Мальовниче село Грушівка — одне з найулюбленіших місць первомайчан для відпочинку влітку. Річка, зелений моріжок, сонячні галявини... Проте не треба чекати літа, щоб добре відпочити на природі: в тих краях гарно о будь-якій порі. Навіть взимку! Що цікавого побачити в зимовій Грушівці — розкаже Гард.Сіті.
Всього вісім кілометрів — півгодини ровером чи кільканадцять хвилин автівкою — й ви вже за містом, де можна відволіктися від метушні та повсякденних турбот. Можна й пішки години за півтори дійти — тим більше, що прогулянки дуже корисні для міцного імунітету, а погода цілком дозволяє. Головне, правильно вдягтися — і вперед! Неподалік Дубровки бачила двох хлопців із собаками, а шляхом назад наздогнала їх вже на в'їзді до міста. Оце, розумію, прогулянка – не те що довкола хати! А позаминулої зими 31-го грудня, теж пішки ходила в Грушівку, бо скучила за тамтешніми каменями, хотілося побачити, які вони в снігу, а ще — нарвати чебрецю для чаю. Цього року снігу поки що нема, але під час невеличкої подорожі мені вдалося побачити аж три сезони: зиму, осінь та весну.
То унікальні місця: степовий ландшафт змінюється лісовим та річковим, схилами й долинами. І скрізь довкола — нагромадження кам'яних брил, схожі на доісторичні Стоунхенджі, вкриті оксамитним мохом та кольоровими лишайниками. Нібито й не яскраві кольори, а які розмаїті! Можна з десяток відтінків нарахувати: смарагдовий, салатний, жовтий, сірий... Влітку ці камені теплі від сонця, наче живі. І навіть взимку їхні боки не холодні завдяки моху. Він дуже приємний на дотик: спробуйте погладити камінь, схожий на гребінь сплячого дракона! Якщо ж сфотографувати такий порослий мохом граніт зблизька, можна уявити, що то — краєвиди Карпат. Не камінь, вкритий мохом, а великі гори, що поросли лісами та смереками.
Навіть зимової пори тут можна побачити безліч яскравих кольорів. Травичка на схилах зеленіє, наче навесні; небо синє-синє. Подекуди на кущах шипшини — зелені та жовті листочки та яскраво-червоні ягоди, наче вогники. Де-не-де є й глід — пожива для пташок. Нагорі, де сонячно, збереглося трішки осені з її барвистим листячком та щедрим врожаєм — вистачить на всю зиму. Птахи будуть ласувати ягодами, люди можуть назбирати шипшини для смачного та вітамінного напою. А якщо уважно пошукати, знайдете навіть трохи літа! Воно ховається у траві, де о будь-якій порі року росте чебрець. Його пахощі повертають у теплий червень. Чай з чебрецю приємний на смак та допомагає від кашлю.
Спускаємося нижче, до річки. А тут таки є трішки зими! В улоговинці, де вогко та холодно, трава вкрита пухнастим інеєм.
А на відкритих місцях, де тепліше, то вже не іній, а крапельки роси.
Неподалік Грушівки є кілька цікавинок! Знайти їх нескладно, якщо знаєш, де шукати. Зразу по виїзді з Центральної вулиці у бік двох стовпів — перший поворот ліворуч, ґрунтовою дорогою униз до річки — спочатку можна їхати автівкою, тоді дорога перетворюється на стежинку, а стежка приводить до кам'яних сходів. Це місцева пам'ятка — сходи грушівського поміщика Василя Корбе, котрий господарював у Грушівці в ХІХ столітті. Стежка вела із села до саду, де він полюбляв гуляти в ті далекі часи. Сходи збудував, щоби дамам в їхніх довгих сукнях було легше спускатися до саду. Нині те місце називають «панським лісом».
За два кроки від сходів, як рухатися далі стежкою, — ще одна грушівська пам'ятка: великий камінь із висіченою на ньому табличкою. Що там було вирізьблено, розібрати неможливо: напис стерся від часу. А це — згадка про велику повінь, ймовірно, 1821 чи 1840-го року.
Нині рівень води не зрівняти з колишнім: по смугах на каменях, що лежать у ріці, наче велетенські черепахи, добре бачити, де колись була вода. Гладенькі брили у воді контрастують з гранітними виходами на березі, схожими на халву чи пляцок з багатьох шарів.
Камені та небо віддзеркалюються у спокійній воді, наче в люстерку. Подекуди при березі та між каменів світліє тонка прозора крига. Проте далі, де Буг шумує поміж порогів, вода й не гадає замерзати. А ось крихітні озерця на кам'яних брилах — круглі заглиблення, що наповнюються водою під час дощів — промерзли вщент та перетворилися на дивовижні вітражі. Прозорий лід, наче скло, а в ньому — брунатне та зелене листя, схоже на доісторичні скам'янілості.
Де-не-де на сонечку навпаки, так тепло, що ростуть гриби. Дійсно, сезони змішалися й можна побувати в усіх за годину, як у казці про дванадцять місяців!
Але сонце низенько, і, хоча день вже повернув на весну, у січні темнішає рано. Тому час було повертатись додому. Наступного разу ми з вами помандруємо трохи далі — до скелі Красної, де також мальовничі місця. Скільки б разів там не бував, не набридає. Коли дивишся на невпинний плин Бугу, гладиш оксамитні боки каменів чи блукаєш між нагромадження скель, час ніби сповільнюється, і буденні справи здаються далекими. Повертаєшся звідти оновленим та сповненим енергії, якою щедро ділиться цей незвичайний край.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
