Що розповів Юрій Галімон про турнір з карате у Бучі?

Наталія Клименко Журналістка-медіаторка

21 жовтня 2024 16:52

Переможний тріумф спортсменів Миколаївської комплексної комунальної ДЮСШ №1 та Первомайської міської федерації триває. Із 19-ти спортсменів, які змагалися за кубок Київської області цими вихідними в Бучі, сімнадцятеро отримали призові місця. Тринадцять золотих та чотири срібних медалі. Про це розповіли журналістці тренер Юрій Галімон та мама спортсменів Івана та Софії Журавльових.

Юрій Галімон та Марина ЖуравльоваАвтор: Наталія Клименко

Ранкова КітКава з каратистами. Гарні новини, позитивний ранок, смачний напій. Сьогодні на зустрічі з журналісткою не лише тренер, а й мама двох спортсменів, які займаються карате і стали переможцями у змаганнях. Знайомтеся, Марина Журавльова. У пані Марини син та донька. Сину — одинадцять, доньці — сім. Діти відвідують секцію карате. Старший Іван займається уже п’ять років, молодша Софія — рік. Вони брали участь у змаганнях у Бучі. Марина розповідає, що дуже хвилювалася, бо син після травми півроку не відвідував заняття, і лише два місяці перед змаганнями був на тренуваннях.

«Практично за місяць знаємо, що мають відбутися змагання»

— Це були його перші після такої тривалої перерви змагання, — ділиться пані Марина, — та, попри хвилювання, у нас перше місце. Мене дуже порадувало те, що він цього разу був дуже уважний до зауважень семпая. Як то кажуть, повністю чув тренера, бо раніше у нас усіляке було, в тому числі і вагання. А цього разу дослухався до усіх зауважень, бо ж суперники добре підготовлені. Я дуже хвилювалася. Переживання ще й додавалися, бо двоє спортсменів. Треба було встигнути, не пропустити бої. Словом, хвилювань вистачило, але й результативність порадувала.

— Ви, коли обирали вид спорту, чим керувалися? — цікавлюся.

— Зі старшим було так: «Ти хлопчик, тобі це потрібно». З молодшою — це суто її бажання. Вона бачила приклад брата, вона з цим росла. Ми спочатку ходили на гімнастику, але вона весь час запитувала: «Коли я зможу піти на карате?» Я все казала: «Таких маленьких ще не беруть, почекай». І в шість років ми пішли. Софія просто горить цим усім. Івану теж подобається, хоча усілякого було, але, знаєте, після травми він сам зробив свій вибір і остаточно зупинився на карате.

Кубок у БучіФото: Первомайська федерація кіокушн карате

— Як проходить підготовка до змагань?

— Ми практично за місяць знаємо, що мають відбутися змагання. І у нас починається серйозна підготовка. Це і ранкова зарядка, і кількагодинні тренування, і дотримання режиму дня. Та і ми, батьки, розуміємо всю свою відповідальність, тому контролюємо, мотивуємо і підтримуємо.

— Те, що батьки їздять разом із дітьми на змагання, якось допомагає?

— Звісно, діти відчувають підтримку і дуже стараються. А ще перед змаганнями ми обов’язково ведемо їх десь на прогулянку чи на екскурсію, щоб вони відволіклися і перезавантажилися. Коли батьки підтримують, у дітей наче друге дихання відкривається. Вони дуже стараються. Тому ми намагаємося бути поруч на всіх змаганнях. У Івана їх за п’ять років було чимало, у Софії це шості змагання. Вона у нас боєць.

«Перед змаганнями обов’язково ведемо дітей десь на прогулянку чи на екскурсію»Фото: Первомайська Федерація Кіокушин Карате

— Не страшно під час війни виїздити з дітьми? — знову запитую.

— Ми за цей час звикли жити з тривогами. Звісно, що страшно, переживаємо, але рухаємося далі і живемо. Це уже наше. Ми так живемо.

— А як ви почули про повномасштабне вторгнення?

— Ми якраз збиралися їхати на Ірпінь. Там мали відбутися змагання. Зранку прокидаюся і дивлюся повідомлення в групі, пише Анастасія Андріївна, що у зв’язку з ситуацією змагання відміняються. Я спросоння не могла зрозуміти, яка така ситуація. Але потім, коли зателефонував чоловік, то стало зрозумілим, що почалася війна. Вірити не хотілося, але все те виявилося правдою. Тоді все закрутилося, завертілося: підвали, переживання. А потім чоловік сказав: «Ні, ви їдете». Я якийсь час противилася, але таки поїхала з дітьми до Чехії. Там у мене сестра, то вона нам допомагала адаптуватися. Ми навіть секцію карате там знайшли, але ті заняття не порівняти з нашими. У нас серйозні вимоги, підхід, а там з дитини просто пилинки здувають. Та і самі турніри коли проходять, інформації практично ніякої. Ми коли перший раз брали участь, то на нас майже ніхто не звернув уваги, але коли продемонстрували результат, тоді зацікавилися. Питали, хто у нас тренер та подяку передавали. Та довго ми там не змогли бути, через одинадцять місяців повернулися додому і, звісно, повернулися у спорт.

Кубок Київської області, БучаФото: Первомайська федерація кіокушин карате

«Турнір був доволі непростим»

— Дітям важливо, — вступає в розмову Юрій Галімон, — бути вмотивованими. Ось батьки їх і мотивують під час змагань: допомагають в екскурсіях, підтримують, а до змагань створюють всі умови для занять і тренувань. Бо коли іде бій, то там спрацьовують уже навички. І під час змагань вони відпрацьовують ті знання, які отримали на заняттях. Зрозуміло, що діти в стані стресу, бо всі нервують, скільки б років не їздили на турніри. Якщо спортсмен не набагато вище класом, то тоді ще не сильно відчувається паніка, але коли вище, тоді їх атакує панічний страх. Тому що іде потужний натиск супротивника і тоді включається інстинкт самозбереження. І тут уже спрацьовує психологія, до якого психотипу дитина відноситься. Ми маємо три психотипи. Перший, коли при критичній ситуації дитина біжить і дає здачі, другий — цепеніє, третій — тікає. Дитина або б’ється, або кусається, або замикається. До речі, у нас така ж ситуація була з Ванею Журавльовим. А колись у нас було й таке, що противник мав вагу на 35 кг більше, але спортсмен не злякався, а, навпаки, пішов в атаку.

— Чи важкими були ці змагання для спортсменів? — цікавлюся у Юрія.

— Цей турнір був доволі непростим. Були представники шести областей України, це близько 270 учасників, дев’ятнадцять із них – наші спортсмени. Стільки ж було і батьків. Практично були усі мами і тата, окремі навіть родинами поїхали. Не було першого складу, більш досвідчених, бо вони готуються на чемпіонат Європи. В принципі, важкі були змагання, бо поїхало дуже багато новачків. Це вік сім-вісім років, які мали лише перші або другі змагання.

Але результативність крута!

Із 19-ти — сімнадцять нагород наших. Ми задоволені результатом: зібралися, отримали досвід, отримали багато відгуків про нашу команду. Та ще й зустрілися з нашими колишніми вихованцями Катериною Шинкарьовою та Лєсніковим. Окрім усього, не було ніяких скандальних моментів, що дуже важливо.

— Вимогливість тренера вас не лякає? — звертаюся до пані Марини.

— Ні, ми звикли, — відповідає. — Це навіть в допомогу дітям, немає коли розслаблятися. Ми знаємо, що тренер у нас принциповий і дуже вимогливий. У нього немає просто так. Якщо він робить зауваження, то воно суттєве.

— Знаєте, у нас батьки витривалі, — продовжує тренер, — вони просто бажають успіху в житті своїм дітям. Вони прекрасно розуміють, що важко, але все-рівно ведуть дітей на тренування, мотивують, десь примушують. А коли діти перемагають, то батьки відчувають гордість. Я розумію так: якщо чогось досягти, то треба просто займатися. Я останнім часом настільки став цінити життя і час, що у мене немає вільних хвилин, аби комусь щось доводити. Я просто беру і роблю. У дітей має закладатися розуміння успіху, а батьки роблять усе, щоб діти були успішними, бо результат та змагання — це не догма. Це один із способів, щоб дитина була супервитривала та суперуспішна.

Бо якщо вони в такому важкому виді спорту будуть чемпіонами, то точно стануть успішними в житті. І наші вихованці це підтверджують.

«Від’їжджаємо на європейський турнір у Польщі»

— Що на перспективу? І які прогнози?

— Днями ми від’їжджаємо на європейський турнір, який проходитиме в Польщі, в місті Катовіце. Їдуть дванадцять старших спортсменів, які не брали участі в цих змаганнях. Це частина наших дев’ятирічних вихованців. Ми все зменшуємо віковий бар’єр, скоро поїдуть пятирічки (сміється — авт.). Щодо прогнозу, то думаю, що п’ятеро дорослих мають зайти в трійку переможців. Це прогнозований результат. Думаю, що вони втримають цю марку. Знову ж таки, не перші, бо перший результат прогнозувати важко, бо вони ж таки діти. Останні, а це сім чоловік — все буде залежати від морально-психологічного стану самих спортсменів та їхніх батьків, які їдуть з ними. А їдуть практично усі. Фінансове забезпечення традиційно беруть на себе батьки. Будемо пробувати екскурсії організувати, бо це важливо. І ще — їдемо на орендованому автобусі.

Юрій Галімон, Марина Журавльова та Наталія Клименко. КітКава у ПервомайськуФото: Наталія Клименко