Пісні, які дружно підхоплює зал, відверті історії про себе й родину, жарти та розмови про важливе — таким був концерт Ольги Цибульської 22 жовтня у Палаці культури «Фрегат» у Первомайську. Майже дві години співачка спілкувалася з глядачами, ділилася особистим і знаходила місце для тем, які сьогодні відгукуються багатьом. Під час виступу також збирали кошти на підтримку українських захисників.
Перед концертом у Палаці культури «Фрегат» розгорнулася виставка робіт місцевих майстрів — звична частина таких заходів. Відвідувачі могли роздивитися вишивку, прикраси та інші вироби ручної роботи, поки зал поступово заповнювався глядачами.
Софіти, гітари — і ось уже Ольга
У залі аншлаг. На сцені світять софіти, гітаристи вже на місцях, звучать перші акорди. І ось з’являється Ольга Цибульська — елегантна, усміхнена, енергійна. Їй достатньо кількох хвилин, щоб розворушити зал. А далі все летить: пісні, жарти, сміх, розмови й несподівані моменти, коли раптом стає тихо-тихо.
Ольга Цибульська на сцені Палацу культури «Фрегат» у Первомайську
Ольгу не треба представляти. Її пісні знають, її манеру спілкування впізнають. Вона не намагається грати недосяжну зірку й не ховається за сценічним образом. Жартує, іронізує над собою, розповідає історії зі свого життя: то смішні, то такі, що мимоволі замислюєшся. Вона не просто виходить на сцену співати. Вона тут живе.
У залі не засумуєш
Ольга Цибульська спілкується з глядачами під час концерту у Первомайську
Ольга спілкується з глядачами, заохочує підспівувати й танцювати, однаково легко знаходить спільну мову і з дітьми, і з дорослими. Знайомі пісні тягнуть за собою, жарти викликають сміх, а на сцені весь час щось відбувається. Навіть кумедний іграшковий герой стає частиною цього дійства. А квіти? Їх багато — і кожен букет додає вечору ще одну маленьку історію.
У цій сценічній круговерті чимало місця й для військових. Ольга запрошує на сцену військовослужбовця Максима. Вони жартують, перекидаються репліками — усе швидко, невимушено, по-життєвому. Та за легкістю цього спілкування відчувається глибока шана до людини, яка захищає Україну.
Мріяти треба. Навіть тепер
Ольга говорить про мрії й запитує зал, чи не розучилися ми мріяти. Адже світ так змінився: можна взяти телефон і написати людині на іншому кінці світу, можна навіть у космос полетіти. Здавалося б, можливостей безліч, а люди ніби перестали мріяти.
— Коли питаєш: «А про що ти мрієш?», найчастіше чуєш: «Щоб закінчилася війна». А коли перепитуєш: «А для себе?», то відповідають: «Виспатися», «Щоб мене ніхто не чіпав». А пам’ятаєте, як мріяли в дитинстві? Дивишся на щось і думаєш: «Бляха, коли я виросту, обов’язково все здійсниться!»
Ольга згадує, як у дитинстві, коли їй було років одинадцять, вона побачила на сцені Віктора Павліка. Співачка тоді жила в Радивилові й ходила до школи. Приїзд артиста став для неї особливою подією.
— Я дивилася на нього й думала: «От коли виросту, заспіваю дуетом із Віктором Павліком!» Я щиро про це мріяла, — розповідає Ольга.
Від дитячих мрій розмова переходить до того, що болить уже в дорослому житті. Жарти й сміх нікуди не зникають, але часом Ольга змінює тон і ділиться особистим. І тоді зал слухає вже зовсім інакше.
Історія, яка відгукнулася в Первомайську
Ольга розповідає про смерть батька. Про власну втрату й про те, як після неї почала по-іншому дивитися на маму — не тільки як на свою матір, а і як на жінку, у якої є власні почуття, переживання, своя історія.
Відверта розповідь перегукується з історією первомайчанки Оксани Пастушок. Особисте стає близьким людям у залі, а концертна зустріч набуває ще одного виміру. Саме Оксана подарувала співачці вишиванку — і ця деталь поєднує історію сцени з життям нашого міста.
Є й інша особлива мить. Ольга знаходить місце у своїй програмі для мами Максима Козаченка — музиканта її гурту, первомайця. Квіти, сльози радості, оплески.
Коли концерт завершується, глядачі не поспішають розходитися — хочеться ще бодай на хвильку побачити співачку зблизька, обмінятися кількома словами, зробити фото. Але лунає сигнал повітряної тривоги. Зустріч доводиться відкласти: Ольга вирушає до сина, який приїхав із нею.
Музикант гурту Ольги Цибульської Максим Козаченко з мамою
Післямова від авторки
Після концерту я теж хотіла поговорити з Ольгою й узяти коротеньке інтерв’ю, але через повітряну тривогу не склалося.
Зате вдалося перекинутися кількома словами з Максимом Козаченком — музикантом гурту Ольги, про якого я писала не так давно. І зробити світлину, де він разом із мамою.
А Ользі хочеться сказати просто: браво, Олю. За щирість, за справжність, за те, що не боїшся бути собою на сцені. За жарти й сміх, за готовність говорити про особисте й про те, що болить. І за те, що між тобою та глядачами немає зайвої дистанції. Дякую за цей вечір.
