Бузькі скелі нарешті дочекалися снігу цієї зими, і журналістка Гард.City вирушила на фотополювання у Мигію. Дивіться фоторепортаж, щоб побачити засніжену Протичанську скелю, кригу на Радоновому озері і бурхливі бузькі пороги у лютому 2025-го.
Трохи наполегливості, обережності та зусиль — і чудові враження вам забезпечені!
Зима 2025-го була більше схожа на ранню весну аж до лютого, коли таки настали морози, а врешті й засніжило. Суботнього ранку Місто прокинулося і не впізнало себе: вулиці й дерева, поля десь за Містом і степові простори ще далі причепурилися, накинувши сніжне мереживо. Що робити в таку погоду? Дехто обере сидіти дома з філіжанкою чаю, а когось потягне в мандри. І цей хтось — то авторка репортажу. Півгодини, і ось мигійська маршрутка вже спритно мчить повз засніжені поля обіч траси, ще кільканадцять хвилин, і ось вже дорога веде кудись у зимові краї.
Дорога кличе
Але спочатку робимо зупинку біля місцевої крамнички: купую шоколадку в дорогу собі, а корм і сосиски котикам, яких зустріну на шляху. Двох бачу вже тут: вони дуже вдячні за пригощення, їдять із великим апетитом. Тож кладіть і ви собі в наплічник пакетик корму, як вирушаєте надвір. Тваринкам потрібна ваша підтримка у холодну пору.
Файна киця
І ось вже попереду вивищується Протичанська скеля. Вона припорошена снігом, наче цукровою пудрою. Восени тут все було у кольорі: барвисті осінні дерева, червоний глід, жовтогаряча шипшина, синє небо. Узимку картинка стала майже графічною: сніг, віти, хмари.
Бузький Гард узимку
Спочатку здається, що єдиним яскравим елементом пейзажу є синьо-жовте крило прапора, котрий майорить на зимовому вітрі.
Але, підійшовши ближче до скель, помічаєш барвисті нотки: кольорові лишайники на гранітах, червоні ягоди на гіллі, а десь попід скелями — острівці зеленої трави і моху.
Починаю видиратися на скелю. Нині це не так вже і просто, бо схили вкриті снігом і кригою.
Проте трохи наполегливості, обережності і зусиль, і от вже на верхівці, де дме холодний вітер. Але який же краєвид відкривається!
З верхівки Протичанської скелі можна побачити урочище Протич у всій його зимовій красі: засніжений гранітний хребет, схожий на гребінь дракона, і незмовчні пороги, де навіть узимку вирує вода.
На скелі вже хтось побував: на снігу таємничі сліди.
Сліди
Тут, під хмарами, холодно, треба лізти униз. Спускатися зі скелі ще складніше, ніж підніматися, треба рухатися без поспіху і з увагою, куди ставиш ногу, тоді спуск проходить вдало.
Бузький Гард. Зима
Унизу пливе крізь сніги корабель Гардаріка.
А Південний Буг несе холодні хвилі повз засніжені береги.
Тільки при березі є тонка крига: течія швидка, як улітку.
Радонове озеро теж не замерзло повністю: тонка крига вкриває десь половину плеса.
Дуже файно блукати сніжними стежинками, роздивлятися казкові кущі: крига і сніг перетворили гілля на витвори мистецтва.
На березі дрімає гойдалка, злегка похитуючись від вітру.
А неподалік снять про літо засніжені альтанки.
Час вирушати додому. А вам пропонуємо подивитися ще й відео про цю зимову подорож вихідного дня.
Раніше ми писали про крижані млинці на Південному Бузі.
А ось такою була зимова мандрівка в Мигію в далекі часи, кілька років тому.
Ось так на Протичанській скелі цвів глід восени 2024 року.
А ось такою Мигія буде навесні.
