Цей невеличкий нарис настукотів авторці потяг під час подорожі, першої за три роки. Послухайте і ви: на хвильку зануритеся в атмосферу залізниці, пригадаєте дитинство та знову повірите в те, що все буде добре. Адже саме про це стукотять поїзди.
Чому ми любимо поїзди
Ще й досі не зустрічалося когось, хто не любив би подорожувати потягом. От дійсно, усі люблять поїзди. Мабуть, у автобусів та літаків своя магія, але у поїздів вона особлива. Це справжній дім на колесах, який гойдає, щось наспівує та уносить кудись назустріч пригодам і водночас у дитинство.
Іще змалечку здавалися страшенно цікавими усі ці поїздні прикмети: полички, причому хотілося неодмінно на верхню, а мама боялася, щоб я звідти не впала; оці сходинки, по яких туди залазити, і сіточки, де можна покласти рушник, і те, яким магічним чином складаються ці полиці та столики, і ліхтарики над ними, щоб можна було ввімкнути світло і почитати. Або ж просто сидіти і дивитися у вікно, як пролітають стовпи, дороги, пейзажі, і слухати музику рельсів, шпал і коліс, яка ніколи не набридає.
Чому нам так подобається, як поїзд хитає та стучить? Чи це не відлуння далекого дитинства, ще до народження, коли ми так само гойдалися в животику у матусі та чули, як стукотить її серце: це з тих самих часів діти обожнюють гойдалки та колисанки. От і потяг заколисує та заспокійливо стукотить про те, що колись все буде добре.
Востаннє до цього часу я подорожувала потягом ще до ковіду та до повномасштабної війни. Якими далекими здаються ті часи! Наче то було в іншому житті. Якими дріб'язковими звідси здаються тодішні проблеми. Спочатку пандемія, потім повномасштабне вторгнення, — стало не до подорожей. Якщо кудись і виїздили у справах, то недалеко, маршруткою. А із часів 24 лютого понад півтора року взагалі, далі ніж в село на город, не вирушали. Але наразі, мабуть, Всесвіт вирішив: годі сидіти, час рушати назустріч новому. І відправив у відрядження аж на захід України.
Скажу чесно, цілий тиждень переймалася, як воно буде. Мабуть, за цей час забула, як це воно — подорожувати. Але, варто було потягу м'яко зрушити з місця, всі тривоги кудись щезли. Залишилося тільки те саме гойдання та заспокійливий перестук. Тож якщо вам теж треба у дорогу, не переймайтеся. Бо вирушати страшно, а їхати файно.
Знову ця чарівна атмосфера потяга: полиці, моя — верхня, як і хотілося колись, той самий неповторний «поїздний» чай (чомусь він завжди здається неймовірно смачним), цукор у фірмовий укрзалізничний упаковці. І квест: донести той чай до свого місця так, щоб на ходу не розхлюпати.
Звісно ж, неподалік вбиральня, але це не мінус, а плюс: недалеко бігти, якщо що. До речі, у дитинстві те, як працює вбиральня у потязі, теж видавалося чимось дивовижним. Поїзд мчить крізь ніч, за вікном пропливають вогники, чи то далекі хатки, чи то зорі, а колись один дядько в поїзді сказав малій мені, що то очі вовків у лісі, але то було не страшно, а смішно:) Хтось хропе, хтось тихенько розмовляє, потяг стучить і погойдується.
Настає ранок. Ми ще в дорозі. Ранок теж особливий, «поїздний»: колеса вже не заколисують, а бадьоро стукотять, хтось іде вмиватися, у вбиральні зайнято і черга, хтось замовляє у провідниці чай, хтось вже дістав домашні котлетки, пахне часничком; хтось грає в карти, хтось дивиться у вікно...
Саме тут і зараз можна відчути себе Спостерігачем, відчути момент. Не хвилюватися про те, що було, і те, що буде, а насолодитися теперішнім.
За вікнами пролітають поля, ліси, дороги, зелені та кольорові дерева, гарбузи на городах, хати та церкви, незнайомі населені пункти. Спостерігаєш і вкотре дивуєшся: яка велика, гарна наша Україна! Яка вона різна: вчора були степи, а сьогодні вже мріють на обрії перші зелені хвилі гір. Різна, але єдина. А ще мимоволі дивуєшся відчуттю — цікаво та трошки дивно не знати, де ти. Звісно, можна запустити гугл-мапи. Але дуже приємно просто дивитися з вікна потяга на незнайомі місця і нікуди не спішити. Цей час у дорозі, коли є нагода побути із собою, — то справжній подарунок.
Вид з вікна поїзда
Незабаром потяг прибуде на вокзал, усі візьмуть валізи та знову квапитимуться хто куди у своїх справах. Але поки що п'ємо чай, дивимося у вікно і слухаємо, як поїзд наспівує пісню далеких доріг.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
