У другій половині березня в Україні зачинилися усі заклади сфери послуг. Спершу це не викликало дискомфорту, сподівались, що за тиждень-два все повернеться до звичної норми. Та час йшов, а карантин все продовжували. Як працювали перукарі в цей період, ми розпитали у Світлани Рудої із салону «Ідеал».
За першою освітою я перукарка, а за другою — товарознавиця. Довгий час працювала продавчинею. Згодом зрозуміла, що мене тягне у творчу індустрію. Вирішила повернутися до першої професії, довелося знову вчитися.
Сьогодні працюю перукаркою жіночого і чоловічого профілю. Моє покликання — колористика. Люблю фарбувати волосся, опанувала всі сучасні техніки — балаяж, омбре, шатуш. Хочеться розвиватися у цій сфері, тому регулярно навчаюся, відвідую семінари.
У кожної жінки є шосте чуття. Перед карантином приходили клієнтки й розповідали про ситуацію з ковідом за кордоном, говорили, що з часом вірус може й до нас дійти. Я ж відповідала, що ми, як оркестр на «Титаніку», — гратимемо до останнього. Та в душі відчувала, що щось таки має бути.
Закрилися ми 17 березня. Того дня вийшли на роботу та вже був наказ міськради про закриття. З колежанками вийшли на обід, повернулись й побачили, що до нас прийшли представники поліції з депутатами й попередили: наказ вже діє, потрібно закривати салон. За годину закрили салон й усі розійшлися по домівкам. Були шоковані. Спершу думали, що карантин на тиждень-два та, коли його почали продовжувати, стало лячно.
Клієнти розділилися 50 на 50: одні телефонували й вимагали їх прийняти, інші були налякані й не хотіли кудись іти.
Два тижні телефон мовчав, потім почалися дзвінки. Приймала лише своїх рідних, друзів. Це стало ще й приводом зустрітися. На час карантину зустрічі були небажані, тож приходила в масці, з дезінфектором, на чай і заодно пофарбувати й постригти.
Дуже багато постійних клієнтів мене відверто здивували: коли бачили, що ми обробляємо інструменти, казали: «О, і ти теж все обробляєш?» Ми робили це на постійній основі до пандемії й продовжуємо зараз. Я завжди працювала в рукавичках, у масці при фарбуванні. Індустрія краси пов’язана з хімією й ти зобов’язаний дотримуватися цих правил. Клієнти бувають різні, не всі шкірні захворювання видно одразу. Інструменти обробляли механічним способом, дезінфікуючими засобами, в стерилізаторі.
На період карантину мені телефонували постійні клієнти. Я фарбую їх професійними фарбами, для кожного розробляю спеціальну формулу, змішую барвники. Є клієнти, які приїздять з-за кордону один раз на рік та обов’язково прийдуть до мене фарбуватися і стригтися. Близько 10% з моїх постійних клієнтів я втратила, бо змушена була відмовити.
Ми були зачинені два місяці. Втриматися вдалося лише тому, що чоловік працював під час карантину (він працює на газорозподільчій станції й їх не закривали). Жили на його зарплату. Найбільше лякало те, що попри карантин потрібно було гасити кредит на житло.
Тепер щодня зранку в усіх працівників вимірюють температуру, результати записуємо у спеціальний журнал. У другому журналі відмічаємо вологе прибирання, яке проводимо щодві години, дезінфікуємо всі поверхні — ручки дверей, крісел. Так само дезінфікуємо всі інструменти, працюємо в рукавичках та масках.
Ціни на послуги залишили на тому ж рівні. Це було б неправильно, бо всі так само, як і ми, були на карантині, багато людей залишилося без роботи. На матеріали ціни так само не змінилися.
Багато клієнток почали повертатися до кольору, що наближений до їхнього природного. Його легше підтримувати, на відміну від освітлення.
Якщо карантин повториться, доведеться працювати далі попри заборону. Звісно, дотримуватимемося норм й надалі. Потрібно ж якось вижити.
