Всі ж пам'ятають «Втечу з Шоушенка»? І прекрасного героя, якого зіграв мій улюблений Морган Фріман. А пам'ятаєте, скільки він разів намагався попасти під амністію, і щоразу на нього чекав облом? А тоді, коли вже ледь не під три чорти слав ту комісію, несподівано опинився на свободі. Ото так і в мене було.
Традиційні підходи не працюють, паперова версія газети невпинно деградує, сайт, на який витратили тричі грошей, все одно «обнять і плакать», а робить щось треба. І одного разу на очі потрапило оголошення про набір редакцій до мережі АБО. Подалися. Минув час, все тихо.
Ну про те, що журналістів довідправлявся, то окрема історія, але за якийсь час — глянь! Знову АБО! Знову редакції набирають! Я знов подаюсь, вже розписав там таку заявку, шо навіть маніяка-насильника би пошкодували і випустили! Але ніт! Знову тихо.
Змирившись із тим, що певно я на цьому місці вже ніц не зможу, а треба нарешті подбати про власне майбутнє, почав потроху мастити лижі. І тут бачу — знов АБО в чергові редакційні батли редакції шукає. Та, думаю, ну йо в баню, знову не візьмуть. Але за інерцією щось таки нашкрябав. Без натхнення. Без душі. Без сподівань. Аби було, щоб потім совість якщо що, не мучила.
А між тим, мастило на лижах спрацювало, і в серпні 2019-го була успішна співбесіда на «Футболах». Ну і все, здавалося б, казочці кінець, а хто слухав, молодець, але…
Того ж таки дня, коли з «Футболів» зателефонували і сказали, що чекають на стажування, практично з різницею в дві години на пошту прилітає лист: «Здрастє, так, мовляв, і так, бачили вашу заявку, бачили, що вона не перша. Круто, шо такі завзяті, гоу у наші редакційні батли, якщо не передумали». От тобі і Шоушенко, от тобі і лижі.
Кому відмовити, я одразу зрозуміти не міг, тому не відмовив нікому. І наостанок, вже стоячи на змащених лижах, за кільканадцять днів (з яких найбільше часу пішло на вигадування назви сайту), запустили ми Гард.City! Батли були для нас окремим пекельцем, і завершились хоч і тріумфально, але і драматично водночас. Та менш із тим, для всіх нас це був величезний прорив, неймовірний стрибок вперед, і я певен, кожен з команди може сказати про сайт «Моя особиста гордість і наша спільна переможенька!» Принаймні я — так точно.
У вересні 2019 року
І зараз без перебільшення: 2 роки позаду, але це все ще єдиний притомний онлайн-ресурс у рідному Первомайську. Це просто мішленівський ресторан серед шаурменних і пиріжкових кіосків! Так тримати, попереду ще багато цікавого!
Ну і аби уникнути отих паркетних подяк про «невтомну щоденну копітку працю на благо громади», додам — усі, хто доклав і продовжує докладати руку, серце і душу до Гард.City, ви крутезні люди. Просто найкращі! Щастя-здоровля вам і дивіться, аби без джинси і всякого такого! Білка бо все бачить!
