Статистичні дані стверджують, що кожен сотий житель планети переживав напад панічної атаки: здається, що помираєш, серце виривається з грудей, руки пітніють, паморочиться в голові. Про те, що це не серцевий напад чи інфаркт, дізнаються не відразу. Як і про те, що це не смертельно і з цим можна впоратись.
Гард.City зустрілись з дівчиною, яка знає, що таке панічні атаки. Свою історію вона погодилась розповісти анонімно.
Перша панічна атака
Вперше це сталось зі мною три роки тому, мені було 24. Ще з періоду вагітності в мене хвора спина — хребці защемлюють нерви і здається, що болять внутрішні органи. Тепер я знаю, що це, а тоді мені здавалось, що в мене хворе серце і почалась паніка.
Коли це сталось вперше, я викликала швидку, і лікар сказав, що при пульсі 160 людина помирає, а в мене 150. Потім в поліклініці я перепитала: чи правда це, сказали, що ні. Як людині, що знаходиться в такому стані, можна сказати — ще на 10 підніметься і ти помреш? Мені ще гірше стало.
Я пройшла безліч перевірок у лікарів — один говорив про хворий шлунок, другий про щось інше. Ходила від лікаря до лікаря. Досі маю пакунок зі знімками томографії, медичними картками, де записані підозри на те й інше. Нічого з цього не підтверджувалось, бо хвора в мене лише спина.
Двічі я перевіряла серце і лікарка казала: «Припини ходити до мене, я ж вже сказала, що з серцем в тебе все добре». Атаки траплялись спочатку один раз на пів року-рік. І так майже три роки. З листопада 2018 року і до травня — кожні два-три дні, постійно. Я не могла впоратись самотужки. Почала заїдати проблему, набрала вагу.
Якось вчергове викликала швидку і лікар пояснив мені, що це не серцевий напад, розказав його симптоми і порадив звернутись до невролога. Обійшла трьох, і останній підказав звернутись до психолога чи психотерапевта.
Я потрапила до психологині Тані і вона мені дуже допомогла, порадила піти у спортзал, щоб скинути зайву вагу. Від відування спортзалу підвищується настрій, виділяється певний гормон. І це я на собі відчула — виходжу після занять весела, а коли вдома сиджу, стан зовсім інший. Бо я не працюю і єдиний мій вихід в світ — відвести дитину до школи. Заняття ж спортом — це корисно і для фізичного, і для психічного здоров’я. Плюс спілкування з людьми. Я почала худнути, спина перестала боліти.
Під час панічної атаки здається, все: інфаркт, інсульт, серцевий напад. Я помираю. Починається паніка — не можу сидіти, не можу лежати, починаю бігати, серце калатає, руки тремтять, в голові паморочиться. Якщо я в цей час чимось займалась чи була на вулиці — відволікалась і з часом минало. А інколи не минало: паморочилось в голові, здавалось, що зараз втрачу свідомість — швидко сідала і приймала Анаприлін, мені його лікарі прописали. Постійно носила ліки з собою допоки кардіолог не сказала, що їх прийом може мати негативні наслідки. Якщо завагітніти протягом пів року після прийому Анаприліну, є ризик народити хвору дитину.
Психолог розповіла, що цей стан доходить до певного піку і потім спадає. Можна обійтись і без ліків. Я не помру. Припинила прийом ліків. Деякий час ще носила їх про всяк випадок, зараз зовсім прибрала.
Відколи пішла до спортзалу, панічні атаки припинились. Навіть, якщо щось в мене і болить, розумію, що це не сердце, не шлунок, а просто спина і біль віддає в інші органи. Паморочиться в голові — ну в мене ж спина хвора.
Якщо відчуваю, що починається паніка — не йду відразу міряти пульс, як раніше. Тому що я починаю міряти, бачу що він підіймається і мені стає ще гірше. Займаюсь своїми справами і з часом минає.
Психологиня навчила мене правильному диханню: «по квадрату» — потрібно намалювати очима квадрат, чи звернути увагу, скажімо, на квадратну картину: 4 с вдихаємо «вгору», на 4 с затримуємо дихання, 4 с «донизу» і т.д.
Торкатись предметів, називати їх вголос — переключати увагу. М’язева релаксація — все це психологиня показувала.
Раніше я все переймала на себе: хтось хворіє — і я захворію, хтось помер — і я так само помру. Так мені здавалось. Вчора була на похороні, померла моя подруга. І я вже розумію, що це була її хвороба, не моя. Так мені пояснила психолог. Людям не варто боятись звертатись до психолога.
Підтримка важлива
Допоки в мене не почались панічні атаки, я про них ніколи й не чула.
Нещодавно була на зустрічі випускників і дві мої однокласниці так само переживають панічні атаки, теж ходили до психолога. Просто хтось один розповів, а другий вже — і в мене те саме. Моя подружка посміюється наді мною — в тебе напевно проблеми з головою. Я ні з ким не ділюсь цими переживаннями, просто вона живе поруч з психологом і я заходила інколи до неї на каву, чай і в двух словах розповіла.
Коли я пішла до психолога, мама і сестра мене підтримали. Чоловік досі вважає, що це я сама собі вигадала проблеми аби вдома не сидіти.
Підтримка оточуючих дуже важлива, особливо від того, з ким живеш. Наприклад, моя зайва вага. За цей період я набрала дуже багато, ніколи так не важила. Кажу чоловікові — все, йду до спортзалу, буду займатись». А він — «Ну що воно тобі хіба допоможе?» Кажу — «піду на роботу». «Сиди вдома, нащо воно тобі треба». Так і живемо.
Я б з задоволенням поспілкувалась з тими, хто переживав все те, що й я. Люди тримають все в собі. Ніхто ж не напише — «От у мене таке сталось, давайте зустрінемось і поспілкуємось». А це було б чудово. Просто не кожен хоче обговорювати свій стані. Дехто думає, що про них погано подумають.
Як розпізнати
Людина стає усамітненою. Я просто сиділа вдома і їла. Наша компанія постійно збиралась — на святкування днів народжень, свят. Я ж знаходила безліч причин і нікуди не виходила. Мені здавалось, якщо я піду туди, то мені стане погано.
Одного разу чоловік все ж вмовив мене піти на день народження товариша. Пішли. Мені стало погано. Я сказала, що погано почуваюсь і попросила поїхати додому. Друзі сказали, що я така нудна, постійно себе погано почуваю.
Я довго не розповідала, що зі мною. Чоловік працює вахтовим методом — місяць вдома, місяць на роботі. За місяць його відсутності я могла декілька разів викликати швидку, бо в мене пульс 150 і я не розумію, від чого. Та про це я нікому не розповідала.
Випадково, якось мені стало погано, донька ще в садочок ходила, і я зателефонувала сестрі і попросила забрати доньку. Тоді і розповіла сестрі та мамі.
Багато років тому моя сестра пережила онкологію. Вона вилікувалась, все добре. Мій стан для неї не те, що нічого не значить, просто після її страшного захворювання, вона розуміє, що це. Але це на щастя не смертельно і все добре. Вона мене найбільше підтримувала. Не жаліла, навпаки — «З тобою все добре, ти не смертельно хвора».
Мамі я не хотіла розповідати. Це від неї я така вразлива. Якщо їй розповісти: хвилюється, нервує. Тому казала, що не добре почуваюсь, та нічого страшного. Одного разу я приїхала до неї і мені там стало погано, ми викликали швидку. Тоді ще я не знала від чого це. Вона дуже перехвилювалась.
Що робити?
Мені здається, тут головне не мовчати так довго, як я, а відразу йти до спеціаліста. Наприклад, психологиня пояснила, якщо трапляється серцевий напад, бігати в паніці ти не будеш. Якщо ж ти бігаєш, але тобі здається, що болить серце — то це паніка. Сама б я не змогла впоратись. Мені здається, що людина з якою таке стається — більш вразлива. Не знаю, чи так насправді, це я собі так думаю.
Є ті, хто вважають, що панічні атака — це нормально. Загалом це правильно, бо це і є нормально, просто такий стан організму людини. А є такі, як я, які думають, що зараз помруть від цієї панічної атаки. Це зараз, після допомоги спеціаліста я розумію, що не помру і все зі мною буде добре.
Що робити, якщо сталась панічна атака:
▪ Намагайтесь взяти під контроль себе та свій страх
Панічна атака завжди минає, а симптоми не несуть загрози. Важливо пояснювати собі: те, що ви зараз відчуваєте, спричинила тривога. Контролюйте свій страх. Перечекайте. Зазвичай панічні атаки тривають від 5 хвилин до півгодини. З тим, як тривога почне минати, спробуйте сфокусуватися на тому, що вас оточує, та продовжити займатися своїми справами.
▪ Попросіть близьких про підтримку
Якщо атаки стаються несподівано та тривають недовго, було б добре, якби з вами хтось був поруч. Ця людина буде підтримувати вас та запевняти, що все минеться, і ці симптоми не становлять загрози вашому життю.
▪ Робіть дихальні вправи
Якщо під час панічних атак пришвидшується дихання, дихальні вправи можуть полегшити інші ваші симптоми. Спробуйте дихати носом якомога повільніше, спокійніше та глибше. Видихайте ротом так само повільно та спокійно. Полегшення настане вже протягом кількох хвилин. Зазвичай панічні атаки не передбачають госпіталізацію, а люди в такому стані не потребують особливої медичної допомоги. Викликати швидку варто, якщо через півгодини не стало краще, а дихальні вправи не допомагають прийти до тями.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
