Напередодні Вербної неділі пан Олександр Вітенко з Грушівки ділиться спогадами про ті часи, коли люди плели з лози багато різних речей, а також розповідає про деякі секрети свого захоплення.
Сам дід Сашко плете з дитинства: навчився, як було років 10-11, а у 2025-му йому виповнилося дев'яносто. Він охоче ділиться спогадами і знаннями: щоб витвір із лози був міцний і гарний, треба знати, який вид підходить, та як правильно обробляти лозу. Наприклад, перед плетінням її треба вимочити, проварити або пропарити:
Котики не підходять для плетіння: потрібна лоза-скалівка
Для початку цікавимося, скільки ж буває видів лози. Олександр Миколайович відповідає:
— Лози нараховується, в літературі читав, 40 видів різних. Це дерево, воно належить до дерев-«насосів». Евкаліпт — це перше, дерево здорове, качає 50 літрів води на добу. Потім верба, лоза. Це кущова лоза (показує на плетений кошик), а дерево верба, йде за евкаліптом, а на третьому місці лоза. Вона теж там, де вода, там вона росте і дає пагони до метра півтора, дивлячись, який сорт. Ось котики, ось ці, що на 8 березня, то та лоза тверда і жорстка, і тільки трошки десь вужче зробиш, тоді вона репає. Вона йде більше в господарських цілях.
А по річці росте у нас така лоза, скалівка називається. На скалах. От скала репнула, і вона собі десь запустила туди корені, і там водичка, то хороші кущики є. А де 50 метрів от води, і два роки посушливо було, ось такі малі пагони виростають. Мало води, вона себе не може забезпечити водою, тому що далеко од річки.
Раніше у Грушівці спеціально вирощували лозу
Раніше у колгоспі дерева у нас не було. Щоб ящички на уборку овочів, де городина, чи на фермі, то використовували цю лозу. Її мало, то брали плуг: оре плуг однолемішний, а жінки ці, що в городній бригаді, пучками отако, вкладають паростки лози у рівчак від плуга. А потім другий раз вже закидають.
І вона виростала до осені: густа, тягнеться до сонечка, і до півтора-двох метрів виганяються стрункі-стрункі лозинки. Восени її зрізали. Яка маленька, то забирали люди собі додому, хто займався лозоплетінням. А ту здавали у колгосп, і люди плели кошики для городини, на ферму, різку скотині заносить, то вже здорові (кошики), на мотузці, через плече, через плече, і ззаду пів воза, тої різки несуть у ньому, тому кошику. Меблі плетуть гарно з неї. Це на виробництві треба, тому що там потрібно, щоб була парилка.
Я варю лозу півтори години, щоб вона кипіла. Як вона вже готова, то можна зрозуміть по запаху, як хороша жінка борщ зваре, чи пиріжки славні, хто йде вулицею, то каже: «О, господарочка, рано встала і нажарила пиріжечків чи ще щось смачненького». Так і лоза.
Далі майстер розповідає про те, що всередині гілок у лози містяться ефірні олії. Треба варити лозу, доки вона гарно пропариться, тоді ці ефірні олії пропитують усю лозинку, що вона не жирна, але гарно блищить.
Цікава деталь: по сторонах ручки кошика робиться із лози хрестик. Це не просто деталь для міцності, а ще й таємний символ: «Щоб все гарно було і завжди щоб кошик повненький у вас був, і всі раді були».
«Люди і крісла плели, і качалки робили. Ікони обплітали косичкою, бо рамок не було. Я теж зробив трьом, внучкам і внуку, по кріселечку, і собі теж зробив», — розповідає Олександр Миколайович.
Плетені вироби Олександра Вітенка
Віники раніше також обплітали лозою, до того, як почали використовували з цієї метою синтетичні мотузки. У дідової собаки не було будки, то оселю для цуцика також зробив із лози. І для котиків — хатку.
«Плели не тільки собаці хатки, а й для дитини люльки, — розповідає далі дід Сашко. — Такого розміру робили, щоб дитинка влізла туди. На стелі штирь забитий, коло ліжка, заплакала дитинка, мама її заколисала. Або робили на ніжках так, щоб її качати. А як на мотузках качають, то як дівчинка, то червоні стрічки у цієї колиски, а якщо хлопчик, то батіжки, щоб козаком був, так, значить, щоб воно йому все передалося все у спадщину від родини».
— Вас, мабуть, також колисали у такій?
— Моя доля так склалася, що не мали, коли колисати.
— Що ви найцікавіше плели, що вам запам'яталося?
— Після війни трудні роки були. Батько на фронті загинув. То не мій рідний батько, бо я потрапив до родини материної сестри старшої. Та й жив у тітки. Прийшов батьків брат, каже: Дуня, я хочу завтра піти на річку, нарізати лози, плести корзинку і поїхати в Іванівку. Вона каже: гаразд, Афанасій, то ти тоді мені полагодиш корзинку, бо ручка лопнула. А раніше автобусів не було, пішки на ринок ходили, незручно нести було. Так що й мене покликали: Шурик, підемо завтра по лозу, приходь зранку, наріжемо, і будемо вчитись плести. Пішли ми, нарізали лози, покупалися. Прийшли до дому. На другий день вже сідаємо до плетіння. Він каже так, дивися оце, що я роблю, те й ти роби.
— Скільки вам тоді років було?
— Десь 4-й клас закінчив, це канікули літні якраз були А десь у 12 років я вже плів сам. Трудні роки були в колгоспі, грошей не давали, а то, в основному, якийсь аванс трошки давали продуктами. Влітку капусту, огірочки, помідорчики. А то вже зернові, як убрали, тоді вже за місцем збору врожаю, що дали державі, решту ділили між людьми. Грошенят мало було. Сталінський закон був, що за кожне фруктове дерево треба було платити податок. То фрукти ми не дуже бачили, бо сади повирубували.
— То ви плели й заробляли кошти.
— Так. Мама не дуже могла тими грошами розкидатися, бо їх не хватало на пропитання. 1946-1947 год голодовка була, не така, як у 33-му чи іще раніше. Але однак два роки сильна спека була, суш, і наче врожайчик якийсь був, але його весь державі віддавали. І з сім'ї теж податок оддай: 360 літрів молока, оддай двісті штук яєць, віддай 40 кілограмів м'яса. На рік. Ти ж держиш дома птицю чи що... Як не держиш нічого, купляли, там удвох, утрьох якось кролів чи бичка, ділили по 40 кілограмів, що було. Не здаєш, приходить уповноважений і описує, що є. А що там описувати, що на тобі — то й все хазяйство, не було що брати. Так що дитинство було бідненьке.
Кілька років тому плетені вироби Олександр Миколайовича два роки поспіль презентували у Грушівці на свято села на виставці народних майстрів. Про це є публікація у газеті Прибузький вісник від 6 жовтня 2018 року. Вирізку дід Сашко приніс з собою, тож ось фото.
Фото з газетної вирізкиФото: Прибузький вісник
— А зараз хтось ще плете в селі, крім вас?
— Нема нікого.
Тепер люди мають сучасні меблі і дитячі ліжечка, віники і собачі будки. Лозу витісняє ДСП і пластик. Скляні банки вже не настільки дорогі, як колись, що їх тоді обплітали лозою, і виходили витвори мистецтва. До речі, такий обплетений слоїк Олександр Миколайович подарував краєзнавиці Тетяні Хмарі, разом з котрою торік досліджували історію Грушівки.
Тетяна Хмара і Олександр Вітенко
А для авторки цієї статті, точніше, для її кішок, сплів файну котячу хатку.
Плете тільки взимку, коли нема роботи на городі. Каже, що зараз це справа довга і непроста: наприклад, щоб сплести великий кошик для білизни, треба 3 роки чекати, поки виросте лоза потрібної висоти. Зараз змінився клімат, посушлива погода, а лоза любить воду, тому і росте повільно.
