Щороку у третю неділю червня в Україні відзначають День медичного працівника. У 2021-му свято припадає на 20 червня. Тож ми розпочинаємо невеличкий цикл статей про працівників медичної галузі Первомайська, їхні історії, мрії та життя. Героїнею нашого сьогоднішнього матеріалу стала Оксана Богдан, лікарка сімейної медицини.
Довідка
Як взагалі вирішила стати лікарем? Розповідає Оксана Богдан
Моя історія досить проста. Я закінчила наш медичний коледж із відзнакою і мріяла працювати саме операційною медичною сестрою, тобто безпосередньо в операційній. І тоді моя мама наполягла, щоб я вчилася далі, була, так би мовити, двигуном прогресу. (сміється — ред.) Саме вона спонукала мене піти до медичного вишу. І тоді я вступила на бюджет у Запорізький медичний університет, вступила з першого разу. Звісно, було моторошно, ані друзів, ані знайомих, велике місто.
Та після закінчення у 2000 році та інтернатури (проходила у Миколаєві), я повернулася до Первомайська. 7 липня 2001 року вийшла на роботу лікарем-терапевтом, тож найближчим часом святкуватиму свій робочий ювілей.
Найяскравіший спогад під час навчання в інституті?
Вчилася я добре, закінчила із червоним дипломом, спогади більш повязані із навчанням. Хіба що ось... 6 років ми жили із дівчатками у гуртожитку, а гуртожиток у нас був наполовину іноземний, бо ж чимало студентів з інших країн навчалося, величезна дев'ятиповерхова будівля. Одна з дівчат, що мешкала зі мною у кімнаті, ще під час навчання вийшла заміж і завагітніла. І ось сталося так, що у неї вночі розпочалися передчасні пологи. А поки я побігла до коменданта (9-поверхова будівля!), поки та зателефонувала у швидку, повертаюся, а там уже видно голівку. І тут одразу згадалися всі знання з акушерства та гінекології, захист піхв від розриву, заходи зі збереження життя немовляти, бо ж поки лікарі їдуть, можна й втратити дитину.
Поки вони приїхали, я уже і не пам’ятаю, що робили. А бригада тільки поклала на носилки породіллю, та додала, що ось я й маю бути хрещеною мамою. Моя сусідка по кімнаті вдало народила чудову дівчинку, зараз їй уже 23 роки, вона навчається на юридичному. На жаль, ми не бачимося, бо вона мешкає у Маріуполі, але підтримуємо спілкування. Отаке перше бойове хрещення, коли я була студенткою 5 курсу.
Чи пам’ятаєте перший робочий день?
Перший робочий день, звісно, пам’ятаю. Я вийшла на роботу, та виявилося, що все, чому нас навчали, дуже відрізняється від реалій. Переді мною сиділи реальні люди, у яких я мала дізнатися про симптоми, відокремити дійсно важливе, поставити діагноз та призначити лікування так, щоб не нашкодити. Взагалі вважаю, що перші рік-півтора я училася саме спілкуватися із пацієнтами. Бо ж нас вчили лікувати, а от комунікативні навички ми отримували самотужки.
Чи важче стало працювати після реформи (чи, навпаки, легше)?
Я скажу так: 50 на 50. Через реформу у нас відчутно збільшилося навантаження, довелося підвищувати професійний рівень, особливо з інших медичних спеціальностей. Адже нам доводиться вести і вагітних, і немовлят, і хронічних хворих.
Зараз у моїй роботі постійно присутнє інтенсивне навчання. Семінари, конференції, самоосвіта дозволяють виконувати обсяг функцій, передбачений вимогами реформи. Бо ж саме сімейний лікар має оглянути хворого першим, навіть якщо скарги стосуються, наприклад, хвороби шкіри, та вже за потреби спрямувати до вузькогалузевого фахівця.
Але є і позитив: у нас робота стала більш упорядкованою, зникли черги та галас під кабінетом, електронний запис економить людям час, а нам — нервовий ресурс. Ми можемо спостерігати повну історію хвороби, відвідування інших лікарів та переглянути їхні висновки. Взагалі ми уже адаптувалися до нового режиму у своїй роботі.
Найцікавіший випадок у роботі за останній рік?
Якщо ви вважаєте, що розповім про диво, то такого не було. Але цей рік був чи не найважчим для нас саме через коронавірус. 90% хворих лікувалися удома під наглядом сімейного лікаря. То ось особисто для мене дивом та надзвичайною радістю був кожен випадок, коли хворий одужував, ми приходили до фінішу, до перемоги над хворобою разом, без ускладнень, без лікарні чи реанімації, і кожен мій пацієнт, що вилікувався, став для мене особистим досягненням.
Як відновлюєтесь від негативу після робочого дня? Яке хобі у лікаря?
Роботи дуже багато, величезний потік людей змушує постійно перебувати у напрузі. Адже хворі телефонують у будь-який час, скидають на вайбер аналізи, працюємо 24/7. Аби відновити сили, мені потрібні тиша та природа. Я живу на околиці міста. Я йду гуляти на природу, аби відновитись, позбутися перевантаження, разом із моєю улюбленою тваринкою. Я взагалі обожнюю кішок, вважаю їх найвідданішими тваринками. Моя кішечка мене завжди зустрічає, муркоче, супроводжує на прогулянках.
А ще моя відрада — це моя дитина.
Цього року син закінчив із відзнакою 9 клас, він розумний, старанний та у всьому мене підтримує.
Ще я дуже люблю подорожувати, бачила декілька країн та мрію побачити більше. На жаль, коронавірус зіпсував плани, та я впевнена, що це тимчасово.
Чого б хотіли побажати собі у свято?
Хочу побажати всім своїм колегам терпіння, здоров'я та сил, наснаги, емоційного комфорту, душевного спокою та надійного родинного тилу. А як лікарям — бути професійно підкутими та впевненими, і щоб робота приносила не лише моральне, але й фінансове задоволення. Бережіть себе, бо, можливо, саме від вашого життя залежать долі багатьох людей.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
