У Первомайську 20 родин загиблих воїнів самостійно облаштують на Кінецьпільському кладовищі пам’ятники: компенсацію в 38 тисяч обіцяє мерія. Про це 3 січня 2024 року йшлося під час спільного засідання родин воїнів загиблих з представниками мерії. Говорили також про облаштування Алеї Слави в пам‘ять про загиблих, про компенсацію та соціальні виплати. Журналістка побувала на засіданні. Репортаж з місця події.
Що відбулося на зустрічі в мерії
3 січня. П’ятнадцята година. У фойє Первомайського виконавчого комітету людно. Тут збираються родини загиблих в російсько-українській війні. Серед присутніх чимало знайомих. Тетяна Пчелінська втратила свого сина в 2022 році. І досі не вирішила питання встановлення пам’ятника. «Це уже не перше наше зібрання, — розповідає жінка, — говоримо, говоримо, а толку мало. Ось у мене на могилі сина земля просідає і нічого не можу вдіяти». Поруч біля мене ще одна мати героя. Каже: щоразу, коли збираються, переживає чергову душевну травму. Але що вдієш — треба йти і вирішувати питання. А їх у присутніх чимало: від встановлення пам’ятників до отримання державної допомоги.
Людей запрошують до малої зали виконкому. Тут їх зустрічає в.о. начальника управління соцзахисту Ольга Поліщук. Вона коротко оголошує питання, які планується розглянути, та надає слово міському голові.
Олег Демченко вітає всіх з прийдешніми святами і переходить до головного питання — облаштування Алеї Слави та пам’ятників загиблим. Його цікавить, що не влаштовує людей у вирішенні цієї проблеми, чому виникло питання знову і хто заколотник? А ще акцентує увагу на власній ініціативі щодо встановлення пам’ятників за кошти міського бюджету.
Олег Демченко: «Ми з вами уже неодноразово збиралися з питання облаштування Алеї Слави, встановлення пам’ятників, обговорювали їх, навіть одобрили ескізи. А коли справа дійшла до встановлення, розпочалися проблеми. Хотів почути, що не влаштовує та чому? Хотів би сказати, що ні в одній громаді пам’ятники не встановлюються за місцевий бюджет. Це була виключно моя ініціатива, але, як кажуть, ініціатива карається. Я запропонував за кошти місцевого бюджету встановити однакові пам’ятники та Алею Слави, щоб це було сучасно і мало гарний зовнішній вигляд. Всі збиралися, обговорювали, затвердили ескізи, вибрали ті, які вам найбільше сподобалися, а потім до мене почали надходити чутки, що щось не так. І це уже під час того, коли справа дійшла до встановлення, Сергій Іванович Музика виконав замовлення, але почалися проблеми. Чому, я не розумію, що не влаштовує? Хтось щось говорить про траву, про озеленення…».
Що ж не так?
Першою бере слово Людмила Ліворук, чоловік якої загинув минулого року. Вона наголошує на проблемах, які болять більшості присутніх. «Місце вшанування героїв російсько-української війни має бути виокремлене. Така думка більшості», — наголошує Людмила.
У розмову вступає Олена Орляк, син якої загинув навесні минулого року: «Дошка Пошани — це місце, де мають вшановувати живих людей, а місце для героїв має бути відведене окремо. Ми вносимо пропозицію: забрати фото героїв з Дошки Пошани і перенести в інше місце. Бо то ненормальне явище, коли батькам та дружинам доводиться бігати по всіх місцях увічнення пам’яті».
Розмова загострюється. Починається гамір. Звучать пропозиції щодо єдиного місця встановлення Алеї Слави та Меморіалу пам’яті. Найбільше пропозицій щодо встановлення Алеї пам’яті в центрі міста.
«Пропонуємо встановити одну стелу в межах міста, — говорить Ірина Узун, вдова героя. — Де вона буде, нехай нам запропонує міська влада. Бо відразу не можна сказати, де вона буде стояти. На те є певні рамки».
Міський голова наголошує, що в місті є два місця під такий об’єкт. Це біля Вічного вогню або в сквері біля пушки. Проблема лише у вивченні технічних можливостей. «Якщо технічні умови нам дозволять, то будьте певні, що такі можливості ми використаємо на всі сто відсотків», — говорить міський голова.
Свою промову продовжує Ірина Узун. Вона цікавиться компенсацією за встановлення пам’ятників (а це 38 000 гривень, обіцяні владою). Наголошує на тому, що компенсація не є оригінальним винаходом Первомайської громади, а здійснюється багатьма громадами України. А ще наголошує на тому, що двадцять родин, рідні яких поховані на Кінецьпільському кладовищі, готові за власний кошт обладнати алею та встановити пам’ятники. Від влади просять узгодження та конкретики у ескізах. Бо й досі плутанина в інформації щодо розмірів пам’ятників.
«Нам потрібно, — наголошує Ірина, — щоб ми в березні чи квітні почали замовляти пам’ятники. А для цього ми маємо знати чіткі вимоги щодо встановлення. Дайте нам розробку, ми самі поставимо. А компенсуйте нам те, що обіцяли. Все інше ми зробимо самі. Все буде гарно. Ми хочемо, щоб пам’ятники були відповідні званню Героя України».
У дискусію вступає заступниця начальника ЖКГ Тетяна Троян. Вона нагадує про виконані роботи і про попередні домовленості щодо місця розташування Алеї Слави.
Тетяна Троян: «У минулому році були закуплені матеріали на Алею Слави. Ми звернулися до Українського інституту національної пам’яті і нам дали відповідь, що ділянки для поховання рекомендуються відводити на центральних або більш відвідуваних частинах кладовищ. Вирішили це зробити на Кам’яномостівському кладовищі. Для цього ми, управління ЖКГ, придбали 420 квадратів тротуарної плитки (це на сам вхід до алеї) та бордюри. Кошти уже виділені на благоустрій, навесні роботи продовжаться».
Міський голова нагадує про попередні зустрічі, де були прийняті рішення, і демонструє фото, як має виглядати Алея Слави та нагадує про уже виготовлені десять пам’ятників комунальниками за ескізами рідних. Щодо стели, то вона буде виготовлена з червоного мармуру та матиме висоту 3,5 метри. Загальна ціна три мільйони гривень.
Розмова набуває гостроти через недостатність донесення інформації. «Від різних інстанцій — різна інформація», – так стверджують люди. Непорозуміння і в порядку захоронень, бо на визначеній Алеї Слави ведуться захоронення не лише загиблих військовослужбовців. Люди просять упорядкувати та навести лад в цьому напрямку.
Виплати родинам загиблих воїнів
Доволі гостро постало й питання стипендії, або ж соціальних щорічних та одноразових виплат.
Ольга Поліщук, в.о. начальниці соціального захисту: «Питання стипендії дещо трансформувалося. Ви знаєте, що зменшилося фінансування, і тепер коштів в бюджеті значно менше. Тому були внесені зміни до програми «Місто, де зручно всім». Ми залишили п’ять тисяч одноразової допомоги на всіх членів родини. І десять тисяч щорічно ви будете отримувати теж. Ця виплата до Дня пам’яті захисника, який відзначається 29 серпня. Ми вас не залишили без фінансування».
Ірина Узун, вдова: «Хочу внести до міської ради пропозицію від нашого імені через депутатських представників. Гроші бюджету на соціальні виплати розподіляти в індивідуальному порядку. Наводжу приклад своєї сім’ї. Дев’ять місяців минуло з моменту того, як не стало мого чоловіка. Лише місяць, як я почала отримувати пенсію. Вісім з половиною місяців я жила на виплату три тисячі з міського бюджету і 860 грн дитячих. Пачка суміші для годування дитини коштує тисячу, а їх потрібно п’ять. Якби не побратими мого чоловіка, то не знаю, як би вижила. Хоча я людина, яка працює все життя, яка ніколи не просила у держави ні копійки. Але залишилася у безвихідній ситуації. Тому пропоную внести зміни таким чином: сім’ям, які ще не отримують кошти з державного бюджету і не можуть утримувати дітей, зробити перерозподіл. До речі, чому минулорічні кошти, які залишилися, не перерозподілили між такими сім’ями, як ми? Повірте, якщо я отримаю обіцяне від держави — ні я, ні моя дитина не претендуватимуть на гроші місцевого бюджету (Дитина в родині Узун народилася через 2 місяці після загибелі батька. Ірина не може добитися виплат, і таких родин дуже багато — ред.). Бо замість того, щоб виховувати свою дитину, я змушена шукати роботу в чужому місті. Винаймати квартиру, а дитину лишати на маму. Чи можемо ми знайти якійсь компроміс? Можливо, ті кошти, які були заплановані на стели, перенаправити саме родинам, які потребують допомоги? Чому ви економите на сім’ях загиблих? Чому міська рада так вирішила? Я хочу, щоб моя дитина жила достойно!»
Своїми історіями ділилися й інші. Людмила Ліворук розповіла, що вісім місяців зовсім не отримувала ніякої підтримки від держави. Говорили й інші, які побажали залишитися поза кадром. У когось чоловік загинув, у когось син поліг за незалежність України. У кожного своя наболіла історія. І кожному хочеться її вирішення.
Врешті-решт після бурхливих дискусій дійшли висновку:
- Визначитися з одним місцем Алеї Слави в межах міста. Попередньо, це центр Первомайська (Вічний вогонь, сквер Визволення).
- Всі родини загиблих мають отримати компенсацію за пам’ятники (за умови його встановлення та звернення до міського голови).
- Соціальні виплати та стипендії здійснюватимуться відповідно до законодавства та можливостей бюджету.
- Продовжуватимуться відшкодування на поховання.
- Сплачуватимуться пільги 50% на житлово комунальні послуги та тверде паливо.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
