Що чекає на відому акторку, місис Стоун, після того, як вона втратила все, окрім статків — новий розквіт душі чи остаточний занепад життя та моралі? Італійські пригоди цієї весни непередбачувані: дивний переслідувач, юний жиголо, спогади про давнє минуле. Красивий, відвертий і чесний текст про прийняття себе в часі та плин людського життя у прекрасному Римі.
Ця історія — про течію життя
Місис Стоун — видатна театральна акторка. Її не надто показний талант протягом усієї кар’єри старанно приховувався красою її обличчя та тіла, втім врода — явище минаюче, надто з віком, коли йдеться про великі ролі для молодих талантів, на кшталт ролі Джульєтти. Остання її вистава виявляється провальною, тож жінка полишає кар’єру і вирушає у подорож, невдовзі розуміючи, як швидко усе втратила.
Отямлюючись у Римі, місис Стоун відчуває пустку, такий собі нескінченний плин часу, який нічого їй не дає, окрім втрат: акторці за п’ятдесят, її чоловік — мертвий, кар’єра — втрачена, колись порцелянова маска її лялькової зовнішності взялася тріщинками. Замість звичної сили жінка має самі лишень вирви, розчарування: колись буденна метушня богемного життя й амбіційні перегони з самою собою змінилася на беззмістовні розмови й постійні вечірки. Місис Стоун кружляє від однієї зустрічі до іншої, десь усередині себе усвідомлюючи — це все шум, у центрі її життя сама лише порожнеча і тільки, і цей нескінченний плин не здатен зупинити навіть її новий любовний інтерес.
Паоло — молодий і вродливий чоловік, існування котрого вичерпно зводиться до опису його покровительки: «Не має роботи й грошей, але дуже добре живе без них». Заощадження хлопця від попередньої інтрижки швидко закінчуються, тож він покладає надії на місис Стоун і її статки. Та чи справді легковажний юний коханець зможе зцілити жінку, яка втратила все, що так скрупульозно вибудовувала роками, чи навпаки підштовхне її до краю прірви та занапастить?
Ця невелика історія — про течію життя, якою хтось пливе поквапливо й виснажливо, заковтуючи брудну воду, не розуміючи, куди рухається, і не встигаючи озиратися по сторонах. Хтось — вперто пливе проти неї, зрештою — проти самої природи, аби наприкінці подоланого шляху усвідомити, що вся ця боротьба була марною. Хтось пливе за нею розмірено, неквапно, а хтось, як головна героїня «Римської весни…», чіпляється за людей навколо, за зустрічі, келихи й любощі, аби не усвідомлювати очевидного, не приймати реалій — того, що скоро її може затягнути підводною течією. Забрати на дно разом із втраченою гідністю, честю й здобутками, коли нічого не змінювати.
Теннессі ВільямсФото: Вікіпедія
Про автора: Теннессі Вільямс (Томас Ланьєр Вільямс III) — видатний американський драматург ХХ століття.
