Житель Первомайська, колишній військовослужбовець, нині пенсіонер Володимир Польовий передав через волонтерів бійцям військове спорядження захисника України, який загинув у боях у вересні цього року. Йому порадили зробити це через волонтерку Ірину Григорук. Журналістка Гард.City теж побувала там.
Речі Дмитра Рибалки знайшли нових господарів через волонтерів
Телефонний дзвінок від Ірини змусив швидко відволіктися від нагальних справ і направитися до неї в офіс. Тут колишній військовослужбовець ракетної дивізії, тепер пенсіонер Володимир Давидович Польовий передає волонтерам спорядження захисника України Дмитра Рибалки, який загинув в боях на сході. У вересні цього року з Дмитром попрощалася Кам’яномостівська громада.
Рибалко Дмитро ІгоровичФото: Кам'яномостівська громада
— Це була воля батька Дмитра, — розповідає Володимир, — йому важливо, аби речі сина потрапили до бійців. Мені порадили зайти до «Імперії», сказали, що допоможуть.
— Звісно, допоможемо, — підхоплює розмову Ірина і продовжує уже розповідати історію самого пана Володимира.
Володимир Польовий: від ракетної дивізії до пенсії і допомоги армії
— Сам колишній військовослужбовець, — говорить вона, — коли розпочалася повномасштабна, пішов до військкомату, але за віком його не взяли. Тоді він став допомагати нашим бійцям: відкладати з пенсії гроші і купувати необхідне.
Прошу Володимира Давидовича уточнити окремі моменти.
— З якого року ви на пенсії? — запитую.
— Ще з 2004 року, я служив у нашій ракетній дивізії. А коли прийшов час, то пішов на пенсію.
Про мисливський ніж, військові запаси і готовність до боротьби
— Коли розпочалася повномасштабна війна, я пішов до військкомату, — продовжує розповідь пан Володимир. — Йшов пішки, бо тоді автобуси не ходили, аж чуб спітнів (усміхається — авт.). Там черга під військкоматом. От я й прошу, щоб покликали воєнкома, бо я колись разом із ним служив. Але хтось із працівників мені сказав: «Дядьку, ідіть звідси, поки поліцію не викликав». А я йому й кажу: «З поліцією не дружу». Розвернувся і пішов. Але ж мене шкребе, бо я маю допомагати бійцям. Тож почав з пенсії збирати по 500 гривень. Купую то панчохи бійцям, то смаколики, а то буває смальцю натоплю та передам, окопні свічки роблю, парафін збираю, а ще серед брухту знаходжу металеві речі, то бочки, то лопату. Лагоджу їх і хлопцям передаю. Ось зараз прохання друга свого виконую. Він дуже просив, щоб речі його сина потрапили в надійні руки — і обов’язково прислужилися бійцям.
Далі прошу пригадати, яким для нього був початок повномасштабної. Що думав у той момент?— Найперше, що зробив: пішов і купив мисливський ніж. Бо у мене були основні військові запаси, щоб захиститися. То думав, якщо ДРГ піде, то врукопашну з ними вступлю. Тоді літаки летіли ж, а я запалю цигарку, дивлюся вгору і кажу сам собі: «Ось тільки спробуйте, власними руками з вами розправлюся». Я їх ненавиджу, прийшли на нашу землю, в землю і підуть. Я би їх усіх знищив би. А потім був військкомат, тоді уже почав самостійно хлопцям допомагати.
Чому допомога важлива і як Володимир Польовий надихає громаду
— Не розумію, чому окремі і досі сидять і нічого не роблять, — розмірковує Володимир. — Ось попросив колишнього свого колегу дати мені парафіну, бо ж знаю, що у нього є, але він відмовив. Ну, то як це можна, коли бабуся іде, зі своєї пенсії несе сто гривень в допомогу, а тут має — і відмовляє. Нам треба гуртуватися, щоб ворога перемогти. Дуже мрію про нашу згуртованість. Ось зараз хлопцям помочі б більше, більше ракет, зброї, щоб запас зброї у нас був, щоб ворога нищити.
— А щ об ви первомайцям побажали? — запитую на кінець зустрічі.
— Я побажаю, щоб не ховалися, допомагали. Ось хто скільки може. Бо це важливо для нашої перемоги.
Дякую за розмову і обіцяю розповісти цю історію.
— Ой, — каже пан Володимир, — ви ж тільки не дуже про мене там розказуйте, бо ж що ж такого я роблю.
— Може, й нічого особливого, — кажу у відповідь, — але це приклад для інших: бути корисним і допомагати по своїй силі.
А наостанок Володимир Давидович пообіцяв назбирати півлітрових баночок, які нині вкрай необхідні, щоб тушонку бійцям передавати. Тож долучайтеся до добрих справ. Зусиль тут треба небагато, головне – бажання і віра в перемогу.
