Через повномасштабне вторгнення окупантів Україна щоденно несе втрати серед військових і цивільного населення. Кожного дня о 9:00-й ранку по всій території країни оголошується загальнонаціональна Хвилина мовчання та пам’яті за загиблими героями та мирним населенням. У Первомайську Хвилину пам’яті оголошують на центральній площі, але, на жаль, далеко не всі містяни віддають гідну шану полеглим та не зупиняються, коли лунає Хвилина пам’яті. Журналістка запитала у первомайців про їхнє ставлення до ситуації.
— Питання дуже непросте і болюче. Думаю, що через роздратування, яке останнім часом дуже зросло, люди перестали звертати уваги на головні речі в цьому житті. Більшість, на жаль, стала якоюсь байдужою до всього, що відбувається навколо. Як допомогти усвідомити? Ну, виховуємо ж ми дітей, то і дорослих теж треба виховувати в цьому напрямку. Знаєте, а ще мені здається, що поки ця ситуація не торкнеться особисто людини, навряд чи вона зрозуміє. Сьогодні спиняються ті, у кого хтось на фронті, або когось втратили. Особисто я, коли проходжу повз Дошки Пошани, завжди низько схиляю голову і подумки дякую за мирний день. Звісно, коли чую Хвилину мовчання, то спиняюся і віддаю шану героям. Хвилина мовчання — це повага до військових
— Думаю, як би це цинічно не звучало, люди звикли до всього, що відбувається навколо. Якщо раніше був страх перед невідомістю, то сьогодні він переріс у якусь байдужість. От я була в Хмельницькому, то там люди свідоміше підходять до Хвилини пам’яті. Там дійсно зупиняються і віддають шану героям. Окрім усього, у них є Алея Слави, де у людей є можливість вшанувати пам’ять не лише у Хвилину мовчання, а в будь-який час. Думаю, що нам варто було б перейняти такий досвід.
— Навіть не знаю. Це має бути в серці, ось тут. Має бути повага до військових. Але я останнім часом спостерігаю таку картину, коли самі військовослужбовці далеко не завжди відгукуються на такі акції. Таку картину спостерігала у місцевих маршрутках: коли у вухах навушники і повна байдужість. То якщо військові так, то що вже говорити про цивільних.
— Важко відповісти. Мені здається, що всі живуть своїм життям і доки ця тема особисто не чіпляє, доти й у людей певна байдужість. Лише власна втрата, коли когось із рідних ти втратив на війні, тоді починають реагувати. Скажу на власному досвіді, у мене є людина на фронті, за яку я переймаюся. Мені болить, тому для мене це важливо. Але я переймаюся конкретно. І думаю, що це нормально, бо ж людина не може обійняти увесь світ. Має бути, звісно, Хвилина пам’яті, бо маємо розуміти, завдяки кому ми сьогодні живемо у відносному спокої.
— Треба, щоб ця хвилина була від щирого серця. Примусити людей ніяк не можна. Я особисто кожного ранку, коли приїжджаю на роботу, іду до Дошки, де світлини наших Героїв, і віддаю їм шану. Коли просто мовчки стою, коли зі сльозами на очах, коли із розповіддю до хлопців, бо половину їх знаю. Знаєте, не обов’язково о 9.00 ранку згідно Указу Президента згадувати та вшановувати хлопців. Але, звісно, коли звучить Хвилина мовчання, то треба бодай призупинитися, руку до серця прикласти, побажати смерті ворогам — і це вже буде знак пошани. Але все це має іти від душі, від серця. А взагалі тема дуже непроста. Треба вчити людей бути вдячними, треба пояснювати, коли везуть героя на щиті, треба стати на коліно, а не так: тут тобі похоронна процесія, а поруч байдужість.
Нагадаємо: нещодавно на круглому столі дружина загиблого воїна Ірина Тихончик підняла тему вшанування пам'яті воїнів під час Хвилини мовчання. Вона часто буває свідком, коли люди у Первомайську, на центральній площі, абсолютно не звертають уваги на заклик зупинитися на хвилину і схилити голову перед тими, хто загинув за наше вільне життя.
