Україна здобула 42 медалі та посіла 3-тє загальнокомандне місце на Кубку Європи з кіокушин карате в Бухаресті. Одним із ключових драйверів цього успіху стала команда Миколаївської області. Первомайськ делегував спортсменів, які повернулися додому з медалями, яскравими емоціями та відчуттям справжньої спортивної зрілості. Журналістка зустрілася з переможцями відразу після їхнього повернення додому.
Офіційно Україна серед найсильніших: 42 медалі та 3-тє загальнокомандне місце
6-7 грудня 2025 року у Бухаресті відбувся один із наймасштабніших стартів року — абсолютний чемпіонат та Кубок Європи з кіокушин карате, який зібрав 878 учасників із 18 країн світу, зокрема Польщі, Румунії, України, Болгарії, Іспанії, Туреччини, Молдови, Угорщини, Австрії, Сербії, Німеччини, Ізраїлю, Великої Британії, Кувейту, Франції, Фінляндії, Італії.
Збірна України повернулася з турніру з результатом:
- 14 золотих;
- 10 срібних;
- 18 бронзових медалей та 3-тє загальнокомандне місце.
У цьому успіху вагому частку, а це 18%, склали спортсмени з Первомайська, Очакова та Миколаєва.
Миколаївська область: сила, яка відчутно підняла загальний результат України
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
До складу національної збірної увійшли 15 спортсменів із Первомайська, троє з Очакова та троє з Миколаєва. Усі офіційно включені до збірної наказом Міністерства молоді та спорту.
Первомайська школа кіокушину під керівництвом тренерів Анастасії та Юрія Галімонів здобула три золоті, три бронзові та одну срібну медаль.
Золоті медалі Первомайська:
- Ігнат Майдаченко, категорія 10-11 років, до 45 кг.
- Олександр Стефанко, категорія 8-9 років, до 25 кг.
- Наталі Яніцька, категорія 10-11 років, до 40 кг.
Срібні призери:
- Іван Лопаткевич, категорія 8-9 років, до 30 кг.
Бронзові призери:
- Павло Воротнюк, категорія 10-11 років, до 35 кг.
- Анастасія Галенко, категорія 12-13 років, + 55 кг.
- Марина Смик, категорія 14-15 років, до 50 кг.
Традиційно після змагань ми зустрічаємося зі спортсменами та тренерами. Каратисти щойно повернулися з Європи. Вони ще не встигли відпочити, але на зустріч зійшлися в призначений час. Прийшли не з пустими руками, а з кубками, грамотами, розмовами та емоціями.
Анастасія та Юрія Галімони
«Ця «Європа» — найважча для мене з 2011 року»: Юрій Галімон
— Цього року «Європа» стала для мене найважчою за весь час тренерської роботи, — ділиться своїми враженнями головний тренер федерації Юрій Галімон. — І навіть зараз я ще не можу остаточно пояснити, чому. Ми виконали програму на максимум: підтримали всіх спортсменів, налаштували, підготували, але емоційно це був надзвичайно складний турнір.
— Я їжджу на європейські змагання з 2011 року, — продовжує семпай, — спочатку як спортсмен, потім як тренер. І хоча попередні старти теж були нелегкими, саме цей Кубок Європи виявився найважчим. Ми ще аналізуємо причини, і я певен, що до чемпіонату Європи 2026 року знайдемо всі відповіді.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
Чемпіонат і Кубок Європи — у чому різниця: Анастасія Галімон
— У нас два головні старти на рік, — розповідає Анастасія Галімон, — у травні — чемпіонат Європи, восени або взимку — Кубок Європи. Чемпіонат — це особистий залік, а Кубок — це ще й командні місця, боротьба країн. Тому психологічне навантаження тут значно більше.
Показник рівня: перші номери вилетіли дуже рано
— Підготовка до кожної «Європи» унікальна. Ми впроваджуємо новаторські підходи, адже найбільше залежить від психологічного стану дітей. Вони, насамперед, діти, кожен живе у своїй маленькій історії, у своїй казці. І цю «казку» дуже важко коригувати. Ми намагалися максимально зарядити їх, налаштувати, підтримати. Десь це вдалося, десь не дуже, — відверто говорить Юрій.
— Цей Кубок Європи був важким ще й тому, що наші перші номери — ті, хто зазвичай веде команду — повилітали дуже рано. Але важливо те, що програли вони не слабким суперникам, а спортсменам, які зрештою стали чемпіонами. Тож говорити про невдачу просто некоректно. Це говорить лише про надвисокий рівень турніру, — ділиться тренер. — Часом кажуть, що внутрішній український відбір важчий за європейський. Цей Кубок довів, що європейський кіокушин так само потужний, конкурентний і вчить нас дуже багато чого.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
Миколаївська область — окрема сила в складі збірної України
— Цього разу ми вперше їхали як окрема делегація: 15 спортсменів із Первомайська, по три спортсмени з Очакова та Миколаєва. Наказом Міністерства молоді та спорту всі вони були включені до складу національної збірної. Це важливий момент, бо ми довго боролися за те, щоб наші спортсмени були офіційно визнані частиною команди України. Загалом від Миколаївської області поїхав 21 спортсмен. Ми додали понад 20% до загальноукраїнського результату, а Первомайськ самостійно дав 18%. Це серйозна цифра, — говорить Юрій.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
«Жоден спортсмен не показав слабкості»
— Я хочу окремо підкреслити, — продовжує Юрій Галімон, — ніхто з наших спортсменів не проявив фізичної слабкості. Можливо, десь зіграло емоційне чи психологічне навантаження, але фізично всі були готовими. Жодного виправдання у вигляді старих травм чи нездужання — і це правильно. У кіокушині не прийнято шукати причини поразки. Програв — значить, не зробив того, що міг. І коли я бачу у соцмережах «виправдання», хочу сказати прямо: програли — значить, програли. Це привід для тренера переглянути методику, а для спортсмена — зробити висновки. Ми вже працюємо над змінами, щоб наступна Європа стала успішнішою.
«Ці перемоги — заслуга батьків»
— Я хочу висловити величезну подяку батькам. Усі психологічні, матеріальні та фізичні навантаження лежать на їхніх сильних плечах. Без них не було б жодного результату. Хоч у теорії кажуть, що діти самостійні та відповідальні, але реальність така: без батьківських зусиль вони б не витримали навіть половини. Навіть ті спортсмени, які не вийшли у фінал, працювали пів року. Це колосальна праця. Тому всі перемоги цієї Європи я присвячую саме батькам. Це їхня заслуга, — сказав наостанок семпай.
Голос батьків: емоції та враження
Поїздка на європейські змагання стала серйозним випробуванням не лише для спортсменів і тренерів, а й для батьків, які традиційно беруть на себе левову частку відповідальності, а саме: моральної, організаційної, фінансової. Їхній досвід — це ще одна важлива частина історії про шлях наших каратистів.
Передріздвяний Бухарест: атмосфера, що надихає
Тетяна Лопаткевич
Тетяна Лопаткевич, мама спортсмена Івана Лопаткевича, з теплом згадує про перші враження від Румунії:
— Ми вдруге поїхали на європейські змагання. Атмосфера в передріздвяному Бухаресті вразила неймовірно: все сяяло, місто було вогняним та яскравим. Діти побачили новорічний ярмарок, безліч локацій, музика, танці. Це створило справжній святковий настрій.
Попри те, що Румунія сприймається менш «європейською» у класичному сенсі, ніж Польща, саме святкова ілюмінація додала місту магії. Порівняно із денними вулицями, де багато будівництва й техніки, нічний Бухарест виглядав по-справжньому казково.
Змагання без права на помилку
Анастасія Яніцька
Анастасія Яніцька, мама спортсменки Наталі Яніцької, наголошує: попри досвід, третя поїздка в Європу не стала легшою:
— Цього разу не давали додаткових хвилин взагалі. Діти мали зібратися миттєво — без другого шансу. Рішення суддів були моментальними, і за 1,5-2 хвилини потрібно було показати максимум.
Тетяна Стефанко
Її слова підтверджує ще одна мама, Тетяна Стефанко:
— Було дуже важко саме через короткі поєдинки. У дітей фактично не було часу виправитися. Все вирішувалося в перші секунди. Водночас батьки одноголосні: рівень спортсменів у Європі дуже високий, але й українські каратисти сильні та підготовлені не менш гідно.
Тетяна фактично стала «польовим психологом» для інших:
— Мені випадково трапилася стаття у Facebook про техніки заспокоєння. Ми з синами їх проробляли. Дихальні вправи, відволікання, повернення в момент «тут і зараз». Молодшому дуже допомогло. Власне, всіма цими техніками я поділилася з іншими напередодні змагань.
Хвилювання: батьки як емоційний щит
Ольга Галенко
Ольга Галенко, мама спортсменки Анастасії Галенко, розповідає про найважче — це стримувати власне хвилювання, щоби не передати його дитині:
— Ми намагалися не показувати переживань. Треба було підтримати, зібрати, допомогти не розгубитися. І це вдалося.
Емоції перемог і поразок
Анастасія Смик
Анастасія Смик, мама спортсменки Марини, зізнається:
— Хвилювання були сильні. Ми їхали за першим місцем, але трішки не вистачило спокою — цього разу третє. Та головне, що ми впоралися з дорогою, з контролем емоцій і з самим перебігом змагань.
Рівень Європи та України: чесне порівняння
Марія Воротнюк
Марія Воротнюк, мама спортсмена Павла, додає:
— Легких боїв не було ніде. І в Україні, і в Європі рівень високий. Десь дитина могла перехвилюватися, десь не встигла зібратися. Але наші діти виступили гідно.
Дружба після бою: новий рівень дорослішання спортсменів
Тетяна Лопаткевич
Тетяна Лопаткевич підкреслює ще один важливий аспект європейських змагань — дорослішання дітей і їхній ментальний ріст:
— Хочу сказати, що неймовірно приємно бачити, як діти ростуть не лише фізично й у спортивних навичках, а й ментально. Коли завершилися поєдинки, я спостерігала за своїм сином: він запам’ятав обличчя та номери суперників, і після боїв вони вже бігали разом. Я навіть не знаю, якою мовою вони говорили, але вони тиснули один одному руки, усміхалися, щось жваво обговорювали.
Вона зазначає, що саме такі моменти формують у дітей правильне спортивне мислення:
— На татамі — це твій суперник. А за татамі — звичайна, така ж дитина, з якою можна дружити, рости, ділитися досвідом. Раніше для нього суперник був лише суперником. А тепер з’являється зрілість: він бачить не тільки поєдинок, а людину. Мозок росте, думки змінюються, і він розуміє, що після бою можна просто поспілкуватися, пожартувати, побігати разом.
На запитання, чи встигли діти обмінятися телефонами, Тетяна усміхається:
— До такого ще не дійшло, але це точно наступний етап. І це прекрасно.
У БухарестіФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Голос дітей: яким юні спортсмени побачили європейський чемпіонат
Наталі Яніцька
Наталі Яніцька вже втретє брала участь у чемпіонаті Європи й охоче ділиться своїми враженнями:
— Мені дуже сподобався великий просторий зал. Там було справді комфортно. Єдине, що татамі були дещо слизькі, і це заважало під час поєдинків. Але загалом атмосфера була чудова. Судді працювали чесно, хоча цього року не давали додаткових хвилин, тож треба було одразу зібратися і показати максимум.
Про Бухарест дівчинка каже коротко:
— Місто гарне, чисте, але траплялися й вулички, де не дуже охайно. Увечері все сяяло. І це дуже красиво.
Олександр Стефанко у першому ряду
Олександр Стефанко говорить впевнено й по-дорослому:
— Мені дуже сподобався Бухарест. Змагання були потужні, Іноді навіть суддям було важко визначити переможця. Але засуджених не було, усе було чесно і справедливо.
Іван Лопаткевич
Іван Лопаткевич ділиться своїм досягненням:
— Це моя друга Європа. Я зміг побороти страх і хвилювання, зібрався і виборов срібло. А в бою за третє місце переміг суперника, який минулого року став чемпіоном Європи.
Його результат став одним із важливих для команди.
Ігнат Майдаченко праворуч
Ігнат Майдаченко, як і багато дітей, запам’ятав емоції не лише зі змагань:
— Мені дуже сподобався новорічний ярмарок: все світилося, було дуже красиво. Я був у Румунії вперше не проїздом, а по-справжньому.
Хлопець також розповів і про неприємний момент, який побачив:
— На дорослих поєдинках стався конфлікт між румунськими та польськими вболівальниками. Дорослі занадто емоційно реагували. Це мене вразило. Я думаю, що всі мають дотримуватися спортивного етикету, щоби діти такого не бачили.
Павло Воротнюк
Павло Воротнюк розповів:
— Після змагань ми гуляли містом. Мені найбільше сподобалася зимовий ярмарок, каруселі, ковзанка, багато прикрас. Було дуже класно відпочити після поєдинків.
Марина Смик
Марина Смик виступала на «Європі» вже вдруге:
— Мені сподобалася атмосфера змагань, великий зал, підтримка команди. І дуже гарне місто — коли все увечері сяє, виглядає казково.
Анастасія Галенко
Анастасія Галенко впевнена:
— Я уже вдруге була на «Європі». Сказати, що сильно хвилювалася, то ні. На першому поєдинку трішки хвилювалася, але мама і тренери налаштували і сказали, що не варто боятися. Все добре, єдине, що суперниця була трішки більша за мене.
