Хащувате — невеличке село в Гайворонському районі Кіровоградської області. Саме тут розташований найбільший у Європі меморіал жертвам Голокосту. Тож якщо ви знайдете бодай один вільний день, вирушайте у подорож, аби дізнатися історію цього місця.
Колись село входило до складу Великого князівства Литовського і називалось Качучинка. Відомо, що тут розташовувалася фортеця та були вириті підземні ходи. На початку XV століття село отримало свою сучасну назву, з якою увійшло в історію. Саме за такою назвою у всіх пошукових системах висвітлиться подія, яка отримала назву Хащуватської трагедії.
В 1905 році населення містечка сягало 4 335 осіб. Мирно працювали поруч українці та євреї, діяли православна церква і синагога. Та настав страшний день 16 лютого 1942 року.
16 лютого 1942 року на світанку в село Хащувате прибули близько 60 поліцаїв. О восьмій ранку пролунали перші постріли. Перед смертю жертв змушували роздягатися. Розстріли тривали кілька днів. До 20 лютого під кулями нацистів полягло більше 1000 євреїв. Більше третини з них — діти.
На сайті Меморіалу є згадки дівчинки, яка тоді вижила, Ріви Ташлицької. Далі мовою оригіналу:
«Нас вывели на главную улицу. Рядом на санях везли больных, стариков и маленьких детей. Нас привели к месту расстрела. Очередная партия раздетых догола людей ждала своей горькой участи перед краем обрыва… И опять тишина. Нам приказали раздеться, подвели к обрыву и выстроили лицом к трупам. Я увидела раненых, которые в предсмертных судорогах еще шевелили руками и ногами. Затем нас всех поставили на колени. Мне стало страшно, я зажмурила глаза и закрыла уши руками…
Прошло какое-то мгновение. Я очнулась, не веря, что жива. Лежа внизу среди расстрелянных, я смотрела вверх и видела, как к краю оврага подвели мою старшую сестру, держащую на руках моего 3-летнего братика. Он плакал, ему было страшно и холодно. Прозвучал выстрел и они упали рядом со мной. Так мы в последний раз оказались вместе. А людей все подводили и подводили.
А полицаи все не уходили. Они достреливали раненых. А яма продолжала «дышать», где-то заплакал ребенок. Рядом со мной лежали мои родные, они были мертвы».
У тій бійні вижили одиниці. Вижили дивом та зберегли пам'ять про страшні дні та страшне місце. Спочатку був збудований невеличкий пам'ятник із глини. А скоро почали збір коштів для створення меморіалу.
9 травня 2014 року, рівно опівдні, відбулося урочисте відкриття меморіалу. На табличках навіки застигли імена цілих родин, де під прізвищем матерів кількість дітей, яких вони пригортали в останні хвилини перед пострілом.
Всі таблички — то імена. Імена, які маємо зберегти для нащадків та пам'ятати щодня. Як спогади тієї дівчинки, яка прощалася із рідними на дні страшної ями, заповненої мерцями.
Найатмосферніше враження меморіал створює на заході сонця. Повітря ніби бринить, а червоні тіні заливають центр величезної споруди, наче кров.
Якщо ви вирішите зупинитися на ніч, можете забронювати місця у місцевих готелях.
