Журналісти теж люди і ми так само хворіємо, як інші. Попри усі заходи безпеки, я не втішала себе ілюзіями, що нам вдасться оминути небезпеку, враховуючи особливості моєї роботи. Тепер я можу впевнено сказати, що ця хвороба не має нічого спільного з грипом і її перебіг та симптоми зовсім інші.
Одразу зазначу, що моя історія — індивідуальна. Тобто це не означає, що якщо захворієте ви чи ваші рідні, то все мине так само. І так, багато що залежить від сімейного лікаря.
Спершу була температура
Фото: pixabay.com
Усе почалось з банальної температури 37,6. Цей факт не викликав у мене жодного занепокоєння, оскільки взимку я хворію ГРВІ й це виглядає аналогічно: невисока температура, закладений ніс, декілька днів інтенсивного лікування і все в минулому.
Тож коли така температура трималась два дні, я її відстежувала, пила трав'яний чай з калиною, лежала та й по всьому. Та дещо все ж було інакшим: боліла шкіра голови та очні яблука — тиск, подумала я (тим паче, що погода різко змінилась і багато людей навколо мали ті самі симптоми).
Два дні температури минули й третій день пройшов без нових симптомів (шкіра голови та очні яблука все ще боліли).
Я не збиралась грати в супергероїню, тож одразу записалась до своєї сімейної лікарки Марії Миколаївни Звір. До слова, я не помилилась у своєму виборі, вона чудово спрацювала й протягом усього часу телефонувала та цікавилась моїм станом.
За себе я не переживала (звісно, я чудово знаю, що перебіг хвороби не завжди залежить від віку), хронічних хвороб не маю. Та я живу з мамою, а її вік міг додати ускладнень. Ми живемо в одному будинку, тому сподіватись, що маму вірус омине, не доводилось.
А от слабкості не було
Ще восени перехворіла уся родина моєї сестри й одним із симптомів була страшенна слабкість. Така, що часом вони з чоловіком дійсно не могли встати з ліжка. А от у мене такого не було. Я почувалась цілком нормально, хіба що нюху не було й не минав біль очних яблук та шкіри голови (чомусь лише з однієї сторони).
Перед тим, як зник нюх, та ще якийсь час потому, боліла одна ніздря. Знаєте, коли різко занурюєшся у воду й вона потрапляє в ніс, він потім пече зсередини. До слова, нюх повертався поступово та права ніздря була все одно ніби закладена, як при нежитю.
Прийом сімейного лікаря
Фото: pixabay.com
Перед візитом я зателефонувала й попередила лікарку, що в мене немає нюху. Сказали приходити.
Сам прийом провели в окремому кабінеті, лікарка була в захисному костюмі. Мене оглянула, записала симптоми, виміряла тиск та насиченість крові киснем (сатурацію). Одразу сказала, що потрібно здати ПЛР-тест й виписала направлення. Здати можна було в сімейній амбулаторії на Гвардійській або ж бригада приїде додому. Як саме відбуватиметься у моєму випадку, мені мали повідомити наступного дня зранку. Лікарка одразу запитала мене, чи зможу я за потреби приїхати в амбулаторію.
Оскільки мої симптоми були легкими, мені прописали пити вітамін С, Д та цинк у подвійних дозах (відзначу, що за збігом обставин ці препарати вже були в домашній аптечці). Я розказала, що живу з мамою та малим сином, тож мені дали поради й стосовно них: спостерігати, міряти температуру, тиск та насиченість крові киснем (пульсоксиметр нам одразу прислала сестра).
Наступного дня лікарка повідомила, на котру потрібно приїхати до амбулаторії на ПЛР-тест. Щоб зменшити ризик для оточуючих, туди й назад я їздила на таксі. Сам тест мені зробили швидко й абсолютно безкоштовно. Позитивний результат прийшов через два дні. Від цього моменту відрахували 13 днів, які я мала пробути на самоізоляції. Лишатись вдома мусила до 28 грудня.
Самоізоляція
Фото: pixabay.com
Десь ми розуміли, що це не допоможе уникнути небезпеки, й мама все одно захворіє. Але я все ж самоізолювалась у кімнаті, оскільки існує поняття концентрації вірусу. Тобто там, де на той момент знаходилась я, вірусу в повітрі було забагато і це б могло негативно повпливати не лише на перебіг майбутньої хвороби у мами, а й навіть у мене. Тому я кожну годину провітрювала кімнату, мала окремий посуд і майже не виходила з кімнати.
Доводилось їсти просто за годинником (після того, як якогось дня о 16:00 почало паморочитись в голові, бо я «забула» поїсти, а поснідала чаєм з маленьким бутербродом ще о 8-й ранку).
Тож я сиділа в кімнаті, пила безперестанку чаї, воду та читала книги, бо від екрана комп'ютера та телефону знову починали боліти очні яблука.
Все було добре, аж раптом
Я собі вже подумала, що майже одужала, стан покращився (це був приблизно 12-й день від появи симптомів). Зранку ми з мамою випили кави (як я скучила за нею!), вперше подивились чудову комедію (бо ж приблизно через 12 днів після появи симптомів людина вже не заразна). На радощах я написала редакторці, що почуваюсь краще й можу поступово повертатись до роботи. Швиденько записала коротеньку рекламну статтю й під вечір зрозуміла, якої помилки припустилась.
Раптово мені стало дуже зле: одночасно паморочилось у голові та нудило. Я лягла, та краще не ставало. Було враження, ніби не можу надихатись: серце шалено стукотіло й просто вилітало з грудей, катастрофічно не вистачало повітря, хоча пульсоксиметр показував, що сатурація в нормі. Вирішила, що якщо за годину не стане краще, телефоную у швидку, попереду ж ніч.
І написала сестрі, бо вона все це вже проходила. Перше, що вона мені порадила — терміново вийти на вулицю й подихати свіжим повітрям, а далі — випити валер'янки. Якщо чесно, я не дуже в це повірила та вирішила, що це точно не нашкодить. Дивина, та за якихось хвилин 15 все повернулось до норми. Як свого часу сестрі пояснила її лікарка: подібні приступи — це реакція нервової системи на хворобу (саме тому, якщо сатурація в нормі, потрібно просто заспокоїтись). Чесно — ніколи в житті нічого подібного не переживала й більше не хочу.
Ну все, після цього я вирішила, по-перше, що пити каву ще зарано, по-друге, що спершу я точно одужаю, а потім вже до роботи.
0 грн на лікування
Так, це правда. Справа в тому, що вітами С, Д та цинк ми усі приймаємо регулярно, тож ми їх не купували, вони вже були у нас. Просто подвоїли дозу за порадою лікаря. А більше мені нічого не прописали. ПЛР-тест я здавала безкоштовно, хіба що на таксі витратила близько 120 грн в обидві сторони.
Оце й уся моя історія: 28 грудня я прийшла на прийом до сімейної лікарки. Мене детально обстежили та сказали, що моя самоізоляція завершилась.
А мама та син?
Щодо сина сказати нічого не можу: тест йому не робили, а симптомів у нього не було. Хіба якось пару днів він здавався дещо втомленим. А так, його цілком задовольнила мамина самоізоляція — він не ходив у садок, дивився мультики, грався і багато гуляв з бабусею на вулиці (гуляти необхідно щодня, регулярно, обов'язково).
А мама таки захворіла. Мала подібні симптоми: боліла шкіра голови, очні яблука та зник нюх. Та вона ще мала й слабкість. Їй зробили експрес-тест (результат позитивний) і так само безкоштовно.
Та це ще нічого не означає
Саме так — мій досвід просто показує, що може бути ще й так. На жаль, це не доводить, що на перебіг хвороби впливає вік. І у кожного це відбувається по-своєму, не завжди, на жаль, так легко. Вас закликаю не ігнорувати заходи безпеки, якщо з'явились симптоми — одразу звертатись до свого сімейного лікаря, не займайтесь самолікуванням. Хвороба небезпечна та непередбачувана.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
