Наша історія про первомайчанку, сім’я якої перехворіла на коронавірус. Людину, що згодилася анонімно розповісти про свій досвід, журналістка Гард.City знайшла через спільних знайомих. Далі — пряма мова.
Як все починалося
Почалося все в середині вересня з хвороби моєї десятирічної доньки. На вихідних у дитини підвищилась температура до 38,5. Протягом двох днів намагалася додзвонитися до сімейного лікаря.
Коли я зрозуміла, що стан дитини не покращується і що додзвонитися на мобільний до сімейного нереально, записалася на прийом до свого лікаря через систему HELSI.me. Це спрацювало. Записалися ми на понеділок.
На цей час у нас гостювала моя мама (взагалі вона живе в обласному центрі). Як тільки ми зрозуміли, що з нами щось недобре, маму попросили поїхати додому. Вік у неї вже не той, щоб нехтувати пересторогами, я дуже за неї переймалася. Не допомогло, але про це пізніше.
Перший візит до лікаря
Обслуговуємося ми в поліклініці, що в центрі Первомайська, на Виговського.
Нагадаю: була середина вересня. Незважаючи на те, що записані ми були на конкретний час, чекали в черзі. Разом із нами там було досить народу.
Сімейна лікарка, як тільки вислухала наші скарги, відправила в спеціальний кабінет на перший поверх. У черзі перед цим кабінетом разом із нами стояли ще до 20-ти осіб. В основному, мами з дітьми. З температурою, кашляли. Очікування давалося нам важко: закінчувалася дія жарознижувальних ліків, прийнятих перед виходом в поліклініку.
Використовувалися всі засоби захисту. Вона сказала, що у доньки звичайне ОРВІ і відправила додому пити відхаркувальне. Цей огляд був досить поверховим. Жодних аналізів чи тестів нам не призначали.
Наступного дня, це був вівторок, я починаю відчувати себе дуже погано. Температури немає, але дуже сильний головний біль і ломить все тіло. У дитини температура не падає, і я розумію, що на звичайне ОРВІ все це не схоже.
Другий візит до лікаря
Вдруге ми йдемо до кабінету, який обслуговує осіб із такими симптомами, як у нас.
Там вже інша лікарка, видно, що більш досвідчена. До нас викликали медсестру з лабораторії, аби взяти аналіз крові. До речі, забігаючи наперед, скажу: за час хвороби я змінила свою сімейну лікарку на іншу. Дякую їй за професійність!
Отже, після другого візиту нам ставлять підозру на коронавірус і за результатами огляду і аналізів призначають лікування. Нарешті є направлення на тестування. До нас додому приїздить лабораторія, щоб відібрати зразки на ПЛР-тест. Через деякий час отримуємо результат: у дитини COVID-19, у мене — немає.
Про тестування та діагностику
Взагалі за час хвороби я пройшла три тести: два ПЛР та один ІФА. Всі вони показали, що коронавірусу у мене немає.
Мені призначили рентген легень. Добре, що його зробили тут же, в міській поліклініці. Начебто й організоване все непогано: чекати на рентген — з окремого входу. Однак потім знімок мені дали в руки і відправили (!) на «Фрегат», бо на той момент прочитати знімок не було кому.
Що мені робити? Беру таксі та їду. Розуміючи, що, незважаючи на маску, незважаючи на всі негативні тести, я розношу вірус ще здоровим людям.
Перебіг хвороби та подальше лікування
Ані прослуховування, ані рентген не показали у мене великих проблем зі здоров’ям. Температура теж не піднімалася до критичних позначок. За всіма показниками я мала б уже вилікуватися і вийти на роботу. Однак я почувала себе так погано, як ніколи в житті. Втома, задишка, м’язовий біль… З третього тижня додався ще й виснажуючий сухий кашель.
Робила я її (томографію) у Вознесенську, де вона коштує 900 гривень. Там і повідомили, що у мене двостороння вірусна пневмонія. Виявляється, вірусна пневмонія на КТ за «картинкою» відрізняється від бактеріальної. Тож вознесенські лікарі відразу сказали: так, це наслідки коронавірусу без сумніву.
Зі своєю двосторонньою пневмонією та з результатами КТ на руках я знову приїхала до первомайських лікарів. Вони були дуже здивовані: а що це з вами? Як — що? Я ж пояснювала, що мені дуже погано. Задишка і біль в усьому тілі.
Після КТ мені й призначили ще один тест ПЛР (за протоколом), але він теж виявився негативним. Однак, незважаючи на цей тест, мені призначили адекватне лікування.
У підсумку я приймала антибіотики 24 дні. Плюс інші ліки для підтримки.
Втішає одне: моя донечка практично вилікувалася за два тижні.
Про лікарську таємницю
Одного прекрасного ранку моїй доньці телефонують однокласники і заявляють: завдяки тобі ми на дистанційному!
Як так? Я кожного дня телефонувала, цікавилася результатами тесту, мене запевняли, що він ще не готовий.
Як взагалі таке можливо? Мені телефонували знайомі, дякую їм, вони цікавилися моїм здоров’ям, але чому вони мають знати перше, ніж знаю я?
Про самоізоляцію
Що робити людині, у якої підозра або підтверджений Covid? Я хворіла чотири тижні. Хто піде за ліками? Хто зробить укол, крапельницю? Можливо, в домі й були якісь запаси, але вони вичерпалися. Я була змушена ходити в аптеку та крамницю.
Уколи мені робила добра знайома. Я чесно її попередила про хворобу, але вона була впевнена, що вже перехворіла раніше, тому згодилася допомогти.
Про лікарів
Вони різні, як і ми всі. Є байдужі та хамовиті, а є Лікарі.
Чого я не розумію і не можу сприйняти — це лікування по телефону. Коли щодня тобі дзвонить сімейна лікарка та запитує: а що ви сьогодні приймали? Ну, розкажу. І що? Коли тобі погано, дуже важко адекватно оцінити власний стан, тим більше, коли це стосується проблем із диханням.
Скільки довелося витратити
Так, я підраховувала. Нам з донькою лікування обійшлося у суму приблизно 12-13 тисяч.
Про лікарняні листи
Лікарняні — окрема сумна історія. Протягом останніх років я кілька разів хворіла і брала лікарняний, і жодного разу його не заповнили в нашій поліклініці вірно з першого разу. Мені завжди доводилось повертатися, тому що щось або забули вписати, або підкреслити, або… не знаю що. Цей раз не став винятком.
А ви знаєте, що якщо тест не підтвердить коронавірус, будуть відсутні симптоми, але у когось із родини Covid-19 підтверджено, вас обліковують як контактну особу, і лікарняний оплачують у розмірі 50% від зарплатні?
Про лікування в обласному місті
Мої батьки мешкають в обласному центрі. Як я вже згадувала, мама була у нас із донькою, коли дитина захворіла. І хоча вона майже одразу поїхала додому, але встигла заразитися і потім заразити батька.
Перебіг хвороби був важким, на кисні 18 днів. Їм із татом хвороба обійшлася у суму близько 24 тисяч. Жодних безкоштовних ліків від держави вони, як і ми, не бачили. Винятком був лише Обласний центр лікування інфекційних хвороб, там дійсно безоплатне лікування.
Як я почуваю себе зараз і що пораджу всім
Я захворіла приблизно в середині вересня. Зараз закінчується жовтень, я вже вийшла на роботу, але здоровою себе не почуваю.
Під час власне хвороби мені на себе страшно було дивитися: мішки під очима такі, що ніколи не було. Слабкість, ломота у тілі.
Незалежно від характеру роботи, що виконую протягом дня — чи то робота за комп’ютером, чи хатня, втомлююсь дуже швидко. Маю перепочити хвилин 20-30, а потім продовжувати. Сон теж бажаного відпочинку не дає, 8 годин замало…
Задишка і кашель. Мені досі важко підніматися сходами. Раніше я без напруження вибігала на четвертий поверх, тепер на другий — важко, треба зупинятися. Боюся думати, що з моїми легенями. Їхати на повторне КТ ще зарано, потрібно, щоб пройшов час, не менше пів року.
Що пораджу? Обов’язково у вас вдома має бути пульсоксиметр. У разі гіршого сценарію він може врятувати вам життя, але навіть якщо й все не так страшно, цей апарат підтримає вас психологічно: міряєш, дивишся: «О! 95. Ще поживу!»
