Шосте червня. Ранок. 8-й рік війни. 103-тя доба повномасштабного наступу окупанта на мою землю! Ти ж — журналіст.
Сьогодні замість традиційного, ба більш — ритуального посту про новий день та відчуття, що переповнюють, хочу поговорити про людей з професії журналістика. Та, власне, і про свій шлях — який уже довжиною в чверть століття.
Якось так: ще в дев’яностих, із філолога вскочила у журналістику — і уже багато років не змінюю їй. Причому весь цей шлях — в регіональній журналістиці: де ти на виду у всіх, де тебе знає кожен і всякий, і коли до тебе традиційно кіпа претензій. А ще частенько буває, коли тобі розповідають, як писати, про що говорити і до кого звертатися. Власне, я мало коли ображаюся на зауваження. Намагаюся бути толерантною та неупередженою, але буває, що і мене дістає. Бо ж коли чужими руками загрібають, думаю, мало кому сподобається.
У журналістиці так доволі часто буває. Пишуть, скаржаться, надсилають кіпу документів, але самі свідчити про це бояться. Мовляв, ти ж журналіст! Так отож бо й воно! Я журналіст і зобов’язана з усіх боків подати інформацію, бо ж об’єктивність — наше усьо! Але для більшості це лишається поза їхнім розумінням: як то воно, мені ж болить і ти маєш про мене говорити і мене захищати!
Абсолютно правильно, журналіст завжди має стояти на стороні правди. Але є в журналістиці чіткі стандарти і, починаючи працювати над темою, новинар має їх дотримуватися. Серед головних — повнота інформації, точність, достовірність, оперативність, баланс думок і відокремлення фактів від коментарів. То як вам тепер? Це все рівно, коли кухар готує їжу і не дотримується санітарних норм, або будівельник будує без дотримання будівельних стандартів.
У журналістській діяльності маю чималий досвід, коли тобі кіпу претензій, і причому з усіх сторін: як від владних структур, так і від пересічних городян. Останні наполягають на висвітленні лише своєї позиції. Перші починають ухилятися, мовляв, краще промовчати. Але при цьому забувають просту істину: відсутність інформації породжує домисли. Особливо сьогодні, в цей непростий воєнний час, коли щохвилини змінюється ситуація.
З Валерією МікульськоюФото: архів Гард.City
Знаєте, від початку повномасштабної війни для себе виокремила тих, хто готовий задля правди — і у вогонь, і у воду. Їх не так багато, але є! І я дякую їм за позицію, за принциповість, за плече, за вчасну думку і за підтримку! Це тобі, Галино Давидова, це тобі, Олеже Пасічнику, це тобі, Валеріє Мікульська. Це Олена Івашко, Віталій Мехеда, Галина Щерба, Лілія Родіна, Володимир Лисюк, Тетяна Мілякіна.
Ваші думки, дії та допомога в цей час — надважливі. Круто, коли ти не одна! Разом – ми потужна сила! Дякую вам!
З Олегом Пасічником
Владі дякую за дружніх «ворогів», бо ж тандему і не може бути. Має бути комунікація, інформація та позиція. Ми різні, але маємо бути єдині, особливо на інформаційному просторі. Якщо вчора щось здавалося другорядним, сьогодні — все на першому фланзі.
Громаді дякую за підтримку, дякую, що читаєте, слухаєте, дивитесь і вболіваєте! Бо все, що роблять журналісти — це, в перше чергу, для вас!
А поки усіх нас зі святом! Мої справжні колеги, журналісти! Сьогодні — наш час! І ми з вами — честь і совість! Ми — правда і рупор! Ми ж журналісти!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
