Жанні Семененко вже за 70, а її майже неможливо застати вдома. Все, про що говорить пані Жанна при зустрічі — це плани на майбутнє. Зовсім скоро запускається її новий проект присвячений вишитим рушникам. Ми зустрілись з майстринею прямо перед початком майстер-класу і спитали, що значить для неї вишивка, кого бере з собою в гори та чому навчає онуків.
Про сім’ю
Головне в моєму житті — моя родина і чиста совість. Моя сила — це мої діти та онуки, а слабкість, як не дивно, те саме. Тому що те, що уражує їх, збиває й мене. Якщо вони з чимось звертаються — то це для мене закон.
До пенсії
В моїй трудовій книжці чотири записи. Перший — Одеський цукрорафінадний завод. Другий запис — Республіканський табір «Молода гвардія», третій — Одеський університет (вчилася на стаціонарі, через те йшов стаж) і два записи — газета «Прибузький комунар» (пізніше — «Прибузький Вісник») та «Вісник Первомайська» (з 2004 року).
Про вишивку
Після виходу на пенсію чим я тільки не займалась — і політикою, і вишивальною творчістю, яка врешті й перемогла. Вишиті речі були сховані в скринях, закопані, бо за це карали. Можете собі уявити — коли в 30-х роках створювали колгоспи, до людей додому приходили активісти, забирали рушники і віддавали їх дояркам витирати коровам вим’я. Отаке було ставлення.
Зараз, завдяки відкритим документам стало відомо багато цікавих спогадів, документально підтверджених. Коли людей із Західної України та інших регіонів виселяли до Сибіру, дозволяли брати з собою лише їжу та одяг. Брали вишитий одяг — його забирали та спалювали. Тоді люди почали закопувати його і помічали місця схову. Коли повертались — в першу чергу шукали, де закопано цю скриню, чи валізку, чи сумку, чи виварку з вишитим скарбом. Сьогодні вже можна знайти спогади тих, хто це робив та тих, хто бачив, як це робили мами та бабусі, фотокартки розкопаних вишиванок.
Про проекти
Вишивкою я займаюсь вже більше пів століття. Спершу це були цікаві, але неусвідомлені дії — брала журнал чи книжку, знаходила красивий узор і відшивала його. Але помітила, що багато починала і відкладала в бік. Не могла зрозуміти, чому так. Вишивка сама по собі — надзвичайно цікаве дійство. Потім, коли можна було відкривати скрині, побачила, що в них — і зрозуміла, чому не можу вишивати з журналів.
Підказка прийшла не лише зі скринь, з артефактів, що зберігаються в нашому музеї. Воно все складалось одне до одного і вималювалась лінія — чому не йдуть яскраві кольори? Бо наші кольори не можуть бути занадто яскравими. У нас зелена лише весна, барвиста осінь і все. Літо у нас вигоріле — поле, колос: це наші пастельні кольори. Навіть небо у нас не таке яскраве, як, скажімо, у горах.
Так народилась моя перша персональна колекція — «Рушники Побужжя-Посинюшшя», на основі тих древніх узорів. Потім, коли я почала досліджувати період Трипілля — кольори та символи, з’явився новий проект — «Символи та барви трипільського степу». В рамках цього проекту вишивались жіночі та чоловічі сорочки, кілька рушників.
А потім я сама собі подумала — ну фестивалі, ну ярмарки, а по суті все це залишається в межах сім’ї. Моя старша онучка вміє все те, що й я, за виключенням декількох технік. А далі? І тоді я втілила проект «Сорочку мати вишила мені» (2018-2019). Навчала матерів, які б вишили своїм дітям сорочки. Проект виявився успішним — 17 людей вишили 23 сорочки. Всі унікальні та ексклюзивні і всі оберегові. Зараз цей проект триває і на старті вже новий — «І на тім рушникові».
Про любов до гір
В гори ходжу ще зі шкільних років. Гори — це цікаво. Карпати майже всі сходила, Крим весь — там і на змаганнях по спортивному орієнтуванню була не раз, Кавказ — було 3-4 цікавих сходження. Завжди мріяла про Еверест, але коли підіймалась на Ельбрус, то побачила свій поріг. І зрозуміла, що на Еверест не піднімуся. Та й можливості такої не було, навіть не думала, що колись може випасти така нагода. Зараз нагода є, але мене ніхто не візьме. Мій поріг — 3700 м, правда я його перейшла і дійшла до 4800 м.
Останні 5-10 років в гори беру онуків. У нас склалась своя сімейна компанія. Коли йдеш на Говерлу, є 5 маршрутів, по яким можна спокійно підійматись самостійно. В горах дуже складно заблукати. Чому? Якщо ти вирішив, що заблукав — слухай, де тече вода, підходь до неї. Вода завжди тече вниз. Спускаєшся вздовж потічка і рано чи пізно вийдеш на якусь дорогу. Так, є повалені дерева і через них треба перелізти, але то дрібниці. То не проблема, навіть з рюкзаком легко можна подолати. Ніхто ж не йде в гори у в’єтнамках. А взуття зараз набагато зручніше, ніж було колись у студентські роки. У нас були кеди.
Ми і на льодовики в горах ходили. Цікаве місце, але дуже небезпечне через тріщини. Коли перепад температур, льодовик лопає і утворюється прірва від пів метра до чотирьох. І коли він розколюється, внизу ніби зуби акули. Вже краще скотитись з гори — є шанси лишитись живим, якщо впадеш у таку тріщину, живим точно не лишишся. Навіть там, де стежка — вдень вона трохи тане, а за ніч перетворюється на самий лід і це дуже небезпечно. Ти йдеш, йдеш і раптом раз — і тріщина з’явилась і ти вже шукаєш, як її обійти.
Правила походу
Ми з чоловіком познайомились в Закарпатті — Ужгород, Лумшори, Мукачево. Минулого року я вирішила поїхати по наших місцях по Закарпаттю. Виявилось, що поїхала шукати вчорашній день — і не знайшла. Все змінилось. Озеро Синевір засмічене, Ужгород — прохідний двір, хоча надзвичайно красиве місто і з нього можна було б перлину зробити. Річка Латориця, правда ми тоді після дощу були — широка, бурхлива, зараз це невеликий потічок. Навіть водоспад Гук з кожним днем стає все меншим. Люди знищують природу, своїми руками. Не думають ні про своїх дітей, ні про своїх онуків.
Навесні я їздила до Праги, Дрездена, Кракова і бачила, які там ліси, які там відлоги Карпат. Там люди природу бережуть, у нас — ні. В Україні дуже засмічені міста, села. Напевно, і в нас вже треба подумати про систему штрафів за засмічення. Поки не почне бити по кишені, доти у нас будуть Еверести сміття.
Про книги
Враховуючи всі турбулентні моменти нашої історії, я б радила молоді прочитати «Жовтого князя» Василя Барки. Це важка, складна, але дуже мудра книжка. Яка дає відповіді майже на всі життєві питання. Орієнтує в усіх політичних громадських та сімейних питаннях.
Про щось нове
Якби була можливість і час — опанувала б подорожі на велосипедах. Нема проблем з велосипедом, нема проблем з пальним, нема проблем з місцем ночівлі — намет розкинув і зупинився.
