Якщо ви, подорожуючи або у справах, завітаєте до міста Лева, зазирніть до львівського Cat Cafe. Це атмосферна локація, де живуть коти. Заклад є острівцем затишку, де гість зможе відновити емоційну рівновагу і зарядитися позитивом завдяки котикам. Дивіться фото і відеорепортаж, а також читайте історії про котів і людей на Гард.City.
Цей допис некомерційний і не є рекламою кафе. У ньому ми розповідаємо історії про те, як у непевні, буремні часи коти підтримують людей, а люди рятують котів.
Журналістка Гарду у березні побувала у Львові на тренінгу з мобільної журналістики, який відбувся у межах проєкту «Висвітлення соціальної згуртованості — посилення спроможностей українських медіа», що розроблений та реалізується МГО «Інститут регіональної преси та інформації» в партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Одним із завдань на тренінгу було обрати тему для сюжету про щось цікаве у Львові та зняти цей сюжет.
Авторка статті у парі з колегою з Південноукраїнська, журналісткою Наталею Кравець, обрали для сюжету цікаву львівську локацію: кафе, де живуть коти. У процесі набралося стільки цікавого, що вкласти це у 2-хвилинне відео виявилося досить непросто. Тож навздогін вирішила написати окрему статтю про цю атмосферну локацію, оскільки котяче кафе — дійсно класне місце, яке варто відвідати.
Про історію котячого кафе, його вусатих жительок і різноманітних відвідувачів розповіла пані Катерина, співробітниця кафе.
— У нас загалом 20 киць, близько 12 різновидів порід. Заклад наш відкрився 10 років тому. Метою відкриття кафе у першу чергу було те, щоб люди, які не мають можливості утримувати дома котика (наприклад, у когось з родичів алергію на котячу шерсть), могли поспілкуватися з котами. Тут прекрасне місце для спілкування з котиками. Ви можете прийти, посидіти, побути з ними і піти додому.
Дітей треба знайомити з тваринами. Як контактні зоопарки, так і наш заклад: можна познайомитися із безпечним видом тварин, як котики. Вони реально дуже добрі, а якщо їм щось не подобається, вони одразу про це скажуть.
Луна, канадський сфінкс
Також одна із цілей закладу — познайомитися із різними породами котів саме у живому спілкуванні. На виставках котів так просто не можна поспілкуватися, погладити, взяти на ручках, прямого контакту немає з тваринами. Тут є породисті коти, яких ви можете побачити на виставці котів, але з ними можна поконтактувати і побачити, який вони мають характер. Тут живуть оцикет, метис ангори, золота британська шиншила, канадські сфінкси, шотландки прямо- і висловуха, абіссинська кішка.
На стінах кафе — портрети його чотирилапих жительок: можна дізнатися, як кого звати і яка це порода.
— Попелястій мейнкунці Кейсі вже три роки, — залюбки знайомить із котоперсонами Катерина. — Киця прийшла до нас 2,5 роки тому, взимку, разом зі мною якраз на роботу. Вона не дуже любить на ручках сидіти, з нею треба спершу подружитися. Порода мейнкун взагалі передбачає, що з ними треба дружити. Попелясті мейнкуни є досить довгими, дуже великі виростають.
Мандаринка — теж мейнкун, їй тільки сім місяців, але вона вже величенька. Катерина показує фото рудої красуні на тому самому столику, де вона сидить зараз, тільки в той день, коли котеня потрапило сюди, на світлині Мандаринці три місяці й можна бачити, як вона виросла за цей час.
Мандаринка дуже товариська: вона підійде, обнюхає ваші речі, дозволить себе гладити, а до Катерини залюбки вилазить на плече і може сидіти там. Їй там зручно, вона готова так ходити: всядеться собі й сидить.
Карамелька — британська золота шиншила. Це дуже гарна, дорога порода, — розповідає Катерина, — але це порода котів, яка буде біля вас, але не буде приходити на руки. Пригадує тільки два випадки, коли ця киця прийшла на руки до людини, і в обох випадках це були люди, які втратили рідних. Коти дуже тонко відчувають, коли людині потрібна підтримка.
Це порода девон-рекс, — каже Катерина, — вони дуже цікаві гіпоалергенні. У них не шерсть, а пушок.
— Найстаршим котикам тут 12 рочків, наймолодшій, — ви вже бачили мейнкунчика, — сім місяців. Вони усі куплені з дитинства. За умовами закладу обов'язково має бути вакцинація, стерилізація. Ми працюємо з їжею, з напоями, плюс ходять діти, дорослі, вагітні можуть приходити.
Відвідувачі дуже різні: діти, військові, дівчата, люди старшого віку
— Відвідувачі у нас дуже різні. Це можуть бути дітки від 3 років і навіть молодші. Любителі котів є різні. Необов'язково жінки. Наші військові часто приходять — необов'язково навіть пити каву чи ще щось: просто посидіти, побути з котиками, це така віддушина — посидіти за межами того світу, який є назовні.
Затишна атмосфера в котячому кафе
— Відвідувачі мають дуже цікаві історії. Військові зараз масово рятують наших котиків на території України, щоб у безпечне місце забрати. Історій було багато, — згадує Катерина, — одна з них, що мене найбільше розчулила, це історія про те, як одного разу до військового прийшов котик. У нього загинув побратим. Коли військовий був уже дома, на безпечній території України, почув, що щось нявчить під порогом. Каже: «Відчиняю двері, залітає кіт, лягає, і все, він вже зі мною. Я відчуваю, що це він». Це якраз на наступний день після того, як втратив побратима. Для цього це стало віддушиною. Чому мені ця історія близька, — продовжує Катерина, — у мене брат на війні загинув, і в мене так само з'явилася киця, після цього. І воно настільки, знаєте, було рідне. Люди багато історій розказують, як у них котики з'являються, такі історії, що за душу бере.
— Дуже приємно, що заклад має підтримку українців і друзів з-за кордону, — додає Катерина, — зокрема, з Америки і з грецького острова Родос. Звідти діти, які були евакуйовані з Донецької, Луганської областей, передають свої хейдмейд вироби, розказують, як вони скучили за Україною і за котячим кафе.
Пухнастики
Ті, хто побував у львівському котячому кафе, повертаються знов, щоб поспілкуватися зі знайомими котиками. Авторка статті була у Львові ще в ті далекі часи, уперше в грудні 2018 року, а тоді влітку 2019 і на зимові свята у січні 2020-го, якраз перед ковідом. Під час усіх цих поїздок візит до кафе з котами неодмінно був у програмі. І як же приємно було нині, у 2025-му, знов побачити знайомі мордочки. Здається, вони теж мене упізнали.
Квікі, орієнталка
А ще, мрії збуваються. Адже у Первомайську тепер теж є місце, схоже на Cat Cafe. Щоправда, тут наразі одна киця, проте дуже товариська і симпатична. Нещодавно ми писали про це, а також про музейну кицю Попелюшку.
