Нещодавно у місцевих пабліках з’явилося чимало повідомлень, зокрема й від Гард.City, про те, що на фрегатівському ставку почався мор риби. На порятунок мешканців водойми кинувся Андрій Чередніченко та кілька його знайомих. До озера внесли необхідні речовини, провели інші запобіжні заходи. Однак наша історія навіть не про рибу і наслідки — вона радше про те, як байдужість людей примушує опустити руки навіть найзавзятіших ентузіастів.
Ініціатор благоустрою водойми на Фрегаті Андрій Чередніченко — людина, яка із колись захаращеної, усіма забутої смердючої калабатини знову зробила озеро, що без перебільшення стало прикрасою мікрорайону, хоче залишити цю справу. Чому? Причина проста — зухвала невдячність та байдужість пересічних громадян та міської влади. Невідомо поки: це крапка чи трикрапка в історії ставка. Ми зустрілися з Андрієм і досить довго говорили про те, що буде з водоймою далі, про людей, їхнє ставлення, про відчай і нерозуміння. Далі — пряма мова Андрія Чередніченка.
Чому гине риба у ставку на Фрегаті
Я завчасно передбачав, що з озером станеться біда. Коли я запитував у місцевих рибалок: «Як будемо рятувати озеро?», майже усі вони відповіли мені приблизно так: «А навіщо його рятувати? Риба клює, усе нормально». На мої застереження ніхто адекватно не реагував. Я бачив, як падає вода, і розумів, що незабаром відбудеться максимально критичне навантаження на водойму: риби багато, а води усе меншало, до того ж не припиняється цвітіння синьо-зелених водоростей, у воді забагато продуктів життєдіяльності риби, птахів, в озеро починає потрапляти осіннє листя, брак кисню плюс вихід сірководню — усе це зрештою зробило свою справу, почався масовий мор риби.
«Під час заходів з порятунку риби я чомусь не бачив там жодного з тих рибалок, які кожного дня там сидять з вудками»
Чесно кажучи, я вже нічого не планував там робити задля порятунку риби — мене просто вмовили друзі і знайомі. А не планував, бо мені було просто боляче на це дивитись. Коли я давав повідомлення про те, що риба почала задихатися і помирати, мій телефон був червоний. Але він був червоним лише від двох номерів — «Італійського дворика» та компанії «Квадро Плюс». Ще чимало людей відгукнулося, звісно, але я усе це до того, що людям як було байдуже до долі ставка, так усе й лишилось. Під час заходів з порятунку риби я чомусь не бачив там жодного з тих рибалок, що кожного дня там сидять з вудками — це прикро. З рибалками у мене взагалі особливі стосунки — окрім суперечок і агресії на якісь мої поради чи зауваження, вони ще й мають досить нахабства, аби вказувати мені на якісь недоліки і радять, що я маю робити, типу: сміття прибери, прикрути «крючок» на двері туалету, сміттєву урну відремонтуй тощо. «Ти ж за це зарплатню отримуєш», — ще й кажуть деякі.
«Уявіть собі: діти брали палиці і били рибу по голові»
Я був шокований поведінкою людей: дорослих рибаків, дітей та їхніх батьків. Люди масово почали виловлювати рибу, котра збивалась в одному місці, аби врятуватися або сховатись. Рибалки приходили з підсаками й вибирали беззахисну ослаблу рибу, торбами носили її додому. І усе це в той час, коли ми з друзями намагались хоч якось допомогти озеру. Уявіть собі: діти брали палиці і били рибу по голові, глушили, аби потім легше було її збирати. А потім, коли під берегом усе визбирали, вони озброїлись довгими дерев’яними палицями і так само лупили ними коропів, амурів, сомиків та інших. У мене просто в голові усе це не вкладалось. Тобто, я так розумію: батьки чудово знали, звідки їхні діти тягають таку велику рибу. Вони напевне знали про ситуацію і про те, що увесь цей «улов» точно пійманий не на вудку. І я так розумію, що дорослі таку поведінку заохочували, оскільки діти приходили і приходили, знову і знову. Колись на озері місцева дітвора так само забивала і закидувала камінням лебедя — це просто божевілля якесь. Інколи, дивлячись на усе це, у мене просто опускаються руки і втрачається віра в людей. А нещасна катальпа — що вона вам зробила? (мова йде про висаджене нещодавно деревце — ред.) Тільки-но висадили, як люди прийшли і пообдирали з рослини листя. Я вже просто не знаю, який сенс щось там робити. Менталітет багатьох людей сформувався на рівні: вкради, поламай, нашкодь. Усе.
І що цікаво — живу рибу вони позабирали, а коли я просив, щоб хоча б вже й мертву діставали, то ніхто й пальцем не поворухнув. Я пояснював, що це необхідно для збереження життя інших мешканців ставка. Марно там щось комусь пояснювати. Маю багато відео, на яких зафіксоване свавілля людей на ставку. Я ці матеріали ніколи й нікому не надам. Нехай усі ті лихі справи лишаються на совісті тих, хто є на відео. Мені досить і того, що я знаю, що то за люди, де мешкають тощо. Ось, наприклад, випадок: нещодавно спілкуюсь я з одним хлопцем на озері. Він мені розповідав про те, які усі навколо погані, а він один хороший і чесний. А він не знає, що я в курсі його «темних справ» на ставку. Та й кажу: я повірю, що ти чесний і хороший, але давай ми зараз з тобою підемо до тебе додому і ти відкриєш мені свій холодильник. Впевнений, він увесь забитий рибою з озера. Він одразу зніяковів і звісно ж нікуди ми з ним не пішли — бо ж він торбами тягав додому ту рибу.
Як мертва риба вплине на інших мешканців водойми
Ту рибу, котра ще не гниє, якийсь час поїдять лебеді і качки. Під берегом риба вже почала пухнути, розкладатися. Впевнений, що її також чимало є на дні. Звісно, що її гниття буде отруювати воду.
Чому падає рівень води
Озеро живиться здебільшого джерелами — це його основний наповнювач. Люди у приватному секторі зробили чимало свердловин і з часом джерела ослабли. Тобто джерельна вода пішла у свердловини людям, а джерела, що живили озеро, почали замулюватись. Дощів майже немає і альтернативного наповнення не відбувається.
«Я не розумію, чому питання озера постійно ігнорує міська влада»
Потрібно чистити джерело. Я розмовляв з людьми, які займаються такими роботами — усе досить просто, але на це потрібні кошти. Також необхідна донна аерація, але до цього потрібно підходити комплексно і поступово, адже можна й наробити багато шкоди: якщо просто кинути на дно компресор, він здійме багато намулу і шкідливих речовин, що в короткі терміни можуть вбити майже усю рибу.
На фото Біба і Боба — так їх кличе Андрій. Це пара гусей-мамутів, мешканців водойми на Фрегаті. «Я вже й не знаю, ким вони себе відчувають. За час перебування на озері вони перейняли поведінку качок і лебедів. Кумедні вони», — розповідає Андрій Чередніченко
Правильно було б повністю спустити ставок. Якби осушити озеро, то через деякий час його можна було б почистити екскаваторами, викосити — це перезавантажило б водойму. Там величезний шар намулу і це досить погано, особливо в умовах, коли вода стояча і взагалі не підживлюється свіжими притоками. Звісно, що це дуже вартісні і дещо радикальні міри, але так було б найкраще — спустити, почистити і почати усе наново. А так, як воно зараз є, це озеро приречене на постійні проблеми. І допомагати ці проблеми вирішувати ніхто не поспішає. А ще я не розумію, чому питання озера постійно ігнорує міська влада. Причому ігнорує категорично, а інколи навіть абсурдно. Був такий випадок: якось ми запланували розчистку плит і я звернувся до міськради з проханням надати техніку. Мені відповіли: «Ви розчистіть, ми вивеземо». Розчистили. Кажу: «Вивозьте». Вони: «Нема чим. Є автомобіль, але нема екскаватора, знайдіть екскаватор». Знайшли екскаватор. Кажу: «Дайте вантажівку». Вони: «Вантажівок немає, вони розібрані». Ось так. Такого ж просто не буває. І це при тому, що міський голова, коли йшов на вибори, обіцяв, що буде опікуватись цим озером.
«Дехто може мене називати черствим — бо, мовляв, покидаю усе напризволяще»
В мене є принаймні один знайомий, у якого є певне бачення того, як потрібно попрацювати зі ставком, і він має настрій і натхнення. Я ще буду займатись тими питаннями, які залежать від мене — готуватиму озеро до зими. Є ще чимало роботи. Я ще маю гойдалку від пана Вавриняка. Вона поки не встановлена і, можливо, я її краще віддам у якийсь дитячий садок. Там у неї хоч є шанси вціліти і послужити дітям. Думаю, ніхто не буде проти, якщо я так і надумаю зробити.
Дехто може мене називати черствим — бо, мовляв, покидаю усе напризволяще. Але ні, воно мені болить. Коли я діставав з озера мертву рибу — від того було дуже боляче. Я ж усе це з хлопцями запускав, коли воно ще було мальком. А тепер усе помирає. Так, як воно є, зараз я вже більше не можу. Я втомився віддавати себе цьому місцю і натомість отримувати отаке ставлення людей. А деякі «вдячні» мешканці мікрорайону навіть прибрати за собою не можуть. А навіщо? Прийде Андрюха, прибере. Окрім озера у мене є заради чого жити. І поки що я хочу більше часу проводити там, де мою присутність цінують — з дружиною і дитиною.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
