Пропонуємо вам поринути в минуле та згадати, як святкували Новий рік десять чи більше років тому. Давайте разом пригадаємо атмосферу свята тих років. Ми попросили первомайчан та жителів району поділитись з нами своїми дитячими спогадами та фотокартками.
Марина Ковалик, фотографка
— Свята садочкові любила дуже, завжди знала напам'ять усю програму. Тому протягом раночку «суфлювала» усім, включно з вихователями. Вихователі чогось цього не оцінювали. Коли раптом ставалось, що хтось з героїв захворів перед святом, мене в терміновому порядку переодягали за ялинкою в різних героїв. Але ж робилося це дуже швидко, тому часто заєць був у короні, а сніжинка з лисячим хвостом. На фото плачу, бо терпіти не могла й не можу, коли порушують мій особистий простір: доторками, наближеннями, диханням у спину. Тепер вже вмію із цим впоратись, а тоді тільки ревла, доки всі не розходились: нікого не мало бути поруч, аби не відволікати уваги від зірки!
Ігор Аркуша, вчитель молодших класів Підгороднянської школи
— Свято Нового року — це яскраве, урочисте і веселе дійство для кожної людини. Не має значення: ти учень чи вчитель, ти доросла людина чи ще зовсім малеча. Новий рік насамперед дарував купу позитиву дітям: і ранки-ялинки, і подарунки, і можливість «по-дорослому» лягти спати пізно вночі. А в батьків, відповідно, перший клопіт був — зробити все, щоб у малечі свято відбулося.
Пам’ятаю Новорічні свята чи не кожного року мого дитинства. Яскраві шкільні вистави, де мав змогу бути і Чахликом, і Дідом Морозом, і навіть розбійником. У переддень свят час немов завмирав. Як же чекав того дня, коли у школі вийдеш на сцену, переодягнений у новорічний костюм, розкажеш віршик Діду Морозу чи затанцюєш, а за це отримаєш солодощі! З нетерпінням чекав і ранку 1 січня кожного року. Адже знав: чарівник Мороз завітає до домашньої ялинки і залишить для мене подарунок.
Це було справжнє дитинство: з мріями, очікуваннями та великою радістю від звичайних свят, таких простих, проте таких довгоочікуваних.
Тепер я вже сам граю Діда Мороза.
Любов Черновол, власниця Family Time
— Лисичка — це мій найчастіший костюм. Я брала активну участь у постановках казок. Завжди мріяла бути сніжинкою, адже більшість дівчаток були саме ними. Думала, що роль Сніжинки мені не дають, бо мама працює в садочку.
Якось була жабкою — отримала головну роль у казці й дуже тішилась, щоб її відпрацювати, мене навіть не клали спати в обід. Якби ж я тоді знала, що колись мріятиму про денний сон.
Ян Островський, власник торгової марки «Стодола»
Знайти дитяче фото — ще той квест. Пам'ятаю, що в початковій школі я завжди був Новим роком, який приходив посеред вечірки й всі мені дуже раділи.
Галина Давидова, головна редакторка Гард.City
— Саме це свято я не пам’ятаю. На фото мені років зо три роки. Взагалі я не відвідувала дитячий садочок, а це святкування відбувалося на маминій роботі: на швейній фабриці. Чому без маскарадного костюмчика? Не знаю, мабуть, порахували, що ще замала.
У школі була й Лисичкою, й Червоною Шапочкою, й Сніжинкою. Особливо пам’ятний образ Лисички-сестрички. До спіднички із жовтогарячого атласу мама пришила мені справжній лисячий хвіст! Татів друг був мисливцем. А ще мені дали в руки кошик, повний малесеньких яблучок (на них ще кажуть «райські»), якими я всіх пригощала. На жаль, фотографій не маю.
Тетяна Кострикіна, журналістка Гард.City
— Фотографій з дитячих новорічних ранків у мене немає. Складно сказати, чому. На цьому фото я зі старшими сестрою та братом.
Та навіть без фото я чудово пам'ятаю майже усі свої костюми, бо мені страшенно подобався процес їх створення. Взяти готові було нізвідки, тож все створювали батьки. Якось я була квіткою, і тато робив мені пишну спідницю з гофрованого кольорового паперу. Не уявляю, де він його дістав. Ще була ельфом — у мене була руда грива з костюма лева (вуха довелось обрізати) і вусики, які світились. Для цього у мене висіла малесенька сумочка, де я мала змінювати батарейки. То був революційний костюм — нічого подібного ні в кого не було ні до, ні після.
Взагалі новорічні свята у нашій Софіївській школі були справді феєричними: з загальним сценарієм, спецефектами (цим опікувався мій дядя, що викладав фізику). Я їх просто обожнювала.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
