15 березня 2024 року в Первомайській гімназії №3 відкрили Стіну пам’яті на честь нашого земляка Олексія Соколовського, котрий навчався у третій школі, боронив Україну із 2014 року, незважаючи на важке поранення, після повномасштабного вторгнення повернувся на фронт, та загинув у бою з російськими окупантами в лютому 2023-го. Спогадами про Олексія Соколовського поділилися викладачі гімназії та мати захисника.
«Перемога буде за нами, тому що нас захищали і захищають такі люди, як Олексій»
Зустріч розпочалася хвилиною мовчання на знак пошани до Олексія Соколовського та усіх загиблих захисників України.
Відкриття Стіни пам'яті у Первомайській гімназії №3
Про воїна розповіла Світлана Іванівна Григорук, педагог-організаторка:
— Олексій Соколовський навчався у нашій гімназії. Навчався добре. Улюбленими предметами були історія, література, хімія. Дуже любив читати. Вивчав історію українського війська. Мріяв бути військовим. Двічі вступав до училища прикордонних військ. У 1996-1997 роках проходив військову службу у лавах Прикордонних військ України.
Як і кожен батько, мріяв про щасливе життя своїх дітей, Максима і Богдана. Мріяв про їхню щасливу долю. Тому, коли прийшла війна на нашу землю, довго не розмірковував, адже це могло перекреслити майбуття всієї країни.
1 вересня 2014 року пішов добровольцем у батальйон «Донбас». У жовтні 2014-го перейшов до славетної 93-ї бригади «Холодний Яр». 17 січня 2015 року був у складі групи, яка на п’яти БМП і двох танках вирушила до монастиря, розташованого поблизу головного терміналу Донецького аеропорту, де прийняла бій, під час якого Олексій зазнав важких поранень ніг і тулуба. Тривалий час лікарі боролися за його життя в реанімації. Була загроза ампутації. Довго лікувався, аби знов почати ходити. Незважаючи на наслідки поранення, 8 червня 2022 року Олексій знов повернувся у зону бойових дій.
Фотоматеріали зі Стіни пам'яті
8 лютого 2023 року загинув як Герой, зі зброєю в руках, у повному оточенні, удвох зі своїм побратимом, знищивши кілька десятків ворогів протягом 30-годинного стрілецького ближнього бою, до повного закінчення набоїв. Донецька область, Бахмутський район, село Іваньківське. Тіло Героя вдалося забрати лише через місяць. Прощання відбулося 8 березня 2023 року у Михайлівському соборі Києва.
Фотоматеріали зі Стіни пам'яті
У 2016 році портрет Олексія у рамках проєкту «16» був розміщений в Second Floor Art Center в Адміністрації Президента. У газеті The Washington Post від 8 вересня 2016 року вийшла стаття про героїв АТО «Пильно подивіться в їхні обличчя». Зокрема там писали і про нашого Олексія.
Олексій брав участь у зйомках українсько-французького документального фільму «Ми — солдати» про трьох українських добровольців, які після поранення опинилися у шпиталі. Це один із найкращих українських документальних фільмів про війну.
Фотоматеріали зі Стіни пам'яті
Указом Президента України від 9 квітня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Олексій Миколайович Соколовський нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Також Указом Президента України від 28 липня 2023 року Олексій Соколовський нагороджений другим Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Фотоматеріали зі Стіни пам'яті
Розповідає Надія Миколаївна, мати Олексія Соколовського:
Розповідає про Олексія мати захисника, Надія Миколаївна
— У школі ми бували нечасто. Діти не давали приводу бувати тут. Ніколи не думала, що доведеться бути тут із такого приводу. Дякую вам, що шануєте його пам’ять. Мені тяжко дуже. Така світла дитина він був. Усім приходив на поміч. Він мав право не йти знов на війну. Але для нього була Україна понад усе, а потім родина. Пішов захищати: «Щоб хлопці, — каже, — мої не воювали, два сини».
Ділиться спогадами Ірина Гіталова, викладачка історії
Ірина Григорівна Гіталова, вчителька історії:
— Яким запам’ятала Олексія? Звичайний юнак, світла посмішка, променистий погляд. Дуже скромний, ввічливий і доброзичливий. Завжди мріяв про те, що буде у нього в майбутньому професія військового. Так воно і сталося. Мама на сто відсотків права: у школі бувати часто в неї приводу не було, дитина була дуже порядна, добре вчився, прагнув підставити плече другові, допомогти. На уроках максимально уважний, дуже цікавився історією, географією, багато часу приділяв вивченню історії українського козацтва.
Олексій Соколовський у школі
Ставши дорослим, створив родину, у нього народилися двоє синів. Ми також пишаємося тим, що один із його синів закінчив нашу школу, інший навчається у 9 класі і теж є випускником нашої гімназії. Також у нашій школі навчалася його менша сестричка Аня. Дуже гарна родина. Батьки завжди приходили у школу, коли треба було допомогти, або на батьківські збори, де вони чули тільки хороші, приємні відгуки про своїх дітей.
Хочу зазначити, що виховання у першу чергу йде з родини. Те, що Олексій став таким, справжнім захисником, і, хоч отримав дуже важку травму, яка давала йому можливість бути дома, а не перебувати на полі бою, пішов воювати — це великий внесок родини у виховання дитини. Школа пишається тим, що серед наших випускників є інші, які також захищають нашу незалежність і територіальну цілісність.
Його подвиг і його життя надихатиме наших учнів, як зразок відданості Батьківщині, родині, рідній землі.
Олена Іванівна Тарнягіна, вчителька зарубіжної літератури:
— Коли я прийшла у школу, перший клас, до якого я прийшла, був той, де навчався Олексій. Я пам’ятаю, як він любив вчитися, як поважали його діти в класі. Це взагалі був дуже хороший клас. Олексій любив читати. Ми зустрілися з ним після школи, і він мені сказав: «Олено Іванівно, я люблю перечитувати твори, які читали в школі». Він настільки любив Батьківщину, він настільки любив свою домівку, свою родину, що він просто не міг залишатися дома. Як дуже правильно сказала його мати, що він не допустить, щоб його діти пішли на війну. Коли він брав участь у воєнних діях, я знайшла його номер, подзвонила йому, було дуже приємно з ним спілкуватися. Він казав: «Як там вчителі, передавайте привіт». Питала: «Як ти там?» — «Все гаразд, Олено Іванівно. Зараз я волонтер». Навіть коли був пораненим, він волонтерив. Потім я дізналася страшну звістку. Але дійсно, Герої не вмирають. Вони живуть. Він буде жити в нашій пам’яті. Слава таким Героям, як Олексій. І тим Героям, які зараз боронять і захищають землю. І обов’язково Перемога буде за нами, тому що нас захищали і захищають такі люди, як Олексій.
Валентина Рубінська
Валентина Рубінська, активістка:
— Дякуємо Олексію за те, що він робив, за наш кожен день, за наш кожен ранок. Дякуємо всім-всім нашим хлопцям. У кожного з нас є рідні: чиїсь батьки, чиїсь брати, чиїсь чоловіки. Ми їм маємо дякувати щодня, це найменше, що ми можемо зробити. Щоранку маємо казати: «Дякуємо вам за те, що ми маємо можливість прокидатися вранці. Дякуємо за те, що ми маємо увечері можливість лягати спати. І оцих жінок, оцих мамів, ми повинні просто обійняти і їм також подякувати за таких дітей. Це просто золота дитина.
«Олексій мріяв про щасливу, соборну, незалежну Україну. Щодня дня він робив для цього максимум, але повсякчас запитував: себе: «Чи цього достатньо?». Ось таким був наш земляк Олексій Соколовський», — додає Світлана Григорук.
До завершення навчального року, до Останнього дзвоника, колектив гімназії планує встановити також меморіальну дошку.
Раніше ми писали про те, як містяни домагаються перейменування однієї з вулиць міста на честь Олексія Соколовського.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
