На Первомайщині Микола Савицький багато років поспіль розвиває бджільництво. В цьому році зважився запросити військових та і просто інших охочих пройти бджолину терапію. В чому секрет «сну на вуликах» та як потрапити до бджоляра? Розкаже журналістка Гард.City
У вечірню Грушівку до бджоляра в гості
Микола Савицький та Наталія КлименкоФото: Наталія Клименко
У вечірню Грушівку в гості до Миколи Савицького потрапила несподівано. Підштовхнула до цього Лорина Лисогурська, яка вже бувала на пасіці у бджоляра і знала, що пан Микола планує взятися за реабілітацію для військових. Те, що стосується допомоги військовим, у мене завжди в пріоритеті. Тож як тільки Лорина зателефонувала, тут же миттєво зібралася і поїхали.
Пасіка практично на краю Грушівки. Далі хіба що степ та знаменита Дубровка. Нас зустрічають привітні господарі — пан Микола та його дружина Лариса. Вони приятелі Лоринині і шанувальники її творчості. Заходимо на обійстя і відразу потрапляємо в обійми квітучої та пахучої садиби. Чого тут лишень немає: лілеї, троянди, соняхи, юка, пеларгонія. Поодаль фруктові дерева, виноградник та невеличкий город. Все доглянуте, видно, що з любов’ю. Поки Лорина й Лариса між собою щебечуть, ми з паном Миколою починаємо говорити про бджіл, вулики та про сон на вуликах. Звісно: про «сон на вуликах» чула раніше, але щоб на власні очі бачити, як то воно, то це вперше.
Запитую у Миколи Миколайовича, як визріла ідея і чи давно займається бджолярством.
«Маю власну пасіку та невеличкий апібудинок для оздоровчого сну»
— Я уже років із сорок займаюся бджолами, — розповідає пасічник. — І навернув мене до цього мій тесть. Я сам військовослужбовець, служив у розвідці. Якось приїхав з Німеччини у відпустку, а тесть мені говорить: «Давай зі мною на пасіку». Ось так я уперше потрапив до царства бджіл. Звісно, що вони мене покусали, руки попухли, але то таке, головне, що я звідти привіз книжечку «Якщо ви маєте бджіл». Мені її подарував тесть. І ви знаєте, я закохався у цю справу. І ось тепер маю сто п’ятдесят сімей бджіл, маю власну пасіку, яка збудована за європейськими стандартами, та невеличкий апібудинок для оздоровчого сну на вуликах. Все це робив я власними руками, та і взагалі люблю робити все сам.
Поки розмовляємо, мою увагу привертає невеличка будівля, поруч якої по обидві сторони квітнуть мальви. Виявляється, то і є апібудиночок. Пан Микола запрошує всередину. Там тихо й затишно, а ще — пахне медом. Десь віддалено чується гудіння бджілок. Саме приміщення оформлене в стилі української хати: домоткана ряднина, рушник з образами та лежанки для сну. Для мне все це уперше, тому продовжую розпитувати.
«Біополе бджіл лікує людину»
— А де ж бджоли? — цікавлюся.
— А ось вони, — показує господар, — просто під лежанкою. Тут дві бджолині сім’ї, виліт у них на вулицю, але вентиляція повітря відбувається просто тут, тож людина має змогу дихати лікувальним повітрям. Загалом, це свого роду релакс та реабілітація. Тому намріяв я собі в цей час допомогти нашим військовим. Тут можна відновити свої сили, просто поспавши на вуликах, послухати гудіння, побути наодинці з природою і відпочити духовно. Бо біополе бджіл лікує людину.
— А як прийшла сама ідея?
— По-перше, сьогодні дуже багато інформації в інтернеті. По-друге, раніше я багато кочував з бджолами, то бувало втомлюся, та й ляжу на вулики й засну. Отак і зрозумів, що то корисно. Загалом, я сам за освітою медик, то цілющість усього процесу добре розумію.
«Дуже хочеться допомогти нашим хлопцям»
— А чи маєте уже тих, хто пройшов у вас курс реабілітації?
— Хіба що свої. Ото приїздять, відпочивають, набираються сил. Ось зовсім нещодавно Лорина В’ячеславівна була. Їй дуже сподобалося. Звісно, дуже хочеться допомогти нашим хлопця, бо ж вони заслуговують на те, аби хтось подумав про їхнє здоров’я. Тому й пропоную сьогодні саме військовим приїздити на реабілітацію.
— А чи можуть просто охочі до приїхати до вас на бджолотерапію?
— Звісно, а чого б ні, ми всім будемо раді. Бажано приїздити зранку і зі своїми простирадлами заради гігієни.
— А скільки коштуватиме одна процедура?
— Знаєте, я людина, яка не заради грошей це робить. Я отримую задоволення від того, якщо комусь приношу користь. Тому, якщо людина захоче залишити якихось п’ятдесят гривень, то і за це дякуватиму.
— А загалом чи прибуткова сьогодні справа бджоляра?
— Зараз все непросто, звісно, що і прибутку практично ніякого, бо ж кіло меду всього 45 грн, а мені тільки, щоб дістатися сюди на пасіку, на місяць потрібно дві тисячі гривень. Маю певну клієнтську базу, то вони й виручають. А так, утримувати сьогодні пасіку — задоволення не із дешевих. Я би уже і мріяв комусь передати свою справу, але поки немає кому.
— А що для вас бджолярство?
— Це все моє життя. Найбільше люблю оглядати комах. Це найприємніше з усієї справи бджолярства. Все інше — то важкий труд, який вимагає концентрації, уваги та фізичного навантаження. Я вивчив поведінку комах, вони вивчили мене. Я, до речі, коли іду до них, то одягаю лише маску на обличчя, все інше не прикрите. Та і димом рідко користуюся.
— То ви маєте якісь секрети?
— Та секретів ніяких, просто, коли виводжу матку, то маю справу з генетикою. І так формую сім’ї. На кожну сім’ю у мене є біографія і я бачу, що це за сімейка: для прикладу, ця незлобна, а ця дає багато меду, і потім навесні виводжу матку з цієї сім’ї.
«Краще раз спробувати і відчути переваги бджолотерапії самому»
— Тож яка все-таки користь від сну на вуликах? — допитуюсь.
— Якщо вже геть коротко, то сон на вуликах з бджолами сприяє нормалізації артеріального тиску, благотворно впливає на дихальну систему, очищує бронхи, покращує імунітет та заспокоює психіку, — стверджує бджоляр. — І цей список ще можна довго продовжувати, проте краще хоч раз спробувати і відчути переваги бджолотерапії індивідуально.
— Кілька слів про війну.
— Я сьогодні прочитав гарний вислів: щоб їх побільше вбивали. Ось такі маю відчуття.
— Перемога буде скоро?
— Вона уже була б давно, якби не керівництво, яке думало про шашлики, а не про захист України. І зараз багато помилок, треба думати в першу чергу про захист.
По хаті тиша розіллята. П’ємо вечірній чай
Наша розмова плавно перейшла в екскурсію пасікою. Пан Микола мені показав, де і як живуть божі комахи, як вони працюють, продемонстрував, де качає мед. А потім ми пили трав’яний чай, який нам приготувала господиня та смакували домашнім вином. До речі, пані Лариса завжди поруч свого чоловіка: допомагає та надихає. Ми сиділи, гомоніли, обмінювалися думками, Лорина читала поезію. І так було тихо й добре. «Чебрець, ромашка, липа, м’ята. Оце, мабуть, так пахне рай. По хаті тиша розіллята. П’ємо вечірній чай». Дякую за теплий літній вечір, за гостину, за мед і можливості.
Якщо комусь сподобалася ідея «Сон на вуликах» і ви шукаєте таку можливість, то рекомендую: Микола Миколайович Савицький. Телефон: +38 (099) 368-34-50.
Матеріал створений у рамках проєкту «Голоси України» в рамках ініціативи Ханни Арендт за підтримки фонду European Centre for Press and Media Freedom та Federal Foreign Office Germany. Партнери не впливають на контент і не несуть за нього відповідальності.
