Валерія та Анжеліка Канунцеви — вершниці-аматорки, які вибороли перші місця на змаганнях у селі Лісники Київської області. З чого почалося захоплення кінним спортом та які плани на майбутнє у вершниць? Журналістка Гард.City розпитала у мами дівчат Олени Будурової.
Валерія на V етапі змагань з подолання перешкод Show Jumping Equides CupФото: Олена Пацкевич
З чого все почалося
«Мені завжди подобалися коні (сміється, — прим. авт.), але в моєму дитинстві просто не було можливості займатися кінним спортом. Тож коли з'явилися мої діти і я побачила, як їм подобається взаємодія з кіньми, вирішила відвести їх на заняття з верхової їзди», — ділиться спогадами пані Олена.
Родина переїхала до Первомайська, дівчата пішли у 1-й клас і мама відвела їх до Поні-парку. Перші заняття були на поні Фунтику: «Ну, як займалися, не було чіткого плану, розуміння, що треба робити — просто каталися по колу. Дівчата їздили без захисту й відповідного одягу і одного разу травмувалися (досі мають шрами). Після травми ми зробили павзу у тренуваннях на декілька років».
Перші кроки до професійного спорту
Любов до коней не пройшла, і за справу взявся тато дівчат: знову відвів до Поні-парку, домовився про тренування. Дівчатам придбали захист та уніформу й посадили на великого коня. Тренування проходили тричі на тиждень.
У 2022 році серед відвідувачів парку провели змагання з виїздки (один із видів класичного кінного спорту, в якому оцінюється досконалість керування конем; включена в програму літніх Олімпійських ігор, — прим. авт). Валерія тоді зайняла перше місце, Анжеліка — третє.
«Я задумалася про професійні змагання. Звернулася до тренера, розпитала, що для цього потрібно. Виявилося, що на конюшні немає коня потрібної кваліфікації. Але пообіцяли, що дівчат вивезуть на змагання»
Для дівчат придбали все необхідне й почали чекати. Чекали близько двох років поспіль, проте, як батькам повідомляла тодішня тренерка, зі змаганнями все ніяк не складалося. Тож, коли у парку вчергове змінилася тренерка, пані Олена знову звернулася за порадою.
«Щаслива підкова» і перше змагання
«Нам порадили звернутися до кінно-спортивного клубу «Щаслива підкова», що під Житомиром, — каже пані Олена. — Там є літній кінно-спортивний табір для дітей. Минулого літа дівчата поїхали в табір, і вже коли я їх забирала, запитала у власниці клубу Анни, чи можна дівчатам на змагання. Вона вже бачила дітей і сказала: «Так, можете готуватися на наступний рік».
Тож цього літа дівчата знову були в таборі, проте не просто відпочивали, а під наглядом тренерки клубу готувалися до своїх перших змагань із кінного спорту.
Нарешті знайшлася людина, яка здійснила мрію дівчат потрапити на змагання
Участь у змаганнях, зокрема, в класі «Аматори» — це перша сходинка у побудові кар'єри в кінному спорті. Щоб заявити про себе у професійному середовищі, потрібно докласти чималих зусиль, проте дівчат це не лякає:«Вони ладні відвідувати тренування щодня, вставати о 5-й ранку і йти на конюшню і в зливу, і в дощ. Їм не потрібно нагадувати чи додатково мотивувати цим займатися».
Плани на майбутнє
Ще до змагань мама поспілкувалась із дівчатами й спільно вони домовились, що змагання стануть проміжною крапкою. Анжеліка та Валерія йдуть до 11 класу та мають готуватися до вступу у виш. Тож домовилися зосередитися на навчанні, а вже після вступу шукати поруч конюшню й продовжувати займатися їздою верхи.
«Коли я потрапила на змагання, відчула цю атмосферу, хвилювання, ці емоції від перемоги, — розповідає мама спортсменок. — Такої радості я ще не відчувала ніколи в житті, а в мене щасливе життя. Тепер я не знаю, що робити з цими дівчатами. Треба підтримувати їх захоплення, але як це робити, я поки не знаю, бо ми живемо в Первомайську, тут спортивних скакунів немає, тренерів відповідного рівня теж немає».
