15 серпня в Україні відзначають День археолога. Ця, на перший погляд, романтична та оповита духом таємничості і давнини віків професія, є дуже важливою. Тим більше зараз, коли Україна вчергове доводить світові свою суб'єктність. А колись і первомайці доклали руку до розвитку новітньої археологічної науки. Студенти нашого міста в рамках археологічної практики брали участь в роботі археологічних експедицій. Пропонуємо поглянути, як це було: до вашої уваги ретрофоторепортаж.
Серед тих, хто на власні очі не просто бачив розкоп, а й працював на ньому, також і автор цього матеріалу. Одразу скажу: не зважайте на якість фото. Усі вони відскановані або відзняті з плівкових фотографій або ж зняті на простенькі телефони. Смартфонів тоді ще не було. Утім атмосферу ці знімки цілком передають!
Фото: з особистого архіву
Тим більше, що, як з'ясувалось, в інфопросторі майже немає публікацій про це, самі лише наукові статті. А згадати є про що, і дізнатись також. Нумо дивитись.
Трішки історії
Свого часу, наприкінці 90-х років минулого століття, на місці двох дитячих садочків та частково будівель колишньої ракетної дивізії виник у Первомайську навчальний заклад. Називався спершу Первомайський навчально-науковий центр, а згодом Первомайський інститут Одеського національного університету імені Мечникова. За кілька років з невеличкої філії заклад перетворився на справжнє студентське містечко. І хай студентів тут було не так багато, як у вишах великих міст, зате було затишно, цікаво та по-студентськи весело.
Серед решти спеціальностей, на які можна було навчатись у ПІ ОНУ, була й історія України. І саме студенти цієї спеціальності по завершенні першого курсу мали рушити на археологічну практику.
З двотисячних у палеоліт
Неподалік Первомайська, тоді на території Доманівського району, у селі Анетівка, студенти-історики працювали на розкопках стоянки первісної людини. Те, що тут кільканадцять тисяч років тому жили люди, з'ясувалось ще наприкінці 70-х років минулого століття, коли місцеві знайшли на околицях села перші стародавні артефакти, просто на поверхні землі. Цим зацікавились науковці. Відтоді експедиція на чолі з академіком, доктором історичних наук, професором Володимиром Никифоровичем Станко незмінно працювала упродовж кількох десятиліть. Вдалося попрацювати під керівництвом Володимира Никифоровича і нам.
Після його передчасної смерті у 2008 році експедиція роботи не припинила, її очолюють наступники та учні професора Станко. А наступні покоління студентів так само досліджують старожитності.
Але повернімося у двотисячні. Коли саме первомайські студенти, з наметами, казанками та лопатами рушили на Доманівщину досліджувати пізній палеоліт.
Спершу треба було отаборитися серед поля, на околиці села. Романтичнішого місця, проте, годі й шукати.
Щоранку вставати слід було удосвіта, поки нема спеки, і рушати на розкоп.
Опісля обіду, коли сонце вже не дозволяло працювати у полі, експедиція переходила до сортування та каталогізації знахідок. Ну, а ввечері, студентське дозвілля. Куди ж без нього.
Окрім пісень під гітару біля багаття були і походи на джерело у світлі повні, і футбольні та волейбольні матчі проти місцевих, і багато-багато того, що залишається у пам'яті на роки. Тому не дивно, що навіть пройшовши обов'язкову програму після першого курсу, чимало охочих їхали на розкопки і наступного літа. А потім і наступного. І наступного. І так доти, доки мали змогу, навіть після завершення навчання в універі.
Коли у 2008 році «шефа», так ми називали професора Станко, не стало, влітку, саме на День археолога, до Анетівки з'їхалась купа народу. Випускники істфаку різних років зібралися, аби віддати шану своєму наставнику. І на його честь на розкопі, де все почалося кількадесят років тому, встановили пам'ятний камінь. Він стоїть в Анетівці і досі.
На фото з Анетівки представлений курс, який вчився на пару років старше мене, і фото якого вдалося здобути завдяки їхній кураторці пані Людмилі Бондар, за що їй велика дяка!
Мої архівні фотки всі надруковані в альбомі, тому як раптом хтось із однокурсників бачитиме цей матеріал, сподіваюсь, такі знайдуться, запрошую ділитись наявними доказами нашої участі в розкопках у коментарях під матеріалом у соцмережах.
Первомайці лишили слід і на берегах Бугу
А от частина архіву з іншої експедиції, в якій пощастило взяти участь, на щастя, встигла потрапити у Мережу. Задля цього, щоправда, довелося лізти під VPN у давно забутий акаунт VK і витягати фото звідти.
Фото: з особистого архіву
Та менш із тим, вашій увазі трішки світлин з берегів Південного Бугу, де працювала Причорноморська археологічна експедиція Інституту археології НАН України. Очолював експедицію кандидат історичних наук Віктор Фоменко, а окрім нього керував роботою на розкопі і знаний археолог козацької доби Микола Товкайло. Все тому, що досліджували ми багатошарову ділянку. Це означає, що на одній і тій самій території в різні ери існування людства жили люди. Тому траплялися знахідки різних періодів. І це було ще більш цікаво.
Тоді нам навіть влаштували офіційне посвячення в археологи, тому не просто так ми маємо право святкувати 15 серпня!
Фото: з особистого архіву
А найбільшим спогадом тогорічної експедиції буде неповторне святкування Дня Незалежності. Тоді ми напередодні ввечері рушили на розташований неподалік курган, у якому був похований хтось із наших далеких пращурів, і пробули там всю ніч, слухаючи народні пісні та козацькі думи під бандуру у виконанні Миколи Тихоновича Товкайла.
Фото: з особистого архіву
Зустріли світанок Дня Незалежності там же і гуртом співали гімн.
А на згадку про цей день всі залишили свої підписи на прапорі, з яким бігав полем радісний наш Денчик, Денис Кривий.
Ловіть ще кілька світлин з тієї експедиції.
Нехай цей фотоальбом буде живою згадкою про ті дні і тих, хто був поруч. За тих, хто в полі! Зі святом, археологи!
