Світлина фотохудожника Олександра Ігнатьєва увійшла до кращих робіт 18-го Міжнародного салону художньої фотографії «Фотовернісаж на Покрову». Із 3000 фотографій, які надійшли на конкурс, 86 кращих були відібрані міжнародним журі. Всього в конкурсі взяли участь представники 26 країн світу. Підбивали підсумки у Рівному. Побував там і наш земляк, а деталями поділився з журналісткою.
«Фотовернісаж на Покрову»
Олександр Ігнатьєв здавна радує своєю творчістю первомайчан — і не лише. У фотомитця є прихильники, які уважно стежать за його творчістю і надихаються фотороботами. Коли почалася повномасштабна, Олександр перестав публікувати світлини і тим самим викликав занепокоєння публіки. Митець рік не наважувався виставляти свої роботи, вважаючи, що творчість не на часі. Але коли люди почали писати йому та телефонувати, зрозумів, що це їм потрібно. Тож поступово відновив свою публічну діяльність.
Олександр Ігнатьєв
«Фотовернісаж на Покрову» має давні традиції
«Зворушливо, коли тобі пишуть, що твої роботи надихають, дають віру та надію, — ділиться Олександр. — Мене дуже розчулив допис, де йшлося, що завдяки моїм роботам люди більше стали помічати прекрасне, а декотрі навіть почали прокидатися раніше, аби застати схід сонця. Щодо конкурсів, то я не великий фанат таких заходів, але кілька разів пробував свої сили і побачив, що мої роботи високо оцінює журі».
«Фотовернісаж на Покрову»
— Розкажіть детальніше про «Фотовернісаж на Покрову».
— Цей конкурс має давні традиції. Цьогоріч він проходив у вісімнадцяте і зібрав фотомитців з 26 країн світу, а це три тисячі фотографій. Скажу, що відбір був непростим. Журі з усього світу ставило кожній роботі свої оцінки. Високий бал отримала і моя світлина. Тепер вона в міжнародному фотовернісажі. Минулого року конкурс не проводився, але дуже добре, що його відновили, бо фото дає можливість комунікувати з іншими країнами і люди усього світу починають більше розуміти, що відбувається у нас, в Україні. На номінації було відібрано 86 робіт. Всього було шість номінацій: чорно-біле фото, кольорове фото, природа, пейзаж, арт-фото. Я брав участь в двох видах: чорно-біле фото і пейзаж. Це жанри, які я полюбляю.
— Коли стався злам в розумінні, що потрібно публікувати фото і під час війни?
— Коли зрозумів, що людям це потрібно. Коли побачив реакцію на роботи і як це надихає людей. Мені писали звідусіль, із-за кордону, в тому числі: з Німеччини, Польщі, Прибалтики. Говорили, що коли бачать рідні краєвиди, то і легше переживати відстань. Дякували за це і за можливість показати красу рідного краю далеко за його межами. Мистецтво таки — велика сила. Воно об’єднує нас, дає можливість спілкуватися і розуміти одне одного. Я якось був на виставці «Надія», яку організувала Південна Корея. Виставка вся побудована на контрасті мирного життя і сьогодення. Це вражаюче і, головне, правдиво. Як кажуть, розповідати можна багато, але коли бачиш, то це впливає на свідомість людей, які починають розуміти, що в країні нашій є проблеми. До війни мало хто відрізняв Україну від росії. Це точно.
Олександр Харват, член правління Національної Спілки фотохудожників України, керівник центру фотомистетств України, та Олександр Ігнатьєв
«Скільки себе пам’ятаю, стільки й фотографую»
— Що для вас є мистецтво фотографування?
— Бачити прекрасне, те, що тебе вражає. Це стан природи, вигляд людини. Фото має дуже широкий спектр. Для прикладу, коли ти бачиш типажну людину, тобі хочеться її сфотографувати. Коли ти бачиш, як підіймається сонце, тобі хочеться його сфотографувати. Хочеться фотографувати народження дня, все, що тебе оточує. Це певний стан, в якому живе митець.
— Ви давно фотографуєте?
Скільки себе пам’ятаю, стільки й фотографую. Мабуть із дошкільного віку. Я уже третє покоління. У мене онук теж займається фотографією. Це уже сімейна традиція. Мій дід фотографував. У мене залишився його фотоапарат на згаду. Батько займався фотографією, а ще він малював. І з самого дитинства я знав, як проявляти та закріплювати плівку. А уже в четвертому класі мені батьки подарували фотоапарат. Я багато робив світлин у школі, якість, звісно, страждала. Але як то цікаво було.
— Які теми вам найбільш до вподоби?
— Справа в тому, що природа у мене найкраще виходить. Я працюю і над портретами, але я їх не виставляю. Це переважно для друзів. Мені цікаво було працювати з моделями, маю такий досвід. Але обов’язково має бути природа у поєднанні з людиною. До речі, на фотосайті були мої фото дня з моделями. З людьми, звісно, цікаво працювати, але мене більше тягне до природи. Мене вражає її стан, і коли я бачу щось незвичайне, то хочеться зафільмувати. Це можна порівняти з полюванням. Тільки тут полювання на красу.
«Вартовий річки Бог»
— Ви ставите перед собою задачу піймати миттєвість?
— Ставиться акцент. Для прикладу, просто природа, коли в кадрі немає чогось іншого: ні пташки, ні тварини. А коли в кадрі на фоні природи є кошеня, собачка чи лебідь, то такі моменти дуже цікаві. Хочеться піймати і пейзаж, і щоб акцент був. Наприклад, летить качка чи лебідь крила розправив. Тут, знаєте, велику роль грає: пощастить чи ні. Якщо я вранці бачу, що є туман, то однозначно іду фотографувати. А то по ходу, що бачиш гарне, те і фотографуєш.
— Ви ще й маєте інші захоплення?
— Мені цікава історія міста, нашої України. Я стараюся побувати в тих місцях, які цікаві з історичної точки зору. Востаннє був у Рівному, там дуже гарний Дубенський замок. На жаль, ми маємо мало знань з історії України. Мене церкви цікавлять, старі будівлі, наш будинок культури, який є візитівкою міста. Люблю різні ракурси, нічні зйомки дуже привабливі. Однакових фото не буває, навіть якщо з одного місця. Кожен раз залежить від світла, від пори дня, від часу, чи є дощова хмара, чи є калюжі.
«Протич»
— Сьогодні, коли ми маємо гаджети, ми всі себе в деякій мірі вважаємо фотографами. Можливо маєте поради для початківців?
— Дуже добре, що у людей є можливість зафіксувати миттєвість та ті місця, де вони бувають. Але з професійної точки зору фото зробити дуже непросто. Комп’ютер вирішує за тебе, яка буде фотографія, а коли ти фотографуєш сам, то ти вибираєш, що ти хочеш і в якому вигляді має бути фотографія. Тобто, ти маєш налаштувати свій комп’ютер таким чином, щоб там вийшло те, що ти хочеш. Професіонали мене зрозуміють. Раніше була плівка, треба було її проявити, закріпити і надрукувати, ще якісь корегування можна було робити. В цифровій великий спектр можливостей, де можна зробити гарний художній виріб.
— Які плани, які задумки маєте?
— Морально до неї я уже готовий, наразі вирішую фінансові питання. У мене багато друзів-фотохудожників по Україні. З багатьма зустрічався наживо. Вони люблять бувати у нас. Я думаю, що в цьому плані теж щось зроблю. Але хочеться і для міста. До речі, мені екскурсію провів по місту Сергій Шевченко, за що я йому дуже вдячний. Було дуже цікаво. Можливо, і в цьому напрямку з’явиться проєкт. Уже є певні напрацювання. Тепер треба обробити в художньому вигляді. Побачимо, що з цього вийде.
— Успіху вам і дякую за розмову.
Переглянути результати конкурсу за номінаціями можна за посиланням.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
