Наприкінці квітня 2024 року у Первомайську відбулася презентація робіт всеукраїнської благодійної акції «Малюнок надії». Після дводенної виставки у краєзнавчому музеї малюнки поїхали на своє місце призначення: до шпиталю у Львові. Про те, як монтували експозицію, враження і плани на майбутнє розповіла ініціаторка акції, художниця Катерина Баранюк.
«Дуже багато моментів було, які розчулили до сліз»
Розповідає Катерина Баранюк:
— Такі проєкти дуже потрібні і дуже важливі, зважаючи на реакцію хлопців, які проходять реабілітацію в шпиталі, і медпрацівників. З першої хвилини, як ми почали монтувати експозицію, біля нас постійно хтось був, постійно хтось дивився і ділився своїми враженнями. Коли роботи вже були змонтовані на стелі, хлопці, яких везли на каталках, казали: «Везіть трошки повільніше, бо не встигаємо розгледіти». Один військовий на інвалідному візку під’їхав і питає, чи є роботи з Черкас. У нас якраз такі були. Він каже: «Як добре побачити частинку Батьківщини».
Катерина Баранюк біля змонтованої експозиціїФото: із особистого архіву
Я спілкувалася з художниками, які робили розписи, щодо символіки розпису. Одну з робіт виготовила мати, у якої син в полоні. Вона каже, що люди, які безпосередньо з розписом пов’язані, знають символіку, і на будь-якому кінці світу можуть «прочитати» його: «Може, якщо мій син буде в шпиталі, він зрозуміє, що це робота з Миколаєва, і ця робота моя».
Дуже багато моментів було, які розчулили до сліз, але потрібно було триматися. У жодному разі там не можна із сумним обличчям, ні в якому разі погляди з жалем: це такий психологічному момент.
Із самого початку акції у нас був запит тільки на коридор. Довжелезний коридор, з приймальні перехід між одним відділенням та іншим. Учасників акції було дуже багато. У перший день ми оформили ту зону, яка в нас була на меті. А потім пішли по інших відділеннях. На другий день ми оформили повністю пульмонологічне відділення, там теж своя історія була: почали хлопці виходити, просити роботи, скотч і вішали роботи над ліжками. Один військовий попросив чотири роботи, сказав, що він їх буде возити з собою, сам відібрав ті роботи, які йому припали до серця. Вражень купа.
За 2 дні змонтували 400 робіт
— Потім, коли ми це зробили, зрозуміли, які обмежені терміни були, тому що строки були встановлені саме до Великодніх свят — розфарбувати їм небо. За два дні змонтували чотириста робіт — таке відчуття, що нам Небо допомагало.
Мотування робіт на стелі коридору
Пані Катерина каже, що із самого початку, від ідеї до завершення, все пройшло гладесенько-рівнесенько: «Ми познайомилися із чудовими людьми. Перед тим, як їхати у Львів, у фейсбуці зробили публікацію: «Львів’яни, потрібна допомога». І тиша. У фейсбуці алгоритм відображення публікацій якийсь особливий. Тільки через 2 чи 3 дні після публікації, коли ми вже були на місці, почали звертатися люди. Прийшли допомогти. Ці світлі, добрі, чуйні люди. Одразу привезли драбину, бо драбини не було. У цьому проєкті не було випадкових людей, вони відсівалися на перших етапах.
Починаючи від дітей і дорослих художників, завершуючи волонтерами. Це нові знайомства, нове спілкування. І медики та військові у шпиталі — світлі люди».
Нас оточували світлі, добрі, чуйні людиФото: із особистого архіву Катерини Баранюк
— Які у вас плани на майбутнє, чи будуть ще такі акції?
— Так, тому що шпиталів багато. Але зараз потрібно видихнути. Ми закрили 70% акції, тому що ця акція була не тільки для військових, а й для творчих людей — показати, наскільки велику силу має єднання людей, вони були, як осяяні одним сонцем. Потрібно зробити усім листи подяки від фонду («Янголи нескорених», — прим. авт.). Тобто є ще великий відрізок роботи. І є шпиталі. Є на меті підключати до продовження акції інші шпиталі, але більш розмірено.
— Так, треба відпочити, мабуть, щоби з’явилося натхнення продовжувати?
— Є мета, — каже Катерина. — Вона така, що, коли ти розумієш, що ти спроможний дати світло цим малюнком, коли є реальний результат, виконаний проєкт, і ти бачиш, як воно впливає, то натхнення... воно приходить само собою.
У шпиталіФото: із особистого архіву Катерини Баранюк
— Військові віддають найцінніше, щоб захистити цивільних: своє життя, своє здоров’я, — нагадує пані Катерина. — І ми завдяки їм маємо змогу малювати, жити, щодня прокидатися. Вважаю, якщо я спроможна щось зробити, то мій обов’язок — зробити це. І так вважає вся моя команда.
Підключилися досить потужні волонтери, питають: що потрібно шпиталю? Лікарі кажуть: хлопцям потрібна увага. Їм потрібне розуміння, що про них не забули. Розуміючи, що у нас відбувається на фронті, ми всіляко намагаємося допомогти військовим там. А ті, хто вже отут, отримали поранення, складно уявити, які відчуття їх переповнюють. Дуже багато людей в інвалідних візках, дуже багато молодих хлопців. Якщо ми такими акціями можемо дати часточку світла і тепла... Деяким здається, що це не важливо: ну, що вирішує малюнок? Але це такий симбіоз емоцій і почуттів! Нехай на секунду, нехай на хвилину, нехай на той момент, коли вони проходять повз роботи, вони (військові, — прим. авт.) зупиняться, і будуть дивитися, і на хвилину вони відволічуться, забудуть той жах, який неможливо забути, але вони відволічуться. Саме про це ми спілкувалися із медпрацівниками, полковник пан Тарас із морально-психологічного забезпечення те саме говорив весь час.
Дуже вдячна всім, хто долучилися, нашій команді. Це Аня Христенко, яка приїхала з Польщі, щоб допомагати монтувати експозицію, привезла роботи: у нас поляки долучилися до акції. Було два малюнки людей, які живуть в Познані. Це Ганна Халджаєва, яка перша почула фразу: «У мене є ідея!» Це Артем Христенко. Це отець Володимир (Головчак — авт.), він нам емоційно допоміг, він підтримав, він благословив все це. Це родина Вовків, магазин «Будмаг», підтримували нас в процесі. Ми розуміли: у разі якихось непередбачуваних моментів у нас буде підтримка. Нас не так багато, та ми зробили це. Ця акція була потрібна, Всесвіт послав її нам. І запит, і людей, які брали участь в реалізації проєкту.
Повністю історії цієї акції можна прочитати у публікаціях на сайті.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
