У перші місяці війни, спілкуючись з другом, який служив на передовій, мені було соромно розповідати про мирне життя, про прогулянки у парку, зустрічі з друзями у кав’ярні та сімейні виходи на піцу. Пройшло чимало часу, перш ніж я зрозуміла, що неможливо наблизити перемогу, позбавивши себе усіх радощів. Двадцять четверте лютого продемонструвало, як сильно ми помилялись, відкладаючи все на «потім» і «колись». Тож коли я побачила на сторінці у Олени Піньковської пропозицію зустрітись з дівчатами на березі річки, щоби просто поспілкуватись та пофотографуватись напередодні Купала, на роздуми витратила рівно 30 секунд, доки чекала на деталі зустрічі.
Олена Піньковська вже не вперше збирає дівчат на подібні посиденьки. Минулого року це були так звані insta-сніданки — приємна жіноча компанія, красивий посуд та смаколики, зустріч світанку та, звісно, фотографії на пам’ять. Тоді я захопилась і подумала: «Обов'язково, колись, згодом». Звісно, попри сильне бажання, я так і не долучилась, а лише передивлялась фото дівчат у красивих сукнях на фоні неймовірних пейзажів.
«Мабуть, я притягую світлих людей, гуртую їх біля себе, і вже потім, з допомогою творчості — показую світ, яким його бачу я».
«Жіноче коло — це магія! Незнайомі люди стають, як подруги за декілька хвилин. Нам же, дівчатам, лише дай привід зібратись, потеревенити. А якщо додати ще й творчість. Все! В повітрі аж тріщать заряди позитивної енергії. Це й потрібно людям, особливо зараз. Тим паче, якщо ми можемо ще й бути корисними у фінансовому плані, хоч краплинку», — так Олена відповіла на моє запитання, як саме виникла ідея.
Зустріч напередодні Купала обіцяла бути дійсно магічною — з невеличким фуршетом, плетінням вінків та випусканням їх у воду, свічками та фотосесією. За планом, ми збирались трохи зарані, щоб на саме свято вже мати готові фотографії (дівчата люблять фотографуватись, що тут скажеш). Усі зібрані кошти Олена відправила на потреби ЗСУ.
Мабуть, багато хто з нас бачив ці красиві фото та відео пікніків, де замість пластикового посуду — скляний, стіл накритий візерунчастою скатеркою, горять свічки у свічниках, а на столі яскраві фрукти, ягоди, десерти. Варто сказати, що Олена — справжня майстриня у створенні таких картинок (ніби з Pinterest). Буквально за десять хвилин наша бесідка перетворилась на затишну місцинку. Не розповідатиму, наскільки це приємніше — сісти за красиво вбраний стіл, просто спробуйте.
Щоб не втратити можливість зробити атмосферні фото у променях сонця, що сідає, ми розділились — частина пішла на фотосесію, а друга — плести вінки. Враховуючи початок комендантської години, часу у нас було обмаль, мали встигнути наплести віночків, сфотографуватись з ними на березі і, звісно, у воді. Час минув швидко, а ми — мокрі й щасливі — нарешті сіли за стіл.
Комусь може здатись, що подібні зустрічі не на часі (я вже бачу ці коментарі). Проте я дотримуюсь іншої думки. По-перше, маю багато друзів, які прямо зараз на передовій і від жодного з них не чула нарікань на те, що ми тут розважаємось, доки вони там бережуть наш спокій. Навпаки, щоразу повторюють, що вони там саме для того, щоб ми мали змогу продовжувати жити звичним життям навіть зараз.
По-друге, забути про війну неможливо: ми волонтеримо, регулярно збираємо та надсилаємо гроші на потреби ЗСУ, продовжуємо працювати та сплачувати податки, виховуємо дітей та попри усі небезпеки залишаємось в Україні. Кожна з нас щодня переглядає новини і засинаючи, дякує нашим військовим за цей день.
Але нам всім потрібні позитивні емоції, щоб триматись, абсолютно усім. Тому я від щирого серця раджу підписатись на Оленину сторінку. Вже спланована наступна зустріч, цього разу є можливість сплести собі ловець снів, потеревенити в приємній компанії й отримати масу позитивних емоцій. Врешті, ворог прагне позбавити нас радощів життя, а ми маємо зберегти це в собі, попри все.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
