Як часто нам з вами доводилось спонтанно проявляти доброту? Пригадаймо разом із командою Гард.City: пишіть про свій досвід у коментарях!
Свято молоде, однак сповнене теплим сенсом
17 лютого відзначається День спонтанного прояву доброти. У цей день прийнято привертати увагу до необхідності чинити добро та проявляти милосердя до оточуючих, які цього потребують. Свято відносно молоде і ще лиш набирає популярності у різних країнах світу. Це свято є незалежним від політиків і релігії. За різними даними, люди почали відзначати цей день з періоду між 1995-1998 роками. Добрі справи робляться тихо, але ж і розказати про якісь із них — теж, мабуть, часом можна. Ми розпитали первомайців, чи траплялась їм нагода спонтанно чинити добро, або отримувати його у свій бік.
Ольга Мурза
Ольга МурзаФото: із особистого архіву Ольги Мурзи
— Якось у аптеці я зустріла двох жінок: одна мого віку, інша молодша, певне, то були мама і донька, адже дуже схожі. Старша жінка розмовляла по відеозв'язку із чоловіком. Із розмови я зрозуміла, що чоловік потрапив до міста з пораненням і ці жінки переїхали сюди, зняли квартиру, аби бути поруч. Мені захотілося їх обійняти і заспокоїти, але ж не знала, що саме сказати. Після аптеки ми перетнулися вже в АТБ. Тож я взяла два снікерси і просто чекала їх на виході з маркету. Перестріла їх, підходжу, даю снікерси. Кажу: ось, хочу вас підтримати. Вони спочатку пручалися і не розуміли, що відбувається. Потім я пояснила, що чула їхню розмову в аптеці і що все у них буде добре, а батончики — для настрою. Вони усміхнулися, подякували за цукерки і пішли зі словами: «Це ж треба таке».
Євген Рубінський
Євген РубінськийФото: із особистого архіву Євгена Рубінського
— Був такий випадок: я їхав велосипедом і потрібно було переїхати пішохідний залізничний міст. У мене є прийом, завдяки якому я можу чіпляти велик за плече і підійматися сходами з вільними руками. Біля сходів я зустрів бабусю з кравчучкою, яку вона усе ніяк не могла зрушити з місця, аби піднятися сходами мосту. Я запропонував їй допомогу і взяв у руки її вантаж. Вона побачила велосипед, шо висів на мені, її кравчучку у моїх руках і, вочевидь, м'яко кажучи розгубилася. Мовляв, а як же ж ти оце все винесеш під гору? Поки вона намагалася мене відмовити, я із великому і кравчучкою вже був нагорі. Люди, що проходили, також дивилися на мене з подивом. Жіночка дуже дякувала і усе дивувалась, як таке можливо.
Ігор Марченко
Ігор МарченкоФото: із особистого архіву Ігоря Марченка
— Якось восени я їхав машиною з району цукрового заводу. Вже було темно, за вікном лив дощ і зривався сильний вітер. Машин на дорозі майже не було, людей надворі також, лиш на одній із автобусних зупинок я побачив жінку з дитиною. Їду собі далі, вже минув залізничний переїзд і мене починають гризти докори сумління: Чого ж ти їх не підібрав? Дивись, яка погода. Повагався ще якусь мить, розвернув автівку і повернувся до тієї зупинки, де й досі стояла ота жінка і її син. Запропонував підвезти до міста. Люди не відмовились і дуже дякували.
Андрій Киченко
Андрій КиченкоФото: із особистого архіву Андрія Киченка
— Мені згадується в першу чергу підтримка друзів, коли я отримав травму (Андрій серйозно травмувався на реконструкторському турнірі, де отримав поранення ока — авт.). Звичайно, найближчі і найрідніші, батьки турбувалися і переживали, і дівчина, і найближчі друзі, але була й потужна моральна підтримка великої реконструкторський команди, які і фінансово підтримали, хто як зміг, зібравши мені на лікування кошти. Коли з фортеці мене везли в швидкій до операційної, то і організатори виділили кошти, і лицарі-переможці, багато хто віддав свої призові, і просто друзі пройшлися і зібрали на лікування. Тоді і після, на кожному фестивалі, я завжди відчував їхню підтримку і допомогу. Чужими добрими вчинками завжди захоплююся, радію кожному вияву людяності. А щодо власних добрих вчинків — тут важко щось сказати чи оцінити. Як маю змогу допомогти, або добро поширити, то стараюсь не упустити такої можливості, але про це вже видніше не мені, а оточуючим.
Ганна Ткачук
Ганна ТкачукФото: з особистого архіву Ганни Ткачук
— Одного разу, йдучи вулицею, я побачила чоловіка, що лежав на тротуарі. Я підійшла до нього, аби запитати, як він почувається та чи не потребує допомоги. Чоловік був у напівсвідомому стані. Перехожі запевняли мене, що він просто пияка, мовляв, не витрачай даремно на нього свого часу і сил. Я все рівно зробила так, як вважала з потрібне: викликала швидку і чекала лікарів на тому ж місці. По приїзду медики оглянули чоловіка і сказали, що це серцевий напад. Забрали його до лікарні. До речі, ніякого перегару від чоловіка не відчувалось і він був абсолютно тверезий.
До речі, у День спонтанної доброти журналісти Гард.City провели у Первомайську чудову акцію просто неба, на центральній площі. Про це читайте у окремому матеріалі згодом.
