, мотивує.
— Які задачі стоять перед вами, як перед психологом в поліції?
— Перш за все, психолог районного відділку поліції здійснює психологічне супроводження оперативної діяльності, проводить психодіагностичну роботу, консультативну, здійснює моніторинг соціально-психологічного клімату в колективі, надає рекомендації з того, як саме потрібно побудувати роботу в команді, аби співпраця була налагодженою та продуктивною. Колектив — це живий організм, який існує за своїми законами, правилами. І в цей процес іноді потрібно вносити певні корективи, щоб була продуктивність праці.
— Робота поліцейського психолога та психолога для цивільних — це дуже різні речі?
— Робота специфічна. Поліцейські працюють кожного дня в межах екстремальної напруги, яка передбачає ризик для життя і здоров'я. Правоохоронці постійно працюють та спілкуються з дуже різними людьми та за різних обставин. Їх робота постійно супроводжується потенційною небезпекою.
— Якщо ви бачите, що в колективі зростає якась напруга, ви втручаєтесь в це?
— Перш за все, це психопрофілактична робота, задля збереження позитивного психосоціального клімату та надання рекомендацій. Якихось повчальних, або, скажімо так «каральних» заходів психолог не проводить в жодному разі.
— І все ж, коли є нездорова атмосфера, ви, можливо, підходите до когось з колег, висмикуєте і кажете, наприклад: «Миколо, що з тобою не так? Давай поговоримо!» Чи щось на кшталт може?
— Висмикуєте! (сміється — авт.) Висмикуєте — класне слово. Справа в тому, що робота психолога базується лише на добровільних засадах. Людина сама має усвідомити, що їй потрібна психологічна допомога або просто розмова. Місія, яка покладена на сучасних психологів, — саме популяризація звернення громадян до спеціалістів за отриманням певної допомоги та підтримки. Тож одна з перших наших задач — це донести до правоохоронців також і те, що звертатися до психолога — абсолютно нормально і тут немає чого соромитися.
«Під час психологічних заходів дуже важливо налагодити невимушену атмосферу, яка дозволить розкритися людям»
— Часто ваші співробітники звертаються до вас?
— Посилаючись на етичні та професійні норми, я залишу це в таємниці. Але скажу, що у нашому відділку в цьому напрямку ведеться досить плідна співпраця.
— Я так розумію, що про те, з чим найчастіше до вас звертаються колеги, — також марно питати?
— Так, авжеж. Професійна таємниця, прошу, зрозумійте мене.
— На роботі, окрім, як з поліцейськими, вам доводиться ще з кимось говорити, співпрацювати?
— Психолога поліції залучають до супроводження оперативно-службової діяльності поліцейських, що включає в себе участь у допиті неповнолітніх, створення психологічних портретів, для налагодження процесу взаємодії поліцейських з певними категоріями людей та отримання певних відомостей від них. Ця вся робота ведеться в рамках психологічного супроводу оперативної діяльності.
— А от чи здійснюєте ви саме виїзди на місця якихось подій, де потрібна ваша присутність?
— Я не можу сказати, що прямо виїжджаю на виклики. Це мають бути якісь специфічні ситуації. Було таке, що виїжджала на спробу суїциду. Деталі не розповім, але вела там діалог з особою. Все минулося, відмовили людину. Хлопець просто перебрав алкоголю і щось пішло не так.
— Ви допомагаєте своїм колегам тримати психологічну рівновагу і таке інше. А як щодо стану самого психолога? Як саме ви рятуєтесь від стресу?
— Мене надихає моя родина. Вдома з нею я наповнююсь, це мій ресурс, яким я підживлюю внутрішні сили. Я поділюсь із вами однією історією, про те, яким був початок вторгнення саме для мене та моєї родини.
24 лютого, як і всі, ми переживали певний страх, паніку. Було абсолютне нерозуміння того, що це все з нами і що це відбувається в двадцять першому столітті. Нас, співробітників поліції, зібрали по тривозі у відділку. Я розуміла, що лишаю своїх дітей самих вдома, невідомо, на скільки часу. Невідомо було, що буде далі. Я навіть не знала: їхати на роботу чи таки лишитися з дітьми. Тоді моя старша донька сказала, щоб я їхала і не переживала. Говорила мені: «Я на місці, я за старшу, впораємось».
І поки ми були на роботі, діти вдома облаштували укриття. Подбали про потреби кожного: знесли в підвал якісь улюблені речі кожного члена родини, усілякі речі, продукти, якісь дрібнички, аби заспокоїтись. Мене це настільки приємно вразило і здивувало!
Також від стресу та напруження мені особисто дуже допомагають тілесні практики, які насправді є дуже дієвими. В мене є улюблена вправа, вона називається «Розслаблення через напруження». Це коли почергово напружуєш м'язи по всьому тілу. Ця вправа звертає нас до тілесних відчуттів, тому що тіло ми можемо контролювати, відчувати і це відволікає нас від якихось негативних емоційних станів. Я вибрала для себе декілька дій, котрі можна виконувати навіть на якихось, наприклад, нарадах тощо. Можемо з вами навіть зараз спробувати.
Я звісно ж погоджуюсь. Мені не кожного дня поліцейський психолог таке пропонує. Пані Зінаїда пояснює:
— Напружуємо кулачки, стискаємо, аж до болю. Потім по черзі відчуваємо передпліччя, плечі, напружуємо. Далі напружуємо шию, потім ноги: почергово — стегна, гомілки, ступні і дуже міцно втискайтеся ступнями в землю. Тримаєтесь так, допоки терпиться і потихеньку послаблюйте напруження. Важливо — ступнями добре втискатися в підлогу. Така дія дає нам відчуття контролю, заземленості.
З першого разу не зовсім зрозумів, чи все я зробив саме так, як потрібно. Але гримаса в мене, мабуть, була ще та. Насправді цікава вправа. Спробуйте.
Пані Зінаїда продовжує:
— Дієвість таких дій також полягає в тому, що оце напруження посилає імпульс до головного мозку, що відволікає нашу свідомість від негативу. На початку такі вправи можуть здатися дещо несерйозними та не дієвими. Але, якщо систематично їх виконувати, ви зрозумієте, в чому їх ефективність та суть.
— Мені цікаво: як ви заохочуєте до таких вправ суворих та озброєних дядьків у броніках?
— Дуже цікаве запитання, дякую. Поліцейські дуже специфічні люди, що працюють в стресових, подекуди екстремальних умовах. Зазвичай у правоохоронців дуже серйозний і сконцентрований вираз обличчя, вони мають суворий вигляд і часом здаються замкненими. Але це лише здається, повірте. За всією цією серйозністю такі ж люди, як і ми з вами: зі своїми переживаннями, слабкостями, емоціями. Так от, під час психологічних заходів, що ми проводимо разом із співслужбовцями, дуже важливо в першу чергу налагодити оту невимушену атмосферу, яка дозволить розкритися людям і відверто поговорити про свої відчуття. Це також є однією з найголовніших задач психолога: сформувати культуру піклування про власне ментальне здоров'я, донести, що говорити про власні бентеги — це нормально і це не соромно. Тим паче в цей надскладний для всіх українців час. Все, що ми переживаємо в час війни, — це є нормальна реакція на ненормальну ситуацію.
«Найголовніше для психолога — це аби він сам був в ресурсі»
— То що ж зрештою є головним ключиком до людини?
— Розмова, певна річ. Розмова і спостереження.
— В колективних заняттях так само?
— Так. Будь яке заняття починається з налагодження контакту з публікою. Коли контакт відбувся, переходимо вже до розмови про особисті якісь переживання. Я дуже добре знаю наших співробітників. І якщо помічаю, що хтось із моїх колег перебуває у невластивому йому стані, то тут вже я, як спеціаліст, маю проявляти ініціативу: невимушено щось запитую, розмовляю. Звісно, що не переходжу межі і не тисну, не нав'язуюсь — це дуже важливо.
— Після якихось напружених затримань, нападів тощо, розмова правоохоронців зі штатним психологом обов'язкова?
— У нас це зазначено в наказі, який регламентує діяльність відділу психологічного забезпечення. Після екстремальних ситуацій обов'язкова зустріч із психологом. Це є одним із обов'язків поліцейського психолога у райвідділку.
Найголовніше для психолога — це аби він сам був в ресурсі, був наповненим. Якщо порівнювати цю професію з материнством, в плані піклування, я би провела таку паралель: в літаку, в разі екстреної ситуації, мати одягає кисневу маску спочатку собі, а вже потім своїй дитині. Так само й з роботою психолога — потрібно приділяти чимало уваги своєму психологічному стану. Якщо людина сама в стресі, вона жодним чином не допоможе іншим. З порожнього кухля води не нап'єшся.
— Де ви навчались?
— Я закінчила Одеський національний університет імені Мечникова, факультет психологія. Закінчила із дипломом з відзнакою, незважаючи на те, що на той час в мене вже було двоє дітей. Встигала все — і дітей виховувати і навчатись.
— Ви твердо знали, що будете працювати саме психологом?
— Як і багато учнів, що випускаються з 11-го класу, я була дещо розгублена. Не зовсім чітко знала, що буде далі в моєму житті. Але факультет психології чомусь обрала без жодних вагань і не шкодую. Не скажу, що була стовідсотково впевнена, що правильний вибір зробила. Але за час навчання я переконалась, що зробила правильно, обравши психологію. Також впродовж навчання я проходила практику саме тут, в цьому відділку поліції. Тоді вже в мене почала з'являтись така думка: працювати в правоохоронних органах. Звісно, що я не була впевнена саме стосовно того, чи буду я тут на посаді психолога, але дуже на це сподівалась. Так склалося, що спочатку я отримала досвід оперуповноваженого в кримінальній міліції у справах дітей, а потім, це вже під час реформування, я стала психологом.
«Отримуючи нові знання та досвід людина прогресує, не стоїть на місці»
— Дипломи, що у вашому кабінеті, звідки вони?
— Я невпинно продовжую навчатись. Притримуюсь тієї думки, що навчання важливе та необхідне у будь-якому віці. Отримуючи нові знання та досвід людина прогресує, не стоїть на місці. Також я хочу бути взірцем та мотиватором для своїх дітей.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
