11 травня 2022 року Жанна Семененко, журналістка, літераторка, майстриня-вишивальниця, відзначила 75-річний ювілей. Планувала відсвяткувати демонстрацією власноруч вишитих сорочок: вийшло дещо по-іншому — з виставкою одного дня, з відреставрованою родинною іконою та рушником, вишитим для доньки художниці Катерини Баранюк. Ювілярку прийшли привітати рідні, друзі, однодумці, а двері для зустрічі гостинно відчинив Первомайський краєзнавчий музей.
Жанна Семененко, ювілярка: «Якщо чесно, я не так собі уявляла цей ювілей. Тут мали зібратися мої діти, мої онуки, дорогі для них люди, ми би тільки те й робили, що переодягалися у вишиванки і демонстрували б їх. Але у історії, на жаль, свої закони, і ми опинилися в умовах, в яких опинилися. Але попри все я щаслива, що ви відгукнулися завітати сюди, що ми зустрілися. Про кожного з вас, тут присутніх, можна писати поеми, романи, твори, у кожного доля, як мінімум, на тритомник. Колись ми мріяли: підемо, зробимо, напишемо. Робіть це сьогодні, не чекайте! Все буде Україна! Ми переможемо!»
Сорочки та рушники, вишиті майстринею Жанною Семененко, вберегли будинок в Ірпені. Історію про таке диво розповіла Жанна Семенівна на своєму 75-річному ювілеї. Її діти, які вирвалися з Ірпенського пекла, змогли взяти з собою лише найнеобхідніше. Вишиті сорочки та рушники залишилися в будинку, який вони поспіхом покидали. Коли опинилися в безпечному місці, згадали про обереги. Хвилювалися, що не встигли їх з собою забрати. Та сталося диво — будинок з поміж інших, зруйнованих війною, залишився неушкодженим. От і не вір у силу оберегів.
«Я була дуже спокійна, — говорить Жанна Семененко, — знала, що з ними все буде добре. Це було якесь внутрішнє відчуття впевненості. І я не помилилися. Коли приїхали діти до будинку, то, слава богу, все було цілим. І рушники з сорочками у шафі на своєму місці».
Як тільки почалася війна, майстриня задумала разом зі своїми ученицями-вишивальницями за одну ніч вишити рушник-оберіг міста. Як мрія стала реальністю, розповідає учениця Жанни Семененко Олена Рідош:
«Я рада, що мене життя звело з цією людиною, тому що люди, які зустрічаються в житті, не трапляються даремно. Коли розпочалося оце лихо в Україні, Жанна Семенівна хвилювалася про те, щоби створити оберіг, зібрати нас, вишивальниць, у себе вдома, і щоб ми за ніч вишили рушник, з яким би ми могли обійти наше місто і захистити його. Як ми з нею не міркували, мрія не завжди може здійснитися. Але пройшов час, я дуже сподівалася на те, що ми цей проєкт здійснимо. І тоді до мене прийшла думка: адже ми недаремно його розпочали рік тому і кожна школа вишила свій оберіг! І це ж оберіг не тільки в школі. Ці рушники побували в музеї. Жанна Семенівна вишила рушник, на якому були засвідчені всі координатори. Він був, як об’єднуючий. Була виставка тут, і я їй одного вечора телефоную і кажу: «Жанно Семенівно, не хвилюйтеся, наша мрія здійснилася задовго до того, як це лихо прийшло, і кожен рушник потрапив на той куточок нашого міста. Він є в кожному районі. І мабуть ото щастя, що нас робота нас об’єднала.
Мені приємно сьогодні побувати на виставці одного дня, привітати Жанну Семенівну з ювілеєм, побажати їй міцного здоров’я, Ті спогади, які вона залишила, сьогодні надихають на здійснення майбутніх мрій. У неї їх дуже багато. Це живчик по життю, це енергія, це творчість, це розум і це натхнення».
Олена Красіна, директорка краєзнавчого музею: «Жанна Семенівна знана в нашому місті людина і як журналіст, і як літератор, і як майстриня, одна із найвідоміших наших майстринь і цього року в неї ювілей, чергове 25-ліття. Зараз зібралися її учні, люди, які її люблять , знають — і я думаю, це буде найкраще свято для Жанни Семенівни».
Наталія Терещенко, поетеса: «Найперше я хочу побажати моїй дорогій колезі многая, благая, мирная літа. Щоб збувались її плани, її мрії, її бажання, її задуми, яких у неї завжди багато і які завжди прекрасні. Привітати її з мудрою датою — з 75-річчям. Я знаю Жанну Семенівну давно, досить давно, з 70-х років, і вона в моєму житті відіграла велику роль. Дуже багато приємних і знакових дат пов’язаних саме з Жанною Семенівною. Завдяки їй вперше мої твори були надруковані в місцевій пресі. Вона долучила мене до літературного об’єднання «Зажинок» і вона тоді була якраз головою об’єднання. Разом з нею здійснювалися дуже цікаві проєкти з нашими прекрасними літераторами — Валерією Джулай, Галиною Педченко — нині вже покійними, на жаль, Григорієм Усатюком і з багатьма нашими іншими літераторами. Вона у нас прекрасний журналіст, прекрасний поет і прекрасна майстриня, і вона підтверджує вираз, «коли людина талановита, то вона талановита у всьому». І ось вона показала свій талант просто в фантастичній царині, це прикладна творчість, творчість вишивання і ми зараз побачимо її роботи. Тож побажаймо їй на цій ниві багато гарних успіхів і досягнень».
Анастасія Рябикіна, учениця Жанни Семененко: «Хочу подякувати вам за вашу силу, енергію, за вміння сказати «ні». Бажаю, щоб завжди зустрічалися тільки хороші люди. Дякую долі, що ми колись на заправці у Вознесенську зустрілися і об’єдналися».
Ніна Миколаївна Кострикіна, однокурсниця: «Це не Жанна Семенівна, це Жанночка. Вона завжди була енергійна та заповзята. Це ініціаторка походів, натхненниця творчості. Вона завжди ходила з блокнотом і ручкою, писала вірші запоєм. Це вірна подружка і розрадниця. Які наші роки, Жанночко!»
Катерина Баранюк, художниця: «Я вдячна долі, що вона мене звела з Жанною Семенівно. Це незвичайна людина з потужною енергією і вдачею. Нас поєднала творчість і її Богдана. А спільний проєкт — то порив душі. Я відреставрувала її родинну ікону. Тепер вона оберігатиме увесь їхній рід. А Жанна вишила рушник для моєї доньки. Коли вона йтиме під вінець, я її благословлю. Цей тандем був для мене одним із найцікавіших, оскільки Жанна Семенівна уміє відчувати на відстані, без зайвих слів».
Від авторки: Жанна Семененко — людина, яка уміє стирати кордони. Колись для мене вона була недосяжною Жанною Семенівною, тепер просто стала — Жанна. Дякую за це, за науку, про яку ти навіть і не підозрювала, за чесність і справедливість, яку несеш серед нас, за принциповість і за творчість.
Підсумую: ювілейна виставка «Два символи, два обереги» — потужній захід, що надихнув і ще довго буде гріти своїм теплом та силою єдності. А насамкінець Катерина Пасічник та Анна Панченко привітали ювілярку щирою українською піснею. Дякую!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
