Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту: історичний нарис

Олена Красіна Науковий співробітник Первомайського краєзнавчого музею

27 січня 2022 14:00

27 січня світова громадськість вшановує пам'ять жертв голокосту. Нарис з історії поселення євреїв в Україні від завідувачки Первомайського краєзнавчого музею Олени Красіної читайте на Гард.City.

Звичайна людина при здоровому глузді не зрозуміє, як можна позбавити іншу людину життя тільки за те, що вона є представником іншої національності, і це єдина її провина. Винищення євреїв та ромів стало державною доктриною нацистської Німеччини. Знищення цих націй велося планомірно та безжально у всіх країнах, окупованих гітлерівцями під час Другої світової війни. Найчисельніші втрати сталися саме в Україні, і це не випадково. Для розуміння того додаю невеличкий екскурс до історії поселення євреїв в Україні.

Найбільший в Європі меморіал жертвам Голокосту у Хащуватому

Історія єврейських поселень в Україні

Євреї проживали на території нинішньої України з давніх часів. Перші згадки про поселення євреїв у Криму та грецьких колоніях датуються 4 століттям до н.е. У 8-10 сторіччях н.е. євреї мігрували із Візантії, Кавказу та Іспанських земель в Хазарію. Після завоювання Каганату київським князем Святославом Ігоревичем у 964 році, євреї масово переселились до Києва, який надовго став їхнім освітнім центром.

В 13-15 століттях внаслідок боротьби інквизиції за чистоту віри євреї, що проживали у західній Європі, були вимушені мігрувати на схід до Польщі, Угорщини, Австрії та Османської імперії. Це переселення також пов'язують з епідемією чуми, яка в ті часи лютувала в Європі. Католицькі священники називали євреїв призвідниками цієї епідемії, що збурювало місцеве населення проти євреїв. Тому вони вимушені були мігрувати на схід. В кінці 15 століття євреї почали активно переселятись до великого князівства Литовського, а саме на Підляшшя, Волинь, далі до Києва та на Поділля.

Євреї були успішними підприємцями, активно розвивали торгівлю, займалися ремеслами, складаючи велику конкуренцію місцевим підприємцям. Маючи великі статки, часто давали у борг місцевій старшині. Все це вкупі з іншою вірою почало викликати певні антиєврейські настроі. У 17 столітті за часів Богдана Хмельницького відбулася справжня різня. Більшість єврейського населення, що проживала в козацькій Україні, була винищена. За умовами Зборовського договору (1649 р.) євреям заборонили селитись у козацькій Україні.

Після підписання у 1793 році мирної угоди між Османською імперією, Польщею та Російською імперією, землі Північного Причорномор'я, Поділля та Волинь відійшли до Російської імперії. Вже у 1794 році були розширені межі територій, де могли селитися євреї із колишніх польских земель, а саме — у Чернигівській, Полтавскій, Київській (крім Києва) губерніях, але тільки в містах та містечках. Царским урядом протягом 18-20 століть виданий ще цілий ряд указів, які регламентували умови проживання євреїв на території Російської імперії. Що цікаво, аж до 1915 року, доки не було знято межу осідлості, території, де можна було селитись євреям, обмежувалися Правобережною Україною та Приазов'ям. В Росію переселення було заборонено, крім тих, що там уже проживали. Євреям не можна було володіти землею, тому заможні євреї брали землі в оренду і часто примушували селян відробляти «панщину» та платити податки, що викликало обурення у місцевого населення.

Перша хвиля єврейських погромів відбулась в часи «Гайдамацького руху» в період 1736-1768 років. Найбільш кривавою була так звана «Уманська різня» 1768 року, коли під час нападу на місто повстанцями було винищено, за різними оцінками, від 12 до 20 тисяч жителів Умані та найближчих сіл. Здебільшого це були євреї, в тому числі маленькі діти, крім того, було убито багато поляків та навіть українців — греко-католиків та православних, які ховали єврейські сім'ї.

У 1821 році стався перший єврейський погром в Одесі. Починаючи з 1905-го і до 1920 року, краіною пройшли понад 1500 єврейських погромів, під час яких знищено від 50 до 200 тисяч євреїв.

У 1797 році на Правобережжі проживали 200 тисяч евреїв. До 1858 року іхня чисельність збільшилася до 1 870 000. Після встановлення радянської влади євреї почали переселятися до великих міст України та Росії. За даними перепису 1926 року, на той час в Україні проживали 1 750 000 євреїв. На початок другої світової війни в Україні проживали 2,7- 2,8 мільйонів євреїв, це була найбільша у Європі та друга (після США) у світі за кількістю єврейська громада. Мабуть, саме тому найбільша кількість євреїв, що знищені під час Другої світової війни, були громадянами України, на сьогодні ці втрати оцінюються в 1,6 мільйонів безневинних жертв.

Єврейські поселення на Первомайщині

Історія нашого міста також тісно переплетена з історією єврейської громади. Важко переоцінити вклад еврейських підприємців у розвиток Північного Причорномор’я. У 1800 році євреям офіційно дозволили селитися у м. Богополь. Дуже швидко це містечко перетворилось на справжній єврейський центр. За даними перепису у 1849 році, 80% населення Богополя на той час були євреї, у Голті близько 30%, а в Ольвіополі 3%. На початок Другої світової війни євреї складали близько 60% від загальної кількості населення Первомайська. Частина з них встигли евакуюватись разом із підприємствами, які вивозились в тил, але багато хто не встиг.

З приходом окупантів у Голті було облаштовано два гетто та проміжний табір. В гетто утримувались не тільки місцеві евреї, їх сюди звозили з навколишніх сіл та містечок і навіть із Одеси. Всіх, хто здатен був працювати, використовували на примусових роботах. Немічних, дітей, жінок майже одразу розстрілювали, а іноді, щоб економити кулі просто закопували живцем (про що є архівні записи). Місцем масових розстрілів було обрано глиняний кар’єр біля цегельного заводу в Богополі. Точна кількість винищених там людей невідома і до сьогодні, за деякими даними, ця цифра налічує понад 10 000 невинних жертв.

Тож помолимось сьогодні за мільйони невинно убієнних. Ми маємо пам’ятати, щоб ніколи і нікому не дозволити повторити цю трагедію. Кожен, хто вважає, що його національність дає йому право вважати себе вищим та головнішим за інших, вершити долю інших народів, є злочинцем і заслуговує на кару.

Читайте також: 27 січня — Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту: факти та матеріали