У суботу, 21 червня, в центральному парку Первомайська відбувся благодійний концерт на підтримку ЗСУ. І хоча глядачів цього вечора було небагато, атмосфера була світлою, щирою і теплою. Люди приходили, щоб підтримати не лише артистів, а й одне одного — словом, піснею, присутністю. Бо часом просте «разом» має найбільшу цінність. Журналістка розкаже подробиці.
Голос — як подяка і підтримка
Вечірній час суботнього дня. В міському парку готуються до концерту. Поволі збираються люди. Їх, хоч і небагато, та всі в очікуванні виступу. Чекають на «Червону калину», бо колектив має першим вийти на сцену. 21 червня — день літнього сонцестояння — найдовший день року. Хтось пригадує, як колись саме цього дня на березі річки наші дівчата одягали віночки та пускали на воду, хтось розповідає, що це день добрих безкорисливих справ, а хтось каже, що цього дня — найпотужніша енергетика. Тож із надією подивляються на скриньку, куди збиратимуть на потреби для наших бійців. До виступу готуються: народний вокальний ансамбль «Червона калина», юні солістки колективу «Калинове зерня» (керівниця — Ольга Попова) та вихованці вокальної студії «Мрії збуваються» (керівниця — Наталія Слюсаренко).
«Це наша душа» — історії зсередини
І ось нарешті початок. На сцену виходить ведуча і оголошує перший номер концертної програми. «Червона калина», як завжди, впевнена та яскрава. Дівчата не просто співають — вони розповідають серцем. Пісні різнохарактерні, як і сама програма. Цього разу вони на сцені разом із солістками «Калинового зерня». Таке поєднання не просто вокальний номер — це ще й демонстрація наступності поколінь. Після виступу дякую дівчатам за спів і розпитую про враження.
- «Ми ділилися своїми словами, емоціями, піснями. Це наша душа», — говорить учасниця ансамблю Світлана Познякова.
- «Погода чудова, настрій — ще кращий. Ми співали з радістю», — ділиться Наталка Дерев’янко.
- Ще одна Наталка — Бабакова. Вона новенька в колективі, але уже своя: «Ми із задоволенням співали про Україну. Приємно відчувати відгук глядачів. Ми підтримуємо наших захисників, і щасливі, що можемо це робити через пісню».
- А Наталка Негрецька, досвідчена солістка, зізнається: «Я дуже люблю сцену, люблю пісню, люблю Україну. Тому вже багато років залишаюсь у нашому колективі. Це частина мого життя і мого серця. Сьогодні ми співали з нашою молоддю і щиро радіємо, що можемо передати свій досвід їм».
Аполінарій Войтенко та Микола Іщук
Є в колективі і два козаки — Микола Іщук, який, до речі, уперше виступав на цій сцені, та Аполінарій Войтенко — досвідчений вокаліст.
- «Я починаючий вокаліст, і мені дуже приємно бути частинкою цієї події. Це честь і натхнення», — зізнається Микола. А Аполінарій Войтенко додає: «Сьогодні глядачів було небагато. Але я вірю — прийде час, і буде більше. Бо ми не просто співаємо. Ми передаємо людям те, що важливо. І люди це відчують».
Задоволена виступом і Ольга Попова, керівниця колективів. Каже, це був практично звітний концерт. Дівчата співали з натхненням.
Вдалося поспілкувалися і з Анастасією Лопушанською, вокалісткою «Калинового зерня». Дівча з чотирьох років відвідує студію і їй дуже подобається співати народні пісні та виходити на сцену. Її мама Ірина Лопушанська розповідає, що Настя відвідувала багато гуртків, та найбільше в душу запав вокал. Їй уже тринадцять, і вона задоволена своїм вибором.
- «Стільки драйву і радості — сцена для мене живе місце, — каже дівчина. — Мрію стати педагогом або психологом, але знаю: пісня завжди буде зі мною».
Кожен виступ був наповненим любов’ю — до пісні, до рідної землі, до тих, хто боронить нашу країну. Звучали і народні, і козацькі, і сучасні композиції — програма була різноманітною та насиченою.
«Мрії збуваються» — коли талант говорить голосно
Окремо варто відзначити виступ вихованців вокальної студії «Мрії збуваються» (керівниця — Наталія Слюсаренко). Ці діти — справжнє відкриття вечора. Вони яскраві, сміливі, щирі. Їхні голоси лунали впевнено, натхненно, із тим внутрішнім світлом, якому не можна навчити — ним можна лише поділитися.
У кожному виконанні — чутливість, емоційність, любов до пісні. Наталія Слюсаренко вклала у них не лише професійні знання, а й відчуття віри у себе — і це відчувалося в кожній ноті.
Глядачі — як частина концерту
Серед тих, хто підтримував артистів, були Милослав та Людмила Янчик — постійні гості суботніх концертів. «Це наш відпочинок і заряд. Тут ми дихаємо, переключаємось, відволікаємось від тривог. Таке дуже потрібно», — кажуть вони.
Цього разу вони особливо хвилювалися: на сцені виступала онука їхнього знайомого, Віктора Усатюка, який теж прийшов підтримати онучку. «Вона у нас співає уже давно, — каже пан Віктор, — але ми все рівно хвилюємося перед кожним виступом, бо ж сцена — це не просто світло і мікрофон. Це — сміливість».
Разом у пісні та надії
Цей концерт — ще одне нагадування про важливе. У невеликій кількості глядачів — велика щирість. У кожному голосі — частинка надії. У кожній пісні — віра. Це не шоу. Це вечір підтримки, присутності, єдності. І поки ми співаємо, поки об’єднуємося навколо культури — ми залишаємося сильними, живими, незламними. Співаймо разом. Дякуймо одне одному. Вірмо у світло.
