Володимир Вовк втретє піднявся на Говерлу. Попри досвід та підготовку, це сходження було найважчим. Але мета — підняти на вершину прапор рідного міста — неабияк мотивувала навіть у хвилини сумнівів. Про каву на Говерлі, сніг посеред травня та незабутні враження: журналістка Гард.City розпитала у Володимира Вікторовича.
Володимир Вікторович Вовк
— Чому вирішили йти в гори?
Це вже мій третій похід на Говерлу. Піднятися на вершину запропонував тренер, у якого займається вся моя родина. Це була своєрідна перевірка фізичної підготовки. У школах є екзамени, а ми вигадали собі такий тест.
Я подумав: чом би не популяризувати наше місто ще й таким чином? На Говерлу підіймаються переважно активні люди, які багато подорожують країною. Можливо, побачивши наш прапор, вони зацікавляться й відвідають Первомайськ.
Взяли прапор, проклали маршрут і поїхали.
Вгору!
Обрали бюджетний варіант подорожі: потягом доїхали до Львова, звідти до Яремча, переночували й другого ж дня почали сходження. Ще в дорозі ми побачили, що погода постійно змінюється, тож вже були готові до чогось подібного і в горах.
— Який маршрут обрали цього разу?
— Найлегший, але він виявився не таким вже й простим. Підіймались 3,5 години. Місцями ще лежав сніг 1,5-2 метри, туман, вітер, постійні зміни погоди, що значно ускладнювало підйом. Ноги мокрі, всі втомлені, але воно того варте.
— Які труднощі спіткали?
— Це був мій найважчий підйом. З одного боку, взнаки далась погана фізична форма: сидяча робота, попри відвідини спортивного залу, не додає здоров'я. Зазвичай я усіх підганяю, а цього разу додаткова мотивація знадобилась вже мені.
З іншого — складні погодні умови. Мокрий глибокий сніг дуже сповільнив підйом: щоб йти, доводилось ногою робити своєрідні сходи. Дуже крутий підйом і щоразу ризикуєш зіслизнути. Місце наступного кроку треба обирати ретельно, аби не звалити на себе шар снігу. Без трекінгових палиць ми б не змогли піднятись. Якби наперед знали, що буде так тяжко, не знаю, чи пішли б ми.
Були моменти, коли я думав, чи варто йти далі, може, лишитись й зачекати, але ж за спиною був прапор, а його мусив підняти саме я.
Вже майже на вершині я спіткнувся у снігу й на саму Говерлу зійшов на колінах. Цього разу гора змусила мене таки стати на коліна (сміється — авт.).
— Чи справдились ваші очікування від походу?
— Підйом — це завжди виклик собі. Я ніколи не скажу, що хтось підкорив гору, гора може підкорити тебе, і це знову відбулось — Говерла проявила себе зовсім інакше, ніж попередні рази. Кожен підйом не схожий на попередній. Були емоції, труднощі — перезавантаження відбулось.
Доньки підіймались вже вдруге — першого разу приблизно п'ять років тому, коли їм було 13 і 10 років (місцями зі сльозами), але цього разу вже вони задавали усім темп.
— Які поради дасте своїм друзям, якщо ті виявлять бажання йти в гори?
— По-перше: слідкувати за прогнозом погоди. По-друге: пам'ятати, що перемога любить підготовку.
У нас є одна традиція: на вершину ми обов'язково беремо у термосі каву та шоколад. Через тиск, на горі кава смакує зовсім по-іншому. Раджу обов'язково спробувати.
Кава на вершині смакує по-особливому
Беріть з собою ще 2-3 друзів, щоб було весело, каву та якісне взуття, від нього у горах багато залежить. Пробуйте, не бійтесь труднощів, це дає можливість поглянути на себе зі сторони.
Говерла
— Коли наступний похід?
— Зрозумів, що восени потрібно ще раз пройтись, щоб перевірити фізичну форму. А до того часу готуватись більш ретельно, взяти себе в руки.
На Говерлі
— На що надихнув цей візит у гори?
— Будь-який підйом — це медитація, час наодинці з собою, своїми сумнівами, думками. Я вирішив, як би важко не було, не можна здаватись. Краще жалкувати про те, що спробував, ніж про те, чого не спробував.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
