Після першої зустрічі зі старшокласниками ліцею «Ерудит» основами журналістики зацікавилося з десяток ліцеїстів. На перше серйозне заняття прийшло шестеро. Як для початку — кількісно непогано. А отже будемо виховувати юних журналістів, для яких слово має значення. І хоч рішення ними ще остаточно не ухвалене, маю на увазі вибір професії майбутнього, все ж зацікавленість є. І, в першу чергу, це розширення кругозору та бажання навчитися користуватися словом фахово.

Їм по п'ятнадцять, шістнадцять і навіть тринадцять років. Вони уже сьогодні замислюються над своїм майбуттям. І у кожного своя мотивація: хтось переглянув свої плани з початком війни і вирішив, що треба жити тут і зараз; хтось уже робив перші проби пера, у когось — мрія пов’язати своє життя з журналістикою, а комусь просто стало цікаво оволодіти словом як інструментом. Так чи інакше: всіх їх об’єднала зацікавленість та бажання розвиватися.

Така позиція мене тішить, бо ж молодь — наше майбутнє. І це не високі слова, це реалії і з цим потрібно працювати, аби дати дітям поштовх та запалити в серцях іскру любові до рідного слова, до слова правди. Я щиро пораділа тому, що всі вони, як один, на хвилі українськості. Їм не байдуже те, що сьогодні відбувається в країні, вони вболівають за її майбутнє. А ще вони патріоти свого міста. І це правда. Це відчувається у їхніх словах, роздумах, міркуваннях, врешті-решт, поведінці. Вони інтелігентні не за віком, вони стримані і ввічливі, а ще — допитливі та небайдужі.

Ми багато з ними говорили про сьогодення, про виклики та можливості. А ще практикувалися. Та найцікавіше — момент казкотерапії. Написали казку, просто казку, але кожен свою. І це було драйвово! Тут все, як у журналістській замітці: лишень щасливий кінець. А на другий день домовилися прийти на волонтерську піцу. Там знову — практика. Познайомилися з новим жанром — інтерв’ю.

А наостанок було спільне фото, обнімашки та до скорого побачення!

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися