Блогер, журналіст Володимир Золкін, добре відомий українцям записами відеоінтерв’ю із російськими полоненими, завітав до Первомайська. Він знайшов трохи часу для спілкування із журналістом Гард.City.
Чому Володимир Золкін приїхав до Первомайська
Власники підприємства «Райагробуд» вже досить тривалий час з’ясовують стосунки. Кожна зі сторін звинувачує опонента у незаконних діях. У конфлікті вже задіяні суд та силові структури. А зараз у вихорі подій виринув і відомий журналіст Володимир Золкін: одна зі сторін вирішила надати розголосу подіям, які відбуваються у Первомайську.
Блогер Володимир Золкін та адвокат Олексій ШаларуФото: зі сторінки Олексія Шалару у фейсбуці
Власне з отого самого виру подій ми Золкіна і вихопили на декілька хвилин, аби поспілкуватись: але не про причину візиту і проблеми підприємств, а про те, що було цікаво дізнатися про його медійну діяльність.
Розмова була майже спонтанною і короткою, але декілька питань таки вдалося поставити і почути на них вичерпні відповіді.
Володимир Золкін: «Є росіяни, які пускають під відкіс потяги на території росії»
— Щодо міфу «харошиє рускіє» — він для вас остаточно розвіяний?
— Взагалі не розумію: кому і навіщо потрібно давати формулювання про хороших чи поганих рускіх. Є рускіє, що вбивають рускіх, точніше, росіяни, що вбивають росіян. Рускіє — це ті, які жили на території України десь до навали хана Батия — оце були рускіє. А далі є московити, які потім стали росіянами, і є ми, котрі потім стали українцями. Отже, є росіяни, які вбивають росіян. А є і росіяни, які допомагають нам вбивати росіян. Є росіяни, які пускають під відкіс потяги на території росії. Я не знаю, хороші вони чи погані, проте знаю, що їхня діяльність позитивна для нас, і я закликаю вас використовувати таких росіян, а не думати над тим: хороші вони чи погані — це буде практично і зрозуміло. Чим більше ви знайдете росіян, які вб’ють інших росіян, тим більше, умовно кажучи, хороших росіян ви знайдете — якщо вже лінійно відповідати.
— Моє питання стосувалося того, що, можливо, коли ви спілкувалися із полоненими, хтось із них вам здавався більш людяним, хтось менш людяним. Не подумайте, що я намагаюся витягнути із вас відповідь про те, що ви їм співчуваєте — це все більше про те, як ваше ставлення до них змінювалось із часом.
— Мені може хтось із них здаватися більш людяним або менш людяним — і зараз, і тоді. Єдине, що тоді, на початку, я міг думати, що усе це якась величезна помилка, що ці, які прийшли, вони якісь тупі ідіоти. І також думав, що ті, які будуть іти далі, будуть якісь розумні чи розумніші. І чим більше я з ними спілкувався, тим більше розумів, що розумніших немає. Я зрозумів, що ніякої помилки не сталося — це ментальність, вони всі такі. Вони всі пусті, вони всі «палітікай нє інтєрєсуютса», вони всі «люді малєнькіє» і вони всі будуть вам так відповідати на будь-яке питання, над яким треба замислюватись. Вони не будуть замислюватись.
— Як ви усе це потім витрушуєте зі своєї голови?
— Я нічого нізвідки не витрушую. Немає необхідності в цьому.
— Це ж може закипіти голова.
— Знаєте, вони й не дають так багато інформації, від якої може закипіти голова. Усе, що вони мені казали у перші місяць-два — це все просто повторення. Після того, як я зрозумів, що вони собою являють, яке вони ніщо, вже знаю, що там немає від чого кипіти голові. Усе це просто повторення одних і тих самих шаблонів, які вони постійно розповідають по колу. Якщо з одного боку вони люді «малєнькіє і палітікай нє інтєрєсуютса», то з іншого боку є шаблони, які їм забивали в голову впродовж тридцяти років, наприклад: «дамбілі бамбас», «українська мова штучна» тощо. Я навіть завів окремий канал, присвячений саме такій темі — він не для підписників, я на ньому не публікуюсь. Там я склав близько 60-ти постів із вичерпною аргументацією та контраргументацією їхніх шаблонів. Там не саме спілкування з ними, а більше перелік усього, що вони кажуть зазвичай.
Ютуб-канал Володимира Золкіна: на 23 травня понад 2 мільйони підписників.
Фото: з ютуб-каналу Володимира Золкіна
«У цієї роботи контрпропагандистська та інформаційна функція»
— Скільки інтерв’ю вам доводилось брати максимально за день — кількісно?
— Якщо це повноцінні інтерв’ю, які тривають годину-дві, то їх може бути чотири. Максимум таких інтерв’ю у мене було шість: троє пройшли через мене до обіду і троє після, по півтори години кожне інтерв’ю. Бувало таке, що двадцять людей заходить, я поспілкувався стисло, по дві хвилини, якщо немає про що говорити — усе це є на моєму каналі. А з кимось можу дві години поговорити, якщо людина йде на спілкування і надає хоч якісь аргументи, які я міг би контраргументувати для того, щоб там, у них, дивилися це і чули. А якщо він сидить і просто мовчить, я розумію, що сенсу у такому спілкуванні взагалі ніякого немає.
— У батьків у головах теж нічого не змінюється після дзвінків — ваших і їхніх синів?
— Змінюється, але дуже повільно і у небагатьох. Якби росіяни були в стані проаналізувати усе, що сталося, якби вони були в стані усвідомити ту інформацію, яку їм дають російські полонені — усе це мало б вплинути на десятки мільйонів росіян і війна вже мала б закінчитися — якби вони могли аналізувати інформацію. Їх привели до того, що все навколо — це фейк. Просто є «наш фейк» і «не наш фейк», вони мислять так.
— Чи сприймають батьки слова синів так, ніби вони теж розповідають їм фейк, тому що ви нібито натисли на них, щоб вони саме так розповідали?
— Здебільшого, так. Вони думають, що ми їх змушуємо розповідати саме так. Якщо подивитись, які інтерв’ю з нашими полоненими роблять росіяни, там ви побачите, що усе це читається з папірця і під примусом.
— Якщо уся ваша діяльність майже не впливає на свідомість росіян, тоді який глобальний сенс в усьому цьому?
— Глобальний сенс — це фіксація історично: колись люди захочуть передивитись це. Думаю, це захочуть подивитися лікарі, аби проаналізувати. І вони зможуть це зробити, завдяки нашим інтерв’ю. Друге — це обмін. Ми їх показуємо для того, аби потім обміняти. Ми кажемо їхнім мамочкам, мовляв, ідіть і робіть щось, аби його забрати додому. Це працює і цим вже займаються компетентні органи, не ми. Ми робимо свою роботу. Можна сказати, що ми виконуємо пропагандистську функцію, але насправді вона контрпропагандистська. І зрештою головне — інформаційна функція. Не дивлячись ні на що, у цьому неодмінно є сенс — хоч трошки, але щось таки до деяких росіян доходить.
