У Первомайській школі мистецтв відродили традицію до 8 Березня влаштовувати виставку-продаж. Назву виставка має «Жіночий погляд на красу», в експозиції — близько сотні робіт викладачів. Протягом місяця всі охочі зможуть переглянути її, а ще — обрати подарунок близькій людині. Весняний репортаж з місця події підготувала журналістка.
Весна. Емоції. Школа мистецтв
Весна 25-го року в прямому сенсі слова увірвалася в наше життя, а 8 Березня видалося по-справжньому сонячним і яскравим. І навіть тривоги, які цього дня не переставали попереджати про небезпеку, сприймалися не так загрозливо. Загалом цей день видався доволі суперечливим, як то кажуть, від гіркоти — до радості. Мені пощастило вдихнути аромат весни та відчути давно забуту атмосферу весняної метушні. На центральній площі юрбилися голуби, біля квіткових яток давно забуті черги та продавчині з букетиками весняних квітів, а в школі мистецтв від ранку готуються до відкриття виставки. Приходжу дещо раніше — і роблю це навмисне, аби встигнути переговорили з викладачами. У виставковій галереї уже все підготовлене до зустрічі відвідувачів. Перше, що кидається в очі, — це витинанкове панно, виконане в кольорах української символіки. Воно хоч і тендітне, але символічно потужне. Навколо нього художні полотна. Це роботи викладачів школи, які вирішили в цьому році відродити традицію весняних виставок. Бо ж війна поставила на паузу творчість. Про це в розмові скажуть усі викладачі. Перша, з ким починаю говорити, – завідувачка відділу образотворчого мистецтва Юлія Ковальова. Викладачка уся просто світиться. Розповідає, як вони готувалися до виставки і як ухвалили рішення про її відродження.
Юлія Ковальова
— Ми вирішили, — каже пані Юлія, — що творчість не може бути в підпіллі, тим паче, що нам є що показувати. Це наша колективна робота, яку ми розпочали ще на початку навчального року. Тут представлені роботи наших викладачів, які володіють різними техніками. Це акварель, масло, акрил, декоративні панно, рельєфи, іграшки ручної роботи: в’язані та тексильні, витинанкова зона.
— А де ваші роботи? — цікавлюся.
— Ось тут вони, — показує пані Юлія на одну зі сторін галереї. — Я портретистка. Цей жанр — один із найскладніших видів образотворчого мистецтва, але мені дуже подобається працювати в цьому жанрі, бо образи незвичайні, творчі та креативні.
— Я бачу у вас портрет жінки – України?
— Так, це символічний образ України як нагадування про сьогодення. Бо ж воно болюче.
— А чи змінила велика війна вашу творчість? — знову цікавлюся.
— Звісно, я би сказала, що творчість була поставлена на паузу на якийсь певний період. Робіт не так багато, як зазвичай, бо під час такої психологічної напруги не хотілося творити. Але потроху відновлюємося, оживаємо, бо ж життя продовжується. А ось, погляньте, роботи нашої Катерини Маслової. Вони такі світлі й справжні. Катя у нас поки в декреті, але працює. У неї дуже багато акварелей.
— А скільки ж всього викладачів бере участь у виставці? — запитую.
— Нас семеро та ще Майя Пилипівна Герасименко, яка завжди поруч з нами.
Поки спілкуємося, бачу, як заходить Майя Пилипівна. Звісно, що прошу її прокоментувати захід.
Майя Герасименко
— Це дуже гарна традиційна виставка, — каже пані Майя, — бо викладачі в принципі мають бути на вістрі пензля. Вони приклад для своїх учнів, які мають змогу подивитися, як працюють викладачі, який це рівень, порівняти, порадіти за них. Я сама дуже радію цій виставці. По-перше, такий гарний весняний день, по-друге: я точно знаю, що тут зустріну своїх колег та знайомих. А це велике щастя.
— Під час війни щось змінилося у вашій творчості? — сталю запитання таке ж, як і Юлії.
— Творчість змінилася ще під час коронавірусу, — каже пані Майя, — то був такий період закритий, я би сказала, в чотирьох стінах. Тим паче, що наш заклад перейшов на інший рівень. Особисто я взялася за фарби, стараюся писати радість, добро, красу. Ось моя картина осінь, або «Золотокоса осінь танцює з вітром понад Бугом». То така таємнича назва. Це наш куточок Бугу. Я взяла фотографії Олександра Ігнатьєва, перетрансформувала у своє бачення так, щоб композиційно було злагоджено. Раніше писала з натури і, звісно, що натхнення інше відчувається в роботі. Ця робота більше філософського складу. Тут я намагалася відтворити багатомірність людини. Адже людина складається з трьох вимірів: духу, душі й фізичного тіла. Між фізичним тілом, душею і духом завжди є перешкоди. І наша задача знайти ці зв’язки.
Я розглядаю роботи художниці, а до зали починають сходитися відвідувачі. Серед них чимало знайомих та пошановувачів творчості викладачів. Це Тетяна Поворознюк, Оксана Кадук, Лорина Лисогурська, батьки, діти яких давно закінчили тоді ще художню школу. До речі, цікавлюся у директора, чи не вплинув новий формат школи на роботу викладачів. Олександр Путілін, нинішній директор, каже, що ні. Просто змінилася назва, а так все залишилося на місцях. Щоправда, кількість дітей зросла.
Олександр Путілін (в центрі) з колегами та учнями
— У нас в минулому році, — говорить директор, — був дуже потужний випуск, 68 випускників. Тож працюємо, як і працювали, маємо задачі, які треба вирішувати, ну і, звісно, намагаємося бути прикладом для своїх учнів.
Хотілося б зазначити, що виставка — якраз той момент, який демонструє вміння викладачів та надихає учнів на нові звершення. До речі, про це говорять і самі учні. Вихованка дитячої школи мистецтв Ірина Михайлова розповідає, що іноді пробує повторювати техніки своєї викладачки Ганни Халджаєвої.
Ірина Михайлова
— Щось виходить, щось ні, — ділиться дівчина, — але ось такі спільні заходи допомагають глибше зрозуміти творчий підхід до того, чим ми займаємося.
Серед весняної виставки приваблює робота викладачки Світлани Гавдьо «Весна в Криму». Це така свіжа й весняна робота, яка навіває спогади про український Крим. Пані Світлана розповідає історію цієї картини. Каже, що написала її на прохання своєї сестри, яка побувала там багато років тому і побачила ось таку свіжу красу. Далі уже справа техніки, чоловік зробив власноруч рамку і сьогодні картина вперше представлена на огляд глядачів.
Світлана Гавдьо
— Такі виставки, — каже пані Світлана, — мотивують на подальшу творчу роботу, — сьогодні це так важливо, хоч і часу не так багато.
Далі видається можливість поспілкуватися з пані Надією Стукаловою, яка, до речі, і запросила на цю виставку. Розпитую, які сподівання на цю виставку.
Надія Стукалова
— Сподівання на краще, — каже пані Надія. — Дуже хочеться, щоб все розквітло, щоб нарешті настав мир, щоб завершилася війна, щоб ми могли творити з новим натхненням, з новим подихом — мирним та світлим. Я ось написала картину «Бджілка». Вона — як передвісниця перемоги. Ось така наша Україна, як бджілка, яка трудиться — і обов’язково розквітне і буде мир, а наші рідні повернуться додому. Знаєте, перші роки великої війни якось було не до творчості, а зараз якось починаємо потроху оживати. Треба рухатися вперед. Дякуючи колективу та нашим учням, ми маємо таку можливість.
Далі знайомлюся з викладачкою Ганною Халджаєвою. Звертаю увагу на її роботи, серед яких більшість виконана в жанрі графіки.
Ганна Халджаєва
— Я тут працюю з 2020 року, — каже пані Ганна. — Це всі мої нові роботи. Раніше більше був живопис, а зараз — графіка. Ось картина, яка відображає один із етапів сучасної війни. Ота заграва – це символічний образ небезпеки, яку несе війна. Воно, хоч і гарне, але ж ми розуміємо, що за тим стоїть. Знаєте, під час війни творчість дещо змінилася. Раніше мої роботи були яскравішими, живописними, тепер це більш символіка з глибоким сенсом.
— У вас хтось із рідних на війні?
— Так, мій чоловік з перших днів війни був на передовій. Тепер він після поранення, то дома. В той період, коли він був на фронті, я не могла ні про що інше думати, не те, що творити. Тоді творчість була поставлена на паузу, і лише зараз я починаю відновлюватися.
— Чи важлива така виставка для ваших учнів? — знову запитую.
— Звісно, що це зразок для них. Вони дивляться, декотрі наслідують, їм подобається, вони вмикають свою фантазію.
Далі мене приваблюють рельєфні роботи викладачки Ірини Литвинової. Це такий дивовижний простір, де, як то кажуть, можна зависнути надовго. Дізнаюся, що таке текстурна паста, бо ж чую уперше про це — і не можу відірватися від робіт. Прошу пані Ірину, щоб більше розповіла.
Ірина Литвинова
— Тут декілька технік, — каже викладачка, — техніка в об’ємі текстурної пасти. Дехто думає, що це приклеєно, насправді ж ні, це все робиться відразу на полотні. Паста нагадує густу сметану, тож берете і викладаєте форму, а потім уже й кольорова гама. Зацікавилася я цією технікою ще в 2014 році. Потім захотілося чогось новенького і я почала робити ботанічні рельєфи. Збираються будь-які рослинки влітку, головне, щоб цікавої форми були. Тоді видавлюються в глині, а потім заливається все гіпсом. Далі розмальовуєте на свій смак. Мені ближчі ніжні тони. Взагалі, це захоплююче. Я за фахом керамістка, тож мені це все близьке, та і дітям дуже подобається. Зараз не можу дочекатися літа, щоб знову розпочати цей творчий процес.
Домовляємося з пані Іриною про окрему зустріч, бо ж тут є про що розпитувати. Так непомітно сплив час — і уже початок відкриття виставки. Пан директор оголошує про старт, вітає усіх викладачок з початком відродження традиції виставки і дякує усім за творчість. До його слів долучаються і шанувальники. Тетяна Поворознюк каже, що дуже чекала на відродження цієї виставки. Тож бажає усім натхнення і миру. Оксана Кадук на знак визнання презентує свої творчі роботи викладачам. Мені теж, до речі, дістався маленький сюрприз. Інші із захопленням говорили про таланти викладачів школи мистецтв і про те, що дітям неймовірно пощастило навчатися у справжніх метрів.
Виставка працюватиме більше місяця, тож є можливість потрапити усім і подивитися на це весняне диво.
