У Первомайськ українці з Німеччини передали дизельгенератор для бійців. Агрегат привезли попутною машиною, яка їхала з Берліну до Побужжя. Звідти його допоміг доставити наш мигійський активіст Олександр Дзиговський. А сам генератор передала наша первомайчанка, яка нині проживає в Берліні. Це Ірина Ділмах. Тож далі про історію генератора, історію дружби довжиною в п’ятдесят років та про українців за кордоном.
З Іриною ми дружимо небагато і немало — уже пів віку. Важко уявити навіть, що такий довгий шлях позаду нас. І знаєте, дружба зміцніла, коли уже далеко за бальзаківський вік. Все частіше телефонуємо одне одному, цікавимося, як життя. І навіть мали зустрітися цими травневими днями у Берліні. Та завчасно купленим квитком так і не скористалися. Війна поламала всі наші плани та мрії. Єдине чого не відібрала — це нашу дружбу. Ми стали ще ближчими один до одного. А ще нас об’єднала волонтерська діяльність. Ми тут (ще з однією подружкою) — в Україні, вона там — у Німеччині. Наскільки вистачає сил.
Одного разу ми навіть українських моряків рятували від походу до росії. Та, власне, багато чого було — і гіркого, і радісного. Вона там головний український ідеолог серед своїх німецьких друзів. Розповідає про наші потреби, пробує розв'язувати питання. До речі, це вони з чоловіком писали листа до мерії Берліна про потреби нашого регіону й міста, просили карети швидкої та іншої допомоги. Думаю, що все поки на розгляді, як на розгляді і питання про місто-побратим. Непогана ідея, правда? Але це на перспективу. Це я для вас завісу привідкриваю.
Свою позицію в Берліні вона не приховує: висловлюється, переконує і намагається по-максимуму допомагати.
Коли вони разом із чоловіком почули про те, що у наших бійців на передовій немає стаціонарного джерела живлення, відразу взялися за пошуки генератора.
Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Знайшлися земляки, які доправляли автівку у Побужжя. Через них переправили та наш дорогоцінний апарат. А далі справа закрутилася. З допомогою підсобив Сашко Дзиговський — і вже за певний час дизельгенератор був у наших бійців. В посилці ще були дарунки, а серед усього лист: «Дорогі мої, я вам довіряю найцінніше, що маю: мою Україну і мою маму. Бо я у вас вірю! Слава Україні! Героям слава! Бережи вас, Боже!».
Отакі вони — наші за кордоном. За Україну разом з нами! Душу й тіло готові віддати. Нам разом Україна болить. Ми разом мріємо про Перемогу і про нашу зустріч. Тепер ми знову її будемо планувати, але, напевне, квиток завчасно брати не будемо.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
