Наприкінці грудня редакція Гард.City запросила читачів та партнерів на теплу зустріч із підбиттям підсумків року, презентацією книжки Юлії Савви, інтерактивною грою та відвертою розмовою про журналістику у час війни. Зустріч пройшла 26 грудня у Первомайському краєзнавчому музеї.
Зустріч, де було про людей і для людей
У просторі краєзнавчого музею зустрілися ті, хто протягом року був поруч із редакцією: читав матеріали, звертався по допомогу, співпрацював, підтримував і ставив незручні запитання. Цей рік був непростим для кожного і для країни загалом. Та цього вечора особливо відчувалося те, що ми навчилися триматися разом. І як сказала журналістка Юлія Савва: «Навіть коли зникає світло, у нас все одно звучать колядки, а те, що світить усередині, — не вимикається».
Книжка, про яку авторка мріяла з десяти років
Почалася зустріч із презентації поетичної розмальовки «Степові тайнописи» журналістки Гард.City Юлії Савви.
— Я задоволена. У мене вийшла книга — і це круто. Я мріяла про неї з десяти років, і нарешті вона побачила світ. Так, вона невелика, але вона є, — зізналася авторка.
За словами Юлії, цей рік приніс багато нових знайомств, людей і подорожей — саме вони стали точками опори.
— Коли я відчувала, що більше не можу, що хочеться сховатися від усього світу, мене рятували подорожі. Це навіть медично підтверджений спосіб зменшити тривожність і підтримати ментальне здоров’я, — ділиться Юлія.
Її побажання — не відкладати теплі слова, більше рухатися, допомагати тим, хто поруч, бути творчими і робити світ трохи кращим. І, звісно, допомагати Україні.
Під час презентації гості могли придбати авторську збірку Юлії Савви «Степові тайнописи» — і зробити добру справу. Було продано 13 книжок на загальну суму 1300 гривень. Авторка звітує: зібрані кошти поділили навпіл і передали на два збори для ЗСУ — 650 гривень пішли на деталі для наземного роботизованого комплексу для 159 ОМБр (ініціатива Гард.City), ще 650 гривень — на дрони для збору Сергія Стерненка. Якщо ви не змогли побувати на зустрічі, але хочете примірник із підписом — звертайтеся до авторки напряму!
«Стань журналістом на 30 хвилин»
Частиною зустрічі стала інтерактивна гра «Стань журналістом на 30 хвилин». Учасники отримували умовні редакційні кейси й пробували знайти рішення, як це роблять журналісти щодня. Було багато сміху, дискусій і розуміння того, що журналістика — це не лише тексти, а відповідальність і постійний вибір.
Мистецтво, яке працює на перемогу
Особливим моментом стала участь фотографа Олександра Ігнатьєва, який приніс дві авторські картини для розіграшу на підтримку українських військових.
Олександр Ігнатьєв
Для редакції Гард.City волонтерство — не епізод, а постійна частина роботи. Від початку повномасштабної війни команда регулярно долучається до зборів та інформаційно підтримує ініціативи для ЗСУ.
«Ми працюємо спочатку на перемогу»: позиція редакторки Галини Давидової
— Підсумовуючи 2025 рік, на чому ви б передусім акцентували увагу? Яким він був для редакції?
— Передусім — непростим. Як і для всієї країни. Але якщо говорити коротко, наш головний підсумок — ми вижили. Вижили як медіа, як бізнес, як команда. Без судових процесів, без гучних ексцесів, без історій, які могли б зруйнувати довіру. У нинішніх реаліях це вже серйозний результат. І для мене принципово важливо: у нашій редакції зібралися люди з однаковими цінностями. Що б ми не робили, ми завжди опираємося на таке запитання: чи допоможе це Україні перемогти? Спочатку — перемога, а вже потім все інше.
— З якими головними викликами довелося працювати цього року?
— Викликів було багато. Від емоційного вигорання до фінансової нестабільності. Але, мабуть, найскладніше — це відповідальність за слово в час війни. Коли до тебе звертаються люди зі складними, болючими, іноді навіть небезпечними темами, і водночас бояться говорити відкрито. Мені дуже болить ситуація, коли люди просять анонімності не через реальну загрозу, а через страх. Бо якщо ти боїшся навіть назвати проблему, хто ж тоді тебе захистить? Ми завжди готові допомагати, пояснювати, шукати шляхи вирішення, але суспільно важливі теми не можуть існувати лише пошепки.
— Якою сьогодні є комунікація редакції з владою та посадовцями?
— Вона складна, але вона є. І це важливо. Ми часто виступаємо посередниками між громадою та владою. До нас звертаються з простими, але болючими питаннями: куди йти, кому дзвонити, в які двері стукати. Я вдячна тим посадовцям, які йдуть на контакт, відповідають на запити, не ховаються. У таких випадках я завжди готова набрати, пояснити, запитати. Ми відкриті до співпраці, але одразу скажу: медіа не буде «обслуговувати». Ми працюємо за міжнародними журналістськими стандартами і запрошуємо до партнерства, а не до контролю.
— Часто звучать закиди, що наше медіа «на когось працює». Як ви на це реагуєте?
— Ми працюємо на громаду, на спільноту, яка нас читає. Наші джерела фінансування відкриті й неодноразово описані на сайті. Ми диверсифікуємо доходи: реклама з чітким маркуванням, нативні матеріали про бізнес, грантові проєкти, співпраця з донорами, як-от Інститут регіональної преси та інформації, АБО — агенція медійного росту, International Media Support. Якщо ми бачимо проєкт, який має сенс і користь для громади — ми в нього заходимо. Донори платять за нашу роботу, і це нормально. Журналісти можуть бути принциповими, але точно не жебраками, і зарплату вони теж мають отримувати гідну. Бо мінімальна оплата праці — це образа людської гідності, і з цим нічого романтизувати.
— Які плани має редакція на наступний рік?
— У нас уже тривають кілька довготривалих проєктів. Далі будемо писати гранти, розвивати всі платформи, більше працювати з відео. Ми як організація хочемо жити, розвиватися і залишатися корисними.
— І наостанок: ваше головне побажання читачам і колегам?
— Перемоги. Про інше я зараз навіть не мрію. А ще — сил, терпіння, здоров’я і витримки. Щоб ми всі могли працювати на нашу перемогу і дочекатися її. Разом.
«Ці історії важко писати, але мовчати — неможливо»: журналістка Тетяна Кострикіна
Журналістка Тетяна Кострикіна звернула увагу на ще один важливий бік редакційної роботи — психологічний:
— Цей рік, напевно, був одним із найскладніших за темами й героями. Було багато історій військових, родин загиблих, людей, які повернулися з полону. З одного боку, ці теми надзвичайно важливі — про них потрібно говорити й чути. З іншого — для журналістів це дуже важко, бо ти пропускаєш усе через себе і ще довго з цим живеш.
За її словами, редакція усвідомлює цю відповідальність і готова працювати далі:
— Ми робимо це, бо знаємо, що це потрібно. А на наступний рік я б побажала всім більше доброти, спокою і тиші всередині себе. Навчитися чути тих, хто поруч, не засуджувати, а слухати. Тоді нам усе вдасться.
Редакція Гард.City щиро вдячна всім, хто знайшов час і прийшов на нашу зустріч — читачам, партнерам, героям публікацій, друзям. Особлива подяка Первомайському краєзнавчому музею за теплу атмосферу та партнерство, яке зробило цю подію можливою. Разом — сильніші.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
