Український фільм «Довбуш» режисера Олеся Саніна за чотири тижні прокату зібрав понад 43 мільйони гривень. Це найкасовіший ігровий український фільм року. Про це ще восени 2023-го повідомила команда фільму. Загалом кількість проданих квитків перевищила 300 тисяч. Тепер, коли я сам його переглянув, можу стверджувати: поза сумнівом, це ще один успіх року, що минув.

Для порівняння, один із попередніх прокатних хітів, «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча за перший вікенд прокату зібрав 5,59 млн гривень. Натомість мультфільм «Мавка. Лісова пісня», так само за перші дні прокату зібрала близько 25 млн грн. Але варто враховувати, що всі ці стрічки належать до різних жанрів, тож порівняння доволі умовне.

Історичний екшен — такий, який він має бути

Приємно інше, що український екран нарешті побачив історичний екшен, такий, який він має бути: епічний, яскравий, масштабний. Не варто тут шукати історичної достеменності, фактажу і тому подібного. Це пригодницька стрічка, яка поетизує протистояння добра і зла, прагнення до свободи. І уособленням цієї боротьби виступає епічний і цілком зрозумілий персонаж Олекса Довбуш.

Переглянувши стрічку, хочу виокремити три головні речі, які дуже сподобалися, відгукнулися і роблять цей фільм в якомусь сенсі унікальним.

  • Перше. Суперова операторська робота. Величні панорами Карпат, прекрасні батальні сцени, дуже гармонійно побудований відеоряд. Стрічка йде на одному диханні, а за масштабом цілком може потягатися з «Володарем перснів» та новозеландськими пейзажами.
  • Друге. Герой-антагоніст. Ми всі звикли, що Довбуш є Довбуш, і ім'я йому Олекса. Навіть поляки у фільмі знають Довбуша, як одну людину, тому і в кінці Марічці їх вдається ввести в оману і врятувати свого коханого. А все тому, що автори фільму пропонують нам паралельно з Олексою ще одну історію — його рідного брата Івана. Саме по собі це рішення дуже свіже та нестандартне. Він абсолютно не лицар. Його погляди не настільки великодушні, мотиви корисливі, і сам він, фактично, ніби ходить по лезу ножа з викарбуваними іменами. Але попри це він один з найкращих персонажів картини. Все завдяки класній грі Олексія Гнатковського, який не просто відтворює справжню, ту саму гуцульську говірку, але й супервільно та органічно нею послуговується. Наряду зі своїм братом, який сильно відрізняється за характером, персонаж Івана Довбуша додає фільму інтриги, того-таки екшену та драматичності. А ще показує, що добро теж може мати відтінки.

І третє. Така стрічка наразі є вкрай потрібною і корисною. І не варто тут зважати на те, що Довбуш воює із поляками і кришить їх завзято. Так, з пісні слів не викинеш, в історії взаємин українців та поляків були різні епізоди, вони не завжди були про компроміс. Але ми не росіяни, аби викреслювати з історії незручні моменти. Натомість важливо і правильно, що стрічка «Довбуш» декларує прагнення до свободи будь що. І звісно ж, показує спроможність української культури на створення якісного ігрового фільму. А ще має інтригуючу кінцівку, яка залишає шлях для сіквелів. Тож чому б не замахнутись на цикл, як Пітер Джексон? Бо ж якісному українському кіно бути!

Гарне інтерв'ю режисер Олесь Санін дав Радіо Свобода. А розлогий огляд та рецензія фільму з-поміж решти є у Суспільного. Почитайте, там цікаво. І звісно ж, фільм теж подивіться, якщо ще не встигли.

Читайте також: Втомитись — нормально. Але зупинятись ніяк не можна. Мої підсумки року
Читайте також: Має бути в кожній родині: Різдвяний співаник від «Локальної історії»
Читайте також: «Я – панда»: мультфільм, який відволіче дітей від війни. Огляд від журналістки
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися