Роки забруднення земель рештками тварин, ризик для річки, з якої здійснюється водозабір — і все це завершується штрафом у 17 тисяч гривень. Саме таким став вирок у справі про екологічний злочин, який виніс Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області. Формально — рішення законне. По суті ж воно виглядає як небезпечний сигнал: забруднювати довкілля в Україні можна дешево і майже без наслідків.
Як усе починалося
Упродовж минулого року журналісти Гард.City разом із небайдужими мешканцями громади, зокрема Дмитром Тягуном, викрили та оприлюднили факти масштабного екологічного забруднення на території Первомайщини. Йшлося не про разовий інцидент, а про системне незаконне скидання відходів тваринного походження. Аби зупинити подальше знищення довкілля та реальну загрозу екологічної катастрофи, журналісти звернулися до всіх профільних інстанцій: від органів місцевого самоврядування до контролюючих і правоохоронних структур. Справу вдалося зробити публічною. Відтак почалися розслідування і судові процеси. Сьогодні маємо судове рішення. І саме після нього у журналістів виникло ще більше запитань.
Що вирішив суд
Суд визнав місцеву підприємицю винною у забрудненні земель відходами, шкідливими для довкілля. Згідно з матеріалами справи, жінка, здійснюючи підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець у сфері торгівлі м’ясом та м’ясними продуктами, протягом тривалого часу незаконно вивозила та скидала рештки туш великої рогатої худоби на землі комунальної власності Синюхинобрідської громади. Відходи розміщувалися з грубим порушенням вимог законодавства щодо поводження з побічними продуктами тваринного походження — без утилізації, без захисту ґрунтів, без будь-якого контролю.
Що підтвердила експертиза
Екологічна експертиза підтвердила факт забруднення ґрунтів. Фахівці зафіксували перевищення допустимих норм амонію, нітратів і хлоридів — показників, які прямо вказують на деградацію земель і ризики для підземних та поверхневих вод. Збитки, завдані довкіллю, оцінили у 10,7 тисячі гривень. Між прокурором та обвинуваченою була укладена угода про визнання винуватості, яку суд затвердив. Покарання — штраф у 17 тисяч гривень та відшкодування вартості проведення експертизи.
Саме так екологічний злочин, передбачений Кримінальним кодексом України, фактично був зведений до рівня «господарської помилки».
Роки забруднень чи «разовий випадок»?
Ця історія не виникла раптово. Майже рік журналісти та місцеві жителі спільно фіксували численні факти незаконних скидів. До цього ще щонайменше два роки самі мешканці документували проблему власними силами. Фото, відео, свідчення, десятки виїздів на місця.
Йдеться не про одну точку. Мова про десятки забруднених локацій, з яких поверхневі води стікають у Синюху. На Первомайщині це системна практика. І саме тому громада очікувала рішення, яке не просто зафіксує провину, а реально зупинить небезпечні дії.
Арифметика без моралі
Подивімося на ситуацію тверезо. М’ясний бізнес — це щоденні обіги у десятки тисяч гривень. Одна партія реалізованої продукції може принести дохід, відповідний або навіть більший за суму штрафу. І тут виникає ключове питання: що вигідніше підприємцю: витрачатися на легальну утилізацію біологічних відходів чи один раз сплатити 17 тисяч гривень штрафу? Саме ця «економіка безкарності» і породжує стихійні скотомогильники у балках, на межах громад, у так званих «сірих зонах», де відповідальність фактично відсутня.
Як це виглядає у цивілізованому світі
У багатьох країнах Європейського Союзу незаконне захоронення відходів тваринного походження вважається суспільно небезпечним злочином, а не побутовою недбалістю.
Типова практика включає:
- штрафи, які в рази перевищують економічну вигоду порушення;
- заборону на ведення діяльності;
- у тяжких або повторних випадках — реальні строки ув’язнення;
- обов’язкове відновлення завданої шкоди під контролем держави.
У США ключовим критерієм суворості покарання є не сума збитків, а ризик для здоров’я населення.
Що ж в українській реальності?
В Україні ж екологічні злочини досі часто сприймаються як другорядні. Земля має грошову оцінку, ризики для води залишаються абстракцією, а системні порушення можна завершити угодою та мінімальним штрафом. Рішення Первомайського міськрайонного суду — яскраве підтвердження цьому. Воно демонструє: екологічний злочин — це не страшно, це дешево, це можна пережити.
Нове звалище як наслідок
І цей висновок побудований не на теорії. На межі Первомайського та Голованівського районів, у напрямку села Калмазове, поблизу річки Ташлик, журналісткою зафіксовано нове стихійне сміттєзвалище. Йдеться про територію закинутого гранітного кар’єру — місце з унікальним природним ландшафтом, яке могло б стати рекреаційною зоною. Натомість воно перетворюється на чергову «сіру зону»: купи побутового сміття, відходи тваринного походження, інший непотріб. Ймовірніше, що відходи сюди завозять жителі навколишніх населених пунктів. І роблять це без страху перевірок і без відчуття реальної відповідальності. І причина цього очевидна.
Фінал без крапки
Мінімальні штрафи за забруднення довкілля не виконують стримувальної функції.
За відсутності жорсткого та невідворотного покарання незаконні звалища не зникають. Вони просто змінюють локацію.
Нововиявлене звалище у колишньому кар’єрі — це не випадковість і не «побутова недбалість». Це прямий наслідок судової практики, у якій екологічний злочин коштує дешевше, ніж реальна шкода природі. 17 тисяч гривень — це не покарання. В наших реаліях це тариф на безкарність. І поки держава встановлює такі «тарифи» за знищену землю і ризики для води, довкілля й надалі залишатиметься беззахисним. А красиві природні місця — потенційні зони відпочинку — перетворюватимуться на полігони для сміття.
Коли дешевше порушити закон, ніж його виконати: чому зловживання з утилізацією відходів стають масовим явищем
В Україні вже давно існують чіткі правила поводження з тваринними рештками, передбачені низкою нормативно-правових актів. Основні серед них:
- Закон України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» — встановлює вимоги до збору, перевезення, зберігання, утилізації та знищення таких продуктів.
- Закон України «Про управління відходами» — регламентує загальні правила поводження з усіма видами відходів, включаючи біологічні.
- Закон України «Про ветеринарну медицину» — містить положення про ветеринарно-санітарні норми під час знищення трупів тварин.
- Ветеринарно-санітарні правила облаштування та експлуатації худобомогильників (затверджені наказом Держкомветмедицини №232 від 27 жовтня 2008 року) — регулюють захоронення тварин на спеціально відведених територіях.
Попри наявність чітких правил, вони системно порушуються. Причина — у слабкому контролі та мінімальній відповідальності. Практика свідчить: утилізувати офіційно — дорого. За відкритими даними, вартість таких послуг коливається від 1-2 гривень за кілограм на ветсанзаводах до 40 гривень і більше при комплексній утилізації зі спалюванням. Отже, законне знищення кількох тонн відходів обійдеться у десятки тисяч гривень.
Це створює тіньовий ринок, де дешевше порушити закон і потім сплатити символічний штраф, ніж щодня діяти легально. Ситуація, зафіксована на Первомайщині, — лише одна з багатьох. І допоки суди трактуватимуть такі дії як «господарську помилку», а не як злочин проти довкілля, зловживання лише зростатимуть. Бо на практиці в Україні діє проста формула: екологічне порушення — це не ризик, а прийнятна стаття витрат.
Чому редакція звертається до державних органів
Редакція Гард.City вважає своїм професійним і громадянським обов’язком не обмежуватися фіксацією фактів і публікацією матеріалів, коли йдеться про системну загрозу довкіллю, водним ресурсам і здоров’ю людей.
Ми маємо на це право як суб’єкт журналістської діяльності, який діє в інтересах громади та відповідно до статті 34 Конституції України, що гарантує право на збір, зберігання і поширення інформації, а також статті 50 Конституції України, яка закріплює право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Зафіксовані нами факти системного забруднення земель, мінімальне судове покарання та поява нових стихійних звалищ свідчать про відсутність реального стримувального ефекту і вимагають не лише суспільного обговорення, а й належного державного реагування.
Саме тому редакція вважає за необхідне офіційно звернутися до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України і до органів прокуратури з вимогою надати оцінку ситуації, перевірити ефективність вжитих заходів та запобігти подальшому знищенню довкілля.
Переглянути текст звернення можна за посиланням.
